«На кухні досі лежить мертвий «кадировець»: розповідь жителя Гостомеля

Селище Гостомель, якому Верховна Рада за пропозицією уряду планує надати статус міста, одним з перших взяло на себе удар російських окупантів.
Загарбники 24 лютого атакували міжнародний вантажний аеропорт «Антонов» і висадили десант. У Гостомелі почалися запеклі бої. Його та інше передмістя Києва українські воїни звільнили від окупантів другого квітня. Колись квітуче мирне містечко перетворилося на суцільні руїни.
Жахіття, які коїли загарбники в Гостомелі, ніколи не забудуть ще кілька наступних поколінь українців. У перші дні після звільнення весь світ шокували жахливі кадри з містечка: тіла вбитих росіянами жителів посеред вулиць, розтрощені вщент будинки та обстріляні автомобілі, якими люди намагалися втекти від смерті.
З того пекла дивом вдалося врятуватися жителю Гостомеля Дмитру Пустовіту, у квартирі якого побували «кадирівці». Наразі у п’ятиповерхівці, де мешкав чоловік, величезна наскрізна діра. Будинок ремонту не підлягає.
Про це та багато іншого Дмитро Пустовіт розповів «Вечірньому Києву».
«ВЗЯЛИ З СОБОЮ ЛИШЕ ГРОШІ, ДОКУМЕНТИ ТА КОТА»
— Як і де вас застало повномасштабне вторгнення росії в Україну?
— Ми з дружиною проживали у трикімнатній квартирі на другому поверсі в Гостомелі у військовому містечку неподалік від аеропорту «Антонов». У новинах почали повідомляти, що нібито росія планує повномасштабний наступ 23 лютого. Думали, що це фейк…
Але мої батьки за нас дуже переживали. Вони вважали, що саме наше військове містечко біля аеропорту стане першочерговою ціллю окупантів. Так воно й сталося. Але тоді батьки наполягли, щоб ми приїхали погостювати до них на кілька днів у село Старі Петрівці на Вишгородщині.

Хоча ми з дружиною й не вірили, що росія нападе, але погодились приїхати. Взяли з собою лише гроші, документи та кота, сіли 21 лютого у нашу машину та поїхали. Були переконані, що у новинах просто лякають і через декілька днів ми повернемось. Також на прохання батьків забрали з собою бабусю з села Андріївка, що у Вишгородському районі, яке згодом було окуповане.
Вранці, 24 лютого, я мав їхати на роботу в Київ, але прокинувся не від сигналу будильника, а від вибуху. Спочатку не звернув на це уваги, адже неподалік села знаходився військовий полігон. Тож вибухи там були звичайним явищем.
Мій батько о шостій ранку вже пішов на роботу, але через п’ять хвилин повернувся назад. Розповів, що багато нашої техніки їде на північ. Водночас ми почали чути один за одним вибухи, а також звуки гелікоптерів і літаків, які пролітали над будинком батьків. Тільки тоді ми зрозуміли, що почалася повномасштабна війна.

«У БУДИНКУ БУЛИ ОБВУГЛЕНІ ЧОРНІ СТІНИ ТА ТРУПНИЙ ЗАПАХ»
— Ви, напевно, одразу намагалися з’ясувати, що відбувається у Гостомелі?
— Так, близько першої години дня 24 лютого у Telegram прийшло повідомлення, що понад 30 ворожих гелікоптерів летять в направлені Гостомелю до аеропорту «Антонов».
Крім того, у нашій квартирі біля вікна була прикріплена вулична камера відеоспостереження за стоянкою авто. Я мав змогу в неї заходити зі свого телефону в будь-якому місті. Подивився, що люди на вулиці нібито не панікують, машини всі стоять на місті…
Але дуже скоро камера перестала відповідати. Я зрозумів, що скоріше за все нашого з дружиною будинку вже не має. Мої погані передчуття підтвердились, коли після півтора місяця по тому, як звільнили Гостомель і все розмінували, нам дозволили приїхати додому.
Мені важко передати словами весь біль, яку відчув після побаченого в містечку. Там, де була наша квартира, зараз величезна діра наскрізь з першого по п’ятий поверх. Всі будівлі поруч теж були зруйновані. Магазини, у які ми ходили разом з дружиною, вщент зрівняні з землею.
Сусіди розповіли, що багато людей залишились під завалами та не встигли врятуватися. Багатьох з них досі не дістали з-під уламків бетонних плит.
— Що ви побачили та відчули, коли зайшли у свій зруйнований будинок?
–Обвуглені чорні стіни та трупний запах. Піднявшись на другий поверх, ми з дружиною побачили, що двері нашої квартири, як і всі інші в будинку, відчинені.
Кімнати були повністю завалені уламками й пройти всередину було не можливо. А там залишились наші з дружиною фотоальбоми, її весільна сукня… Збиралися робити ремонт у квартирі, завезли купу матеріалів, інструментів, техніки… Нічого не вціліло.
З вулиці побачили, що на підвіконні нашої кухні лежать два мішки з піском. Скоріше за все, там влаштували собі укриття «кадирівці», яких кинули на Гостомель. Труп одного з них, здається, досі лежить на моїй кухні.

«ПІД ЧАС ОБСТРІЛІВ ЦІЛОДОБОВО ХОВАЛИСЯ У ПОГРЕБІ»
— А що тепер буде з вашим будинком і коли обіцяють надати нове житло?
-Сказали, що всю п’ятиповерхівку знесуть, бо вона в аварійному стані. Обіцяють збудувати нове житло та надати квартиру. Як воно буде насправді, точно ніхто не знає. Поки що живемо у батьків у Старих Петрівцях.
Подали через «Дію» заявку про пошкоджене майно. Також з цього приводу звернулися до ЦНАП.
Сьогодні нам усім живеться не солодко. Ні роботи, ні грошей не має. З усього нашого майна залишився лише автомобіль, але через брак палива в Україні на ньому далеко не поїдеш. Утім, то все дрібниці у порівнянні з горем тих українців, які втратили своїх рідних через російську навалу.

— Село Старі Петрівці, куди ви виїхали до батьків, окупанти також обстрілювали. Як ви вберігалися від атак ворога?
— Вікна нашого будинку постійно тряслися від вибухів. Уночі спали в одязі. Під час обстрілів ховалися у погребі. Бувало, що три доби поспіль не спали зовсім, постійно було чутно гучні вибухи.
З батьком робили «коктейлі Молотова», щоб захищати рідну землю. Хлопці з тероборони сказали, що окупанти можуть у будь-яку мить прорватися. Кількома десяткам загарбників це навіть вдалося, але наші захисники їх усіх знищили.
Тож завдяки українським військовим, які підірвали дамбу разом із мостом біля Демидова, окупанти з цього напрямку не дійшли ні до Старих Петрівець, ні до Києва.




У березні Президент Володимир Зеленський присвоїв звання «Місто-герой» низці українським населеним пунктам, зокрема Гостомелю. У Верховній Раді наразі зареєстрований проєкт постанови «Про віднесення селища міського типу Гостомель Бучанського району Київської області до категорії міст».
Олександр ГАЛУХ, «Вечірній Київ»