Cьогодні Михайлівський собор відзначає 22-гу річницю відновлення

В останню неділю травня 2020 року освятили головний вівтар відродженого собору. Фото: архів Вечірнього Києва
В останню неділю травня 2020 року освятили головний вівтар відродженого собору. Фото: архів Вечірнього Києва

В останню неділю травня 2000 року Святійший Патріарх Філарет у присутності Президента України Леоніда Кучми, Прем’єр-міністра Віктора Ющенка, Голови Верховної Ради Івана Плюща, Київського міського голови Олександра Омельченка освятив головний вівтар відродженого з руїн Золотоверхого Михайлівського собору одноіменної столичної обителі.

Сьогодні Михайлівський Золотоверхий є кафедральним храмом автокефальної, незалежної, єдиної помісної Православної Церкви України. Він став осердям та символом нашої новітньої історії. Він свого часу відчинив двері, аби врятувати людей під час Революції гідності, а нині його мури закарбовують пам’ять про подвиг новітніх героїв — захисників, які віддали свої життя, боронячи нашу землю, нашу незалежність, нашу свободу.

«22-гу річницю відновлення з руїн та освячення унікальної духовної святині Києва, яку свого часу радянські безбожники висадили у повітря, відзначаємо у цей недільний день. Величний Михайлівський Золотоверхий собор нині знову сяє у серці столиці як знамено перемоги світла й правди, він милує око, радує серце і заспокоює душу», — зазначають на сторінці Православної церкви України. — Свято-Михайлівський собор — місце особливої присутності благодаті Божої для всіх. Ані на день тут не припиняються богослужіння та молитва. Цей собор став видимим символом відродження і Церкви, і України після десятиліть руїни безбожництва та більшовизму».

У 1108 році, «липня в одинадцятий день», онук Ярослава, князь Святополк Михаїл заклав церкву Михайлівського Золотоверхого. Історики ж свідчать, що новий собор зведено на місці Михайлівського дерев’яного монастиря, збудованого першим митрополитом Михаїлом. На київських пагорбах новий величний храм був першим храмом із визолоченими куполами. Ні Свята Софія, ні Десятинна церква тоді ще таких бань не мали, тож люди стали називати собор Золотоверхим і золотити куполи на інших церквах. Не лише золотими банями й хрестами славився Михайлівський, а й своїми неповторними фресками й мозаїками. Золотоверхий став останнім храмом у Київській Русі, який прикрасили мозаїками.

Зведений у 1108-1113 роках Михайлівський Золотоверхий собор мав особливе значення для киян, адже був збудований на честь архистратига Михаїла, небесного покровителя Києва. Незважаючи на те, що під час татаро-монгольської навали монастир був знищений, а храм дуже постраждав, у XVI столітті Золотоверхий стає одним із найбагатших і найкрасивіших і займає друге місце у Києві за паломництвом після Києво-Печерської лаври.

Розквіту монастир набуває у XVII-XVIII століттях, коли стає центром відновленої київської митрополії. Після Берестейської унії польська влада відмовилася визнавати Православну Київську митрополію, і та залишилася без митрополита та ієрархії.

З роками монастир розбудовується. У першій половині XVIII століття до центральної давньоруської частини храму добудовуються два вівтарі на честь святої Великомучениці Варвари і святої Великомучениці Катерини, дзвіниця монастиря. До єдиного центрального купола додається ще шість. Змінюється також і інтер’єр собору — гетьман Іван Скоропадський жертвує храму багаторядний чудовий іконостас. Сьогодні можна побачити копію його нижнього ряду.

Вигляд монастиря у 1890-1905 роках. З архіву Бібліотеки Конгресу США

У роки радянської влади монастир закрили, а на його території створили студентське містечко, потім там квартирували різноманітні організації, архів. Вирок Золотоверхому у 1934 році, коли столицю України перенесли із Харкова до Києва, підписала державна комісія, склавши акт про те, що Михайлівський не має ніякої історичної, архітектурної чи культурної цінності і може бути знесений. Учені, які виступили проти комуністичного вандалізму, були знищені, як і сам собор. Захисникам собору Федору Ернсту, Іполиту Моргилевському все ж вдалося врятувати найцінніші фрески і мозаїки, перенісши їх на бетонні плити.

Румовища собору Михайлівського золотоверхого монастиря після підриву. Вечерський В. В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. — К.: НДІТІАМ, 2002

У серпні 1937 році Михайлівський Золотоверхий було висаджено у повітря. На його місці планувалося звести урядовий комплекс у сталінсько-імперському стилі, велику парадну площу з 34-метровим пам’ятником вождю пролетаріату, а ще шестирядне шосе від залізничного вокзалу до схилів Дніпра. Для цього планувалося знести Володимирський та Софійський собори, ряд інших будівель навколо. Виконанню сатанинських планів завадила війна. Та й після війни на місці Михайлівського хотіли звести музей Леніна. Проти виступили науковці, а пізніше Перший патріарх Української церкви Мстислав (Скрипник) та Олесь Гончар першими заговорили про необхідність відродження святині нашого національного духу та форпосту православної віри. Тож на початку 90-х церкві було передано єдиний вцілілий храм апостола-євангеліста Іоанна Богослова, невелику трапезну церкву біля Михайлівського собору. А у 1998 відновлено дзвіницю монастиря, через два роки — сам собор. Відбудові храму передувала кропітка робота археологів, які старанно дослідили фундаменти монастиря, отримавши нові дані про перлину староруської архітектури.

Читайте також 10 фактів з історії Михайлівського золотоверхого собору.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»