Як яскраво-синя футболка та відео з камер спостереження допомогли розслідувати вбивство рашистами 8 чоловіків у Бучі

Місцеві мешканці, що проживають у місті Бучі, по вулиці Яблунській, де після деокупації виявили чи не найбільше тіл вбитих, стали свідками злочинних страт російськими військовими цивільних беззбройних бучанців. Вони дали неоціненні свідчення про те, що відбувалось у місті впродовж страшного місяця окупації. Відео з камер спостереження, речові докази, зіставлення фактів — все це лягло в основу розслідувань журналістами видання The New York Times найкривавіших епізодів трагедії, яка у світі відома під назвою «Бучанська різанина».

Репортери за одним з епізодів, який чітко просліджується на фото, відео з камер спостереження, свідчень очевидців, провели розслідування розстрілу 8 чоловіків (головне фото). Це востаннє, коли чоловіків бачили живими: на двох відео російські десантники женуть їх під дулами вулицею у Бучі, передмісті Києва. Дехто з українських полонених згорбився, тримаючись за ремені тих, хто перед ними. В інших руки над головою. «Ідіть праворуч, сука», — наказує їм один із солдатів.

Відеозаписи, зняті 4 березня камерою спостереження та свідком у сусідньому будинку та отримані The New York Times, є найяскравішим доказом того, що ці люди перебували під вартою російських військ за кілька хвилин до страти.

«Заручники лежать там, біля паркану», — говорить людина, яка знімала одне з відео. Рахує: «Раз, два, три, точно, чотири, п’ять, шість…» Усього тримають дев’ять людей. Чоловіки змушені лягти на землю, у тому числі один у характерній яскраво-синій футболці з капюшоном.

Їхні тіла на асфальті біля стіни будинку пролежали з 3 березня по 4 квітня, коли були виявлені українською поліцією. Хто їх вбив і за що? За яких обставин це відбувалось? Все має значення для покарання російських військових, які вбивали людей без суду та слідства.

«Це були чоловіки та батьки, працівники продуктових магазинів і заводів, які до війни жили звичайним громадянським життям. Але через обмеження на виїзд чоловіків із країни у поєднанні із рішучістю захистити свої громади більшість чоловіків приєдналися до різних сил оборони за кілька днів до того, як їх було вбито. Майже всі вони жили за кілька хвилин ходьби від двору, в якому пізніше лежатимуть їхні тіла», — пише The New York Times.

Слід зазначити, що російські солдати вперше увійшли до Бучі наприкінці лютого, через кілька днів після початку війни, коли вони просувалися до Києва. Українські сили були готові до цього, влаштували рашистам засідку та спустошили їх лави.

Інтерв’ю з російськими військовополоненими, опубліковані українським ютубером, свідчать про те, що як мінімум два підрозділи десантників — 104-й та 234-й десантно-штурмові полки — зазнали втрат. Росіяни відступили і перегрупувалися, перш ніж повернутися 3 березня, прямуючи до вулиці Яблунській, найдовшій вулиці, що проходить через місто.

На кадрах із камер відеоспостереження, отриманих The Times, видно, що солдати, як і ті, хто потрапив у засідку наприкінці лютого, були десантниками.

Кадри з камери спостереження навпроти будинку 144 по вулиці Яблунській показали, що російські десантники зайняли Бучу приблизно в той же час, коли було страчено групу чоловіків.

«Відео показує, як вони керують транспортними засобами, такими як конструкції БМД-2, БМД-3 та БМД-4, які використовуються майже виключно у Повітряно-десантних військах Росії, за словами експертів з Міжнародного інституту стратегічних досліджень та Королівського інституту об’єднаних озброєнь», — пишуть американські журналісти.

Журналісти встановили, що десантники патрулювали район, проводячи обшуки по будинках і працюючи всередині та зовні чотириповерхової офісної будівлі, 144 по вулиці Яблунській, яку росіяни перетворили на базу та польовий шпиталь.

«Приблизно за 300 ярдів від цієї бази, на вулиці Яблунській, 31, Іван Скиба, 43-річний будівельник, і ще п’ять місцевих бійців-добровольців чергували на імпровізованому блокпосту, коли росіяни повернулися. У них була граната, бронежилети та гвинтівка», — повідомив пан Скиба журналістам The Times.

Попередивши по рації, що росіяни повернулися в Бучу і рухаються в їхньому напрямку, добровольці сховалися в будинку поруч із блокпостом разом із домовласником, 53-річним Валерієм Котенком, який приносив бійцям чай та каву, сказав пан Скиба. Пізніше до них приєдналися ще двоє з добровольців, Андрій Дворніков та Денис Руденко, той самий чоловік у синій футболці на відео.

Поки ці дев’ятеро ховалися, вони писали повідомлення та дзвонили близьким. Пан Руденко повідомив свого найкращого друга, що вони потрапили в пастку. «Не дзвони. Я подзвоню пізніше», — написав він. Чоловіки пересиділи там на ніч. На ранок 4 березня вони зрозуміли, що оточені. «Ми оточені, — писав пан Руденко своєму другові. «Поки що ми ховаємося. Стріляють із бронетехніки та з великокаліберних».

За годину російські солдати, які проводили обшук, знайшли чоловіків і під дулами вигнали з дому всіх дев’ятьох з них, включаючи домовласника, сказав пан Скиба. Солдати обшукали чоловіків на наявність татуювань, які могли б свідчити про військову приналежність, і змусили декого з них зняти зимові куртки та взуття. Потім їх проводили на базу на вулиці Яблунській, 144. Про те, що сталося далі, журналістам Times розповів пан Скиба та сім цивільних свідків, яких російські сили також затримали у сусідніх будинках та тримали в окремій групі у дворах від полонених бійців-добровольців.

Солдати обговорювали, що робити з чоловіками, що залишилися. «Позбавитесь їх, але не тут, щоб їхні тіла не валялися», — сказав один із них, за словами пана Скиби.

Свідки розповіли, що бачили групу полонених на стоянці перед російською базою у сорочках, насунуті на голову. 57-річний Юра Ражик, який проживає навпроти офісної будівлі, сказав, що деякі пов’язані руки. За словами Скиби, російські солдати змусили їх стати на коліна, а потім майже відразу застрелили одного з чоловіків, 28-річного Віталія Карпенка. Пан Ражик сказав, що він також був свідком стрілянини.

За словами Скиби, двоє російських солдатів вивели Скибу та інших полонених у двір збоку будівлі, де вже лежало тіло ще однієї мертвої людини. The Times ідентифікувала цю людину як 37-річного Андрія Матвійчука, ще одного добровольця, який зник удень раніше. Згідно «Свідоцтва про смерть» він був поранений пострілом у голову. Свідки, що знаходилися біля офісної будівлі, бачили, як солдати вели полонених з очей геть. Потім пролунали постріли.

«У мене вистрілили, і я впав. Куля потрапила мені в бік», — сказав пан Скиба. На фотографіях своїх травм, якими він поділився, видно вхідну та вихідну рани на лівому боці живота. Лікар у Бучі, який лікував його рану, та медичний висновок, який переглядала The Times, підтвердили травму.

«Я впав і вдав мертвого», — сказав він. «Я не рухався та не дихав. Надворі було холодно, і було чутно подих людей». Пан Скиба лежав там, коли солдати дали ще один залп по поранених, які все ще рухалися. Він почекав близько 15 хвилин, доки не перестав чути голоси солдатів. Потім побіг.

Тетяна Чмут, чий садок межує з двором на вулиці Яблунській, 144, була серед мешканців, затриманих і пізніше звільнених росіянами разом зі своєю родиною. Коли 4 березня пані Чмут кинулася зі свого будинку до сусіднього підвалу, вона побачила тіла, що лежали у дворі.

Сусідка пані Чмут, Марина Чорна, побачила тіла через два дні, коли вийшла з підвалу після відходу російських військ, які займали її будинок. Тіла чоловіків, убитих на стоянці та всередині будівлі, були винесені у двір і разом із шістьма іншими жертвами пролежали там майже місяць.

Інші докази, залишені російськими, вказують на два конкретні підрозділи десантників, які могли займати будівлю. У пакувальних листах для ящиків зі зброєю та боєприпасами зазначені в/ч 32 515 та 74 268, що відповідають відповідно 104-му та 234-му десантно-штурмовим полкам.

Слідчі Служби безпеки України або СБУ також надали The Times зображення знайденої всередині будівлі нашивки з емблемою 104 полку та списку російських солдатів, які знайшли у будівлі.

Провівши пошук на сайтах російських соціальних мереж та в інших базах даних на ім’я кожного солдата, The Times виявила, що принаймні п’ять із названих солдатів мали явні зв’язки зі 104-м полком. Інші публікували зображення, на яких вони тримають прапори десантників або одягнені у форму десантників. Деякі вказували їхнє місцеперебування як Псков, місто, в якому розташовані штаби 104-го та 234-го полків.

Страта захоплених бойовиків і домовласника в Бучі «це той інцидент, який може стати вагомим аргументом на користь судового переслідування за військові злочини», — сказав Стівен Репп, колишній посол США з особливих доручень з питань військових злочинів. За словами пана Раппа, бранці, роззброєні та взяті під варту росіянами, перебували «поза бойовими діями» відповідно до законів війни.

За даними Організації Об’єднаних Націй та Міжнародного комітету Червоного Хреста, такі закони означають, що з ув’язненими слід звертатися гуманно та захищати їх від жорстокого поводження за будь-яких обставин.

Рекордна кількість слідчих Міжнародного Кримінального суду працюватиме в Україні. Як повідомив Карім Хан, прокурор МКС, до Києва прибуло 42 слідчих. Бучанська різанина: вивезли вже 500 тіл, а точна кількість загиблих ще невідома. «Геноцид» — перші шпальта світових видань присвятили згорьованій Бучі. Пакети з тілами, зруйноване місто, братня могила: що побачило керівництво ЄС у Бучі.

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»