Архітектор з почерком: Йосип Каракіс, який спроєктував перший хмарочос біля «Арсенальної»

29 травня виповнюється 120 років з дня народження видатного архітектора Йосипа Каракіса (1902-1988), якого вважають останнім з велетів київської архітектури.

Йосип Каракіс — є одним із найбільш плідних та яскравих українських архітекторів XX сторіччя, який відіграв важливу роль у розбудові Києва 30-70-х років, подарувавши нашому місту чимало цікавих споруд.

Багато його оригінальних ідей та архітектурних рішень залишаються актуальними й сьогодні.

На думку фахівців він є представником «лагідного конструктивізму», а в будинках, збудованих за його проєктами, відчувається власний почерк та стиль зодчого, що рівнем майстерності не поступається багатьом архітекторам світового рівня.

Пригадаймо найбільш знакові будівлі, які з’явилися у Києві завдяки Йосипу Каракісу. На жаль, багато з них були перебудовані у різні часи, тому їх сучасний вигляд дещо відрізняються від первинних замислів зодчого.

ЦЕНТРАЛЬНИЙ БУДИНОК ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ (1914 -1931)

Один з перших проєктів молодого архітектора, з яким пов’язаний його значний успіх.

Первинно ця будівля зводилася у 1914-1918 роках для льотної школи прапорщиків за проєктом Василя Кричевського та Володимира Пещанського. Була однією з небагатьох великих споруд, що будувалися у період Першої світової війни, проте за браком коштів не була завершена.

Вже після становлення радянської влади, завершити недобуд доручили молодому Йосипу Каракісу для Будинку Червоної Армії та флоту.

Будівля виконана в стилі неоампір. Вона складається з двох різновеликих прямокутних корпуси що на розі об’єднані напівкруглим об’ємом, де розташований головний вхід, оформлений доричними колонами. Другий, парадно оформлений вхід розміщено у торцевій частині корпусу зі сторони Кріпосного провулку.

За цей проєкт молодий зодчий одержав премію та схвальну оцінку партійного керівництва, а радянський військовий діяч Йона Якір навіть подарував Йосипу Каракісу шкіряне пальто.

Будівля відома також як Будинок офіцерів є пам’яткою архітектури місцевого значення (1989).

У роки незалежності її призначення істотно змінилося, зараз у ній розташовується Центральний військово-історичний музей України. Також локація відіграє значну роль у культурному житті столиці: у концертній залі часто відбуваються вистави та різноманітні заходи.

ЖИТЛОВИЙ КОМПЛЕКС КИЇВСЬКОГО ВІЙСЬКОВОГО ОКРУГУ (1934-1940)

Відомий також як Будинок-літак біля станції метро Арсенальна. Будинок вирішений у стилі пізнього конструктивізму, з елементами модерну. Його акцентом є наріжна дев’ятиповерхова секція, яка завершується оздобленою гранчастою ротондою терасою з оглядовим майданчиком.

У цьому житловому комплексі архітектору вдалося втілити ідею ансамблевої забудови місцевості, з урахуванням особливостей рельєфу та місцевості.

Після завершення будівництва житловий комплекс КВО вважалася однією з кращих тогочасних новобудов та домінантою в панорамі правобережного Києва.

Неповторна архітектура будівлі відноситься до однієї з кращих зразків постконструктивізму в Україні.

ДИТЯЧИЙ САДОК «ОРЛЯТКО» ЗАВОДУ АРСЕНАЛ (1937-1940)

Дитячий садок розташований в глибині Аскольдового провулка на верхній терасі дніпрового схилу.

У радянський час він вважався зразковим закладом, а його неофіційна назва була «Палац дитячого щастя». Це був перший дитячий садок у Радянському Союзі, зведений за індивідуальним зразком.

Учень Йосипа Каракіса Віктор Чепелик вважав, що садочок — витончена споруда. Стилю цієї будівлі властивий особливий шарм, притаманний дворянським садибам. За задумом архітектора Каракіса, від садка мали йти великі сходи до Аскольдової могили, проте ця ідея не була реалізована…

Дитячий сад у новій будівлі почав працювати 17 квітня 1940 року. Того ж року кількість дітей, яких обслуговував дитсадок, збільшилася зі 140 до 220 осіб.

Кожна дитяча група мала свою спальню та кімнату для ігор, що виходила на веранду з панорамами на Дніпро.

На верхньому поверсі розташовувалися балкони-солярії, де влітку діти могли засмагати. Для дитсадка були виготовлені спеціальні дитячі меблі, безпечні для дітей — круглі табурети, шафи зі шторками замість дверцят, шестигранні столи тощо.

У 1967 році про дитячий садок вийшов документальний фільм про садок «Орлятко».

Заклад не змінив свого призначення і в наш час. За ці роки, у дошкільному закладі навчалися не одно покоління маленьких киян.

БУДИНОК УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКОВОГО ОКРУГУ НА ІНСТИТУТСЬКІЙ (1934-1937)

Вишукана світло-блакитна будівля в неокласичному стилі з елементами конструктивізму одразу привертає до себе увагу перехожих.

Первинно п’ятиповерхова, цегляна, Ш-подібна у плані будівля має шість секцій. Дві секції зміщенні в глибину, внаслідок чого утворюється мальовнича композиція з двома широкими курдонерами.

Збудована на замовлення вищого командного складу Червоної армії, про що свідчить на фасаді панно із зображенням кінноти.

Йосип Каракіс вперше в довоєнному житловому будівництві проєктує традиційні для Києва в минулому внутрішні сходи з верхнім світлом.

Будівлю дуже схвально описувала київська преса:

«Цей дім своєю архітектурою буде одним із найцікавіших нових будинків Києва. Разом з рішучою відмовою від методів оголеного конструктивізму ми маємо тут сліди безперечних оригінальних пошуків нового стилю в архітектурі».

На жаль, на початку 2000-х років будівлю надбудували на два поверхи, що значно зіпсувало первинний задум архітектора. Попри те, що будинок має статус пам’ятки та значний суспільний резонанс, кияни не змогли домогтися демонтажу надбудови.

НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ (1937-1939)

Первинно будівля призначалася для Київської художньої школи на 280 учнів, що поєднувала загальноосвітній цикл зі спеціалізацією з живопису. Значну частину внутрішніх приміщень складали майстерні, розраховані на 12-14 учнів.

Первинно школу планували збудувати на вулиці Богдана Хмельницького (Леніна) 12-14, однак комуністична влада вирішує надати архітектору для будівництва іншу ділянку. За розповсюдженою у радянський час практикою, нова школа мала бути збудована на місці Десятинної церкви (1828 року), яку мали демонтувати найближчим часом.

За спогадами родини Йосипа Каракіса, архітектору дивом вдалося вмовити партійне керівництво посунути будівництво у бік схилу, щоб не забудовувати фундаменти тисячолітнього храму. За однією з версій, істотним аргументом, що вплинув на подальше місце розташування споруди, є мальовничі краєвиди зі схилу, які могли б під час уроків малювати учні, не залишаючи приміщення школи.

За первісним проєктом будівля мала кольорові фризи як на головному фасаді, так і на оберненому до Подолу. Головний фасад планували прикрасити чотирма скульптурами, а центральний фронтон барельєфами. Ще вісім статуй мали прикрашати будівлю зі сторони Подолу.

На жаль, реалізувати повністю задум архітектора не вдалося, тому будівля виглядає дещо аскетично…

Після війни будівлю передали Національному музею історії України.

МУЗИЧНА ШКОЛА ТА КОНЦЕРТНА ЗАЛА КОНСЕРВАТОРІЇ (1935-37)

Ще одним знаковим проєктом для Йосипа Каракіса стало будівництво першої у Києві спеціалізованої музичної школи та зали Київської консерваторії у Музичному провулку.

Тогочасна преса писала, що «автор будівлі — архітектор Каракіс зумів надати гарні архітектурні форми як ззовні, так і всередині будівлі».

На жаль, у первинному вигляді споруди проіснували лише декілька років. Після жахливої пожежі на Хрещатику у вересні 1941 року, обидві будівлі були сильно пошкоджені. Їх первинний вигляд буде назавжди втрачений…

Після завершення війни, для консерваторії виділили приміщення колишнього готелю «Континенталь» на вулиці Архітектора Городецького (Карла Маркса). Будівлю колишньої Музичної школи та концертної зали перебудують під Будинок Архітектора, а стара будівля консерваторії відійде у користування новозбудованому Телецентру.

За спогадами рідних після повернення з евакуації, Йосип Каракіс розробив проєкт відновлення цих будівель, але втілити їх у життя не вдалось…

Як свідчать біографічні відомості Йосипа Каракіса, свого часу зодчий був звільнений з роботи без права викладання за використання заборонених тоді мотивів українського бароко на фасаді готелю «Україна», побудованого на початку 50-х років у Луганську.

Таким чином, визнаний архітектор епохи «конструктивізму» на той момент фактично залишився без роботи, розробляючи анонімно креслення станцій київського метрополітену та створюючи типові проєкти шкіл для звичайних дітей, які тривалий час успішно будувалися та продовжують будуватися по всій Україні.

Попри високі схвальні оцінки архітектурної спадщини зодчого та визнання його будівель пам’ятками архітектури, його ім’я залишається невідомим значній частині киян, а на будинку, де він прожив більшу частину свого життя у Києві, навіть не встановлено меморіальну дошку.

Минулого року, до столичної влади звернулася киянка Віра Поліщук з ініціативою про перейменування Рильського провулку, на честь Йосипа Каракіса. Саме у будинку №3 архітектор мешкав з родиною більшу частину свого життя.

Ідея викликала жваві дискусії серед киян у соціальних мережах та пресі, проте не була втілена.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»