Ювелірна робота: у ботсаду Фоміна планують обстежити і обрізати гілки на хворих деревах

Володимир Ветроградський рятує дерева
Володимир Ветроградський рятує дерева

Ініціював ці роботи знаний київський арборист (буквально — хірург дерев) Володимир Ветроградський. Чоловік багато років дбає про старі дерева, і, зокрема про ті, що ростуть в університетському ботсаду, подовжуючи час життя рідкісних екземплярів.

З початку гострої фази війни пан Володимир займався волонтеркою. Допомагав забезпечувати ТРО. Робота тривала з раннього ранку і до ночі. Так пройшов березень і частина квітня. Далі військові уже не потребували стільки помічників, тож киянин повернувся до своєї звичної роботи і звернув увагу, що у малому ботсаду є низка дерев, які потребують обстеження, укріплення або обрізки. Особливість цих робіт у тому, що їх виконувати треба вкрай обережно, просто ювелірно, щоб не зашкодити «сусідам», адже всі вони є частиною колекції ботсаду.

«Стан деяких екземплярів такий, що потребує втручання навіть зараз, у час тиші. Це необхідно зробити для того, щоб під час сильного вітру дерева не зашкодили собі та сусіднім рослинам. Частина із них мають сухі гілки або хвороби, що скорочують життя. Усі роботи різного ступеня складності», — пояснює пан Володимир.

У ботсаду непросто зрізати всохле дерево. Фото: Володимир Ветроградський
Дерево, що потребує лікування «рани». Фото: Володимир Ветроградський

Він пояснив на цей час потребують допомоги та убезпечення шість дерев. Про кожне із них Володимир розповідає докладно.

Наприклад, про старий каштан, що росте у науковій частині саду. Цей екземпляр старий і хворий, були думки, чи не прибрати його, але він один із перших каштанів, що посадили у Києві. Саме тут, на території ботсаду сформували першу каштанову алею. Від неї залишилося тільки кілька дерев, тому на думку науковця за життя кожного треба боротися, тож він взяв під опіку дерево, обробив спеціальним розчином від гнилої деревини, потім полімерними матеріалами, а зараз необхідно встановити трос, що триматиме величезну гілку, і не дозволить їй розчахнути стовбур під час сильного вітру.

Неподалік росте віковий дуб — звичайне для столиці дерево. Його цінність у тому, що він «автохтон» — і був ще до того, як на території розбили ботсад, і «підселили» йому різних сусідів. Дереву необхідно зняти декілька сухих гілок з крони.

Також необхідна часткова обрізка і укріплення гілок для двох ясенів, та ще й лікування стовбура у одному із них. А от піхту, із наукової частини ботсаду треба зрізати, вона всохла. Проблема у тому, що це дерево не можна зрубати під корінь — воно впаде і пошкодить сусідні. Його треба «знімати» зверху, частинами. Так само необхідно прибрати основну частину крони у клена платановидного і він житиме далі.

Для виконання усіх цих робіт потрібна машина із підйомником — бо інакше до крони не доберешся, ні для обстеження, ні для зрізування гілок. Техніку пообіцяли надати в КП УЗН Шевченківського району. З умовою, що пан Володимир сам знайде пальне. А з цим зараз у місті проблема…

Разом із тим пан Володимир каже, що якщо під час обстеження дерев він виявить, що у гіллі чи у стовбурах є гнізда птахів, то з роботами доведеться чекати. Взагалі у лісах та парках до 15 червня час тиші, вважається, що саме до цього часу птахи вже виводять своїх малят і можна проводити якісь роботи.

«Усі дерева, які я буду лікувати, є частиною великої колекції ботсаду. Саме у цьому їхня цінність. Водночас є роботи, які не бажано відкладати, бо негода може суттєво пошкодити рослини», — пояснює Володимир.

Киянин наголошує, що про дерева необхідно дбати так само як і про котів чи собак, а може і більше. Дерева створюють нам комфортну екосистему для життя. Це особливо цінно в умовах мегаполіса.

«Коли ми переможемо, і наші воїни повернуться з фронту додому, то хочеться, щоб їх зустрічало зелене, живе місто», — каже Володимир.

Допомогти коштами на бензин для лікування дерев можна тут.

До слова, на території Військового госпіталю Володимир Ветроградський фактично врятував від вирубки ялівці, що витягнулися на два-три метри, але були дуже розхристані і занедбані.

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»