Київський трамвай: найдавніший міський транспорт святкує ювілей

Це була десята трамвайна мережа, відкрита у Європі та перша у Російській імперії. Таким чином, цей електротранспорт у Києві з’явився раніше, ніж в Одесі, Санкт-Петербурзі чи Москві. І на два роки швидше, ніж у Львові, що тоді був у складі Австро-Угорської імперії.

У наступні роки він переживає бурхливий розвиток, і вже за 20 років загальна довжина ліній трамвая у Києві сягне 180 кілометрів, охопивши не лише усі райони міста, але й популярні приміські маршрути. З’явилися навіть декілька приватних ліній, що обслуговували переважно передмістя столиці.

З нагоди ювілею найстаршого міського транспорту столиці, «Вечірній Київ» підготував найцікавіші факти про перші трамваї нашого міста.

СКЛАДНИЙ РЕЛЬЄФ ТА ПЕРШИЙ ТРАНСПОРТ

Ранню появу електричних трамваїв у Києві, у порівнянні з іншими містами часто пов’язують зі складнощами київського рельєфу центральної частини міста.

Відомі попередники трамвая: омнібуси та диліжанси, в які запрягали коней були мало комфортними для пасажирів та спричиняли чимало незручностей. Вони рухалися дуже повільно і так трусилися весь шлях, що їх пасажирів у народі жартома називали «сорок мучеників».

Справжнім випробуванням для тварин ставали круті підйоми: коні часто травмувалися та гинули через нещасні випадки, хвороби або перенавантаження. За свідченнями тогочасних киян, за день роботи кінного трамвая на ньому змінювали до 10 тварин. Тому, не дивно, що багато городян віддавили перевагу пішим прогулянкам, навіть вгору…

Поява парових трамваїв у місті, на жаль, не розв’язала питання зручності та комфорту міського транспорту: на рівних ділянках він ледь тягнув два вагони, а на підйом — страшенно гуркотів, забруднював повітря, створюючи загрозу пожежі або підпалу одягу перехожих іскрами, що вилітали з труби.

ГЕНІЙ ІНЖЕНЕРІЇ ТА ПЕРЕДОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Одним палких прихильників електротрамваю, який набував неабиякої популярності у Європі, став видатний військовий інженер німецького походження Аманд Струве (1835-1898).

Краєзнавці відзначають, що діяльність Аманда Струве мала надзвичайно важливе значення для розвитку нашого міста. З провінційного міста величезної відсталої імперії, Київ усього за пару десятиліть стає одним з найбільш розвинутих міст Східної Європи, важливим осередком передових технологій та інновацій.

Серед найбільш масштабних київських проєктів Аманда Струве: водогін, перший залізничний міст через Дніпро та газова система освітлення вулиць.

Саме він зумів переконати тогочасну міську владу, що кінний та паровий трамвай у якості громадського транспорту не будуть ефективними для київських пагорбів.

Важко повірити, але київського електричного трамвая було і чимало противників, серед яких і керівництво Київського телеграфу, яке стверджувало, що електродвигуни можуть створювати перешкоди для роботи електричних та телеграфних мереж. Їх активно підтримували власники конезаводів та деякі депутати Міської Думи. Однак, Арману Струве вдалося заручився підтримкою київського мільйонера Лазаря Бродського та врешті-решт запустити перший міський електротрамвай.

ЯКИМИ БУЛИ ПЕРШІ ТРАМВАЇ

Перший електричний трамвай піднявся Володимирським (Олександрівським) узвозом 8 травня 1892 року, за 20 днів його тестувала офіційна комісія, а з 1 червня трамвай вже перевозив перших пасажирів.

Його маршрут довжиною 1,5 кілометра, пролягав з Контрактової (Олександрівської) площі на Європейську (Царську).

Перші моделі були побудовані за американськими кресленнями на Коломенському машинобудівному заводі, де Аманд Струве був одним з акціонерів. Первинно лінію усього обслуговували шість трамваїв.

Вони мали 22 місця для сидіння, розміщених вздовж салону. Вважалося, що така конструкція дозволяла зручний доступ до моторів, що були відкритого типу.

На обох майданчиках та всередині салону могли розміститися ще 18 пасажирів. За кількістю людей у салоні пильно стежили кондуктори. Це було зумовлено правилами безпеки та низькою міцністю двигуна, що складав лише 27 кінських сил.

Вагонний парк перших трамваїв дуже активно розвивався. Станом на 1915 рік у Києві було 149 вагонів різних типів, серед яких пульмани, одинарні та причіпні. Окрім заводу у Коломні, вагони виготовляли на заводі Гербрандта, Київському машинобудівному заводі, а також у Варшаві, Нюрнберзі, Бельгії та у Київських трамвайних майстернях.

Вагони створені на початку XX сторіччя були значно комфортнішими та місткими, деякі моделі мали розбірні стінки та легко трансформувалися з зимових у літні.

ПАСАЖИРИ ПЛАТИЛИ ЗА КІЛЬКІСТЬ ЗУПИНОК

Оплата проїзду у трамваї до 1931 року залежала кількості зупинок. Маршрути були поділені на тарифні ділянки. Кондуктор мав при собі рулон квитків червоного кольору, вартість яких залежала від відстані.

За першу ділянку поїздки пасажир платив 5 копійок, а за кожну наступну — по 3 копійки. Пасажири студенти, гімназисти показували пільгову марку, що надавала знижку, на проїзд.

З часом слово «марка» почали вживати як синонім до слова «номер» трамваю».

У путівнику, присвяченому Києво-Печерській Лаврі за 1910 рік можна знайти інформацію з порадами для гостей міста, як дістатися трамваєм до цієї визначної святині:

«Сівши у вагон міської залізниці можна доїхати до початку Хрещатика, де потрібно пересісти у вагон, що прямує на Печерськ (до Троїцького монастиря), потім біля Микільської брами слід перейти до вагона, що прямує до Києво-Печерської Лаври. Вартість цього проїзду складає 11 копійок».

ЗА 20 РОКІВ ТРАМВАЙНА МЕРЕЖА ПОКРИВАЛА УСЕ МІСТО

Трамвай як міський вид транспорту був надзвичайно популярним та активно розвивалася. Станом на 1913 рік у місці функціонував 21 маршрут, що охоплював майже усі тогочасну територію міста та околиці.

Велика кількість маршрутів приносила непогані дивіденди, а пасажиропотік складав до 65 мільйонів пасажирів на рік (не враховуючи Святошинського, Дарницького та Деміївського трамвайних підприємств). Усього населення міста на той час складало трохи понад 500 тисяч киян.

На початку XX сторіччя окрім мережі міського трамвая, у Києві існували декілька самостійних трамвайних підприємств. Вони обслуговували тогочасну приміську зону, куди відносилися Святошин, Деміївка, Солом’янка, Микільська слобідка та Бровари.

Розвиток трамвайної мережі втілився в 1905 році у будівництво Фунікулера, що називався Михайлівським механічним підіймачем. Спочатку міська влада планувала пустити трамвай Андріївським узвозом, але ця ідея виявилася нереальною через недостатню ширину цієї вулиці та занадто круту ділянку. У якості компромісу було прийнято рішення збудувати окремий механічний підіймач у місці, де немає вулиці.

Найстарішим трамвайним маршрутом, що залишився до наших днів є сучасна лінія трамвая №12, що прямує з Контрактової площі до Пущі Водиці.

Один із найбільш мальовничих маршрутів, відкритий у 1904 році мав назву «Київська Швейцарія». Проходив у районі вулиці Герцена (Мала Дорогожицька) до Сирецького Дендропарку, де на той час знаходилися військові табори. Лінія проіснувала до кінця 1920-х років.

Неймовірної краси мальовничі панорами з видами на Кирилівський монастир зараз залишилися лише на старовинних листівках та фотографіях….

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»