Столичний музей мистецтв розкрив таємниці своєї історії

Найбільших втрат колекція зазнала під час Другої Світової війни. Фото: Музей Ханенків
Найбільших втрат колекція зазнала під час Другої Світової війни. Фото: Музей Ханенків

Свої перші твори Богдан та Варвара купили у 1874 році в Італії, де проводили свій медовий місяць.

До Міжнародного дня музеїв, Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків підготував для відвідувачів пізнавальну екскурсію, щоб розповісти про цікаві та маловідомі сторінки своєї історії.

Зокрема, розповіли про часи Другої світової війни, порівнюючи реалії сьогодення та спогади науковців, які працювали в музеї у ті страшні часи.

Музей мистецтв Богдана та Варвари Ханенків. Фото з відкритих джерел

На жаль, подивитися прекрасні твори світового живопису та мистецтва з колекції родини видатних київських меценатів Богдана та Варвари Ханенків відвідувачі не мали змоги: експозиції демонтована та знаходиться у безпечному місці.

Тож гості, які завітали на музейне свято, милувалися вишуканою старовинною архітектурою музейних будівель та відвідали внутрішній дворик музею, куди потрапити вдається досить нечасто.

Приємним відкриттям для багатьох відвідувачів стали численні мозаїки, створені на початку 70-х років багаторічним очільником музею Василем Овчинниковим.

Здійснити екскурсійну мандрівку в історію допомагала наукова співробітниця музею Олександра Ісайкова. За її словами, історія музею розпочалася ще у 1870-х роках, коли молоде подружжя Ханенків захопилося колекціонування творів світового мистецтва.

Відвідувачі дізналися багато цікавих фактів з історії Музею Ханенків та його засновників. Фото: Тетяна Асадчева

За свідченнями мистецтвознавців, свої перші твори Богдан та Варвара купили у 1874 році в Італії, де проводили свій медовий місяць. Згодом вони багато подорожували Європою, відвідуючи аукціони та приватні колекції. Керувалися порадами провідних європейських знавців історії мистецтва. У результаті за 40 років пошуку Ханенки зібрали надзвичайно цінну колекцію мистецтва.

У 1880-х роках Богдан та Варвара Ханенки повертаються до Києва. Молодий, енергійний та підприємливий чоловік швидко здобув авторитет серед місцевих фінансових та промислових кіл. Він очолив Товариство заохочення землеробства, був членом правління Київського біржового комітету, Товариства цукропромисловців, кількох банків, опікувався благодійницькими закладами.

У 1887 році на ділянці, подарованій Варварі її батьком Ніколою Терещенком, подружжя звело вишуканий маєток у стилі італійського ренесансного палаццо.

Подружжя Ханенків збирали свою колекцію впродовж 40 років. Фото: Музей Ханенків

Надзвичайним багатством оздоблення вражали інтер’єри, оформлені спеціально для розміщення величезної колекції творів європейського та східного мистецтва: картин, скульптур, меблів, старожитностей.

Колекція творів зростала досить швидко, і вже на початок XX сторіччя налічувала понад 1200 художніх творів, а у бібліотеці зберігалося понад 3 тисячі видань.

У 1913 році Богдан Ханенко викупив ділянку №13, що належала сестрі Варвари Ользі Ніколівні Терещенко. На місці її маєтку того ж року «виріс» шестиповерховий прибутковий будинок за проєктом Павла Андреєва. При цьому Богдан Іванович сполучив свій будинок з новобудовою на рівні другого поверху, щоб розширити приміщення музею, облаштувати там лекторій та бібліотеку для науковців музею. У радянські часи цей прохід закрили, а у самому прибутковому будинку розмістилися комунальні квартири…

Так виглядав кабінет за життя господарів. Фото: Музей Ханенків

10 квітня 1917 року Богдан Ханенко підписав свій заповіт. Цим документом колекціонер передав свою частину зібрання дружині Варварі та висловив волю про те, щоб у домі на Терещенківській створили музей світових мистецтв.

За півтора місяця, наприкінці травня 1917, Богдана Ханенка не стане. А ще за пів року розколеться старий світ, і на мирний Київ насунеться страшна своїми масштабами, жертвами та наслідками нова історична доба.

«Недаремно згадку про смерть Богдана Ханенка майже завжди відтінює приголомшлива своєю межовою людяністю думка: „Як вчасно помер!…“. Його відхід став символічним вододілом між прекрасною епохою ханенківської мрії про музей — і наступними роками російсько-української війни, в хаосі якої Варвара Ханенко таки реалізувала музей у Києві», — розповідають співробітники музею.

Радянські часи стали для музею та його співробітників важким випробуванням. Фото: Музей Ханенків

На початку 1918 року прийшли більшовики, почалися розстріли й грабежі. Німці, які підтримували гетьмана Скоропадського, запропонували Варварі Ніколівні забрати колекцію та безпечно виїхати в Німеччину, навіть виділивши їй окремий потяг.

Однак, вона мріяла, щоб музей був у Києві, тож у грудні 1918 року надіслала в Українську академію наук лист про передання колекції та будинку.

Після відновлення більшовицької влади, у будівлі все-таки відкрили музей, проте Варварі Ніколівні заборонили його відвідувати. Лише на прохання професорів академії, їй дозволили жити у маленькій кімнаті на горищі. У ті останні важкі роки її підтримували лише сестра Марія та кілька слуг, серед яких і вірна покоївка Дуняша (Євдокія Мартинівна Шестюкова).

Після смерті Варвари Ніколівні 7 травня 1922 року, вона поховала її поруч з чоловіком на цвинтарі Видубицького монастиря.

Імена засновників музею тривалий час були викреслені з його історії. Фото: Музей Ханенків

Згодом імена засновників музею відсторонили від офіційної назви та визнали такими, що не мають «жодних заслуг перед революцією». Імена засновників музею змогли повернути лише у 1999 році.

Всупереч останній волі засновників зберегти колекцію неподільною, радянська влада розпоряджалася музейними цінностями на власний розсуд: продавали за безцінь за кордон через Держторг або ж ділили за тематикою між іншими музеями.

Найбільших втрат колекція зазнала під час Другої Світової війни. За підрахунками музейних співробітників було знищено або вивезено близько 25 тисяч експонатів, серед них: 718 картин, понад 20 000 гравюр, 59 ксилографій, 42 акварелі, 3200 предметів художніх промислів, 10 скульптур.

У роки війни музей втратив близько 25 тисяч експонатів. Фото: Музей Ханенків

Чимало для порятунку неоціненної колекції зробив директор музею Василь Овчинников, який 4 липня 1941 року перевіз вантажівками на берег Дніпра ящики з найціннішими картинами колекції. Чекати вільну баржу йому довелося до 2 години ночі. Евакуація проходила під постійним бомбардуванням. Ця частина колекції неушкодженою дісталася міста Дніпро, а згодом потрапила до Уфи, де надійшла для зберігання до Художнього музею.

Згодом директор повернувся до музею, плануючи підготувати для евакуації наступну партію творів мистецтва, однак 10 липня його мобілізували.

Співробітники музею продовжили пакували картини й твори декоративно-прикладного мистецтва упродовж липня та серпня, але більше нічого вивезти у безпечне місце не вдалось.

У 2020 році до музею повернулася картина П’єра Гудро «Коханці» Фото: Музей Ханенків

За словами Олександри Ісайкової, вже у перші дні окупації німецькі офіцери забирали з музею різні твори для прикрашення своїх власних помешкань та офіційних установ. Деякі твори потрапили в колекцію рейхскомісара України Еріха Коха.

Завдяки багаторічним дослідженням музею відомо, що частина цих робіт зараз перебуває у спецфондах Ермітажу. Після арешту Коха картини з його колекції були передані в міський музей Веймара, а пізніше повернені радянському уряду і відправлені до Ермітажу.

Свого часу дослідження цього питання займалася заступниця директора з наукової роботи Олена Живкова. За її спогадами у 2011 році, українських фахівців в результаті довгих перемовин допустили до спецсховища державного Ермітажу, де вона виявила щонайменше три картини з музею Ханенків.

Згодом, вона зверталася через Державну комісію при Міністерстві культури в Ермітаж, проте російська сторона відмовилася від співпраці з питань реституції…

«Аркадський пейзаж» Корнеліса ван Пуленбурґа повернувся до колекції музею завдяки меценатам. Фото: Музей Ханенків

Другий етап військових грабунків почався в серпні 1943-го, коли окупаційна влада зрозуміла, що їй доведеться залишити Київ. У Музеї західного і східного мистецтва (як тоді називався Музей Ханенків) запрацювала комісія, всі речі детально описувалися, упаковувалися і вивозилися через Кам’янець-Подільський, потім ці роботи потрапили до Кенігсберга, а звідти в палац графів Шверін — Вільденхофф. Цей вантаж супроводжувала музейна співробітниця Поліна Кульженко, тому багато матеріалів засновано на її свідченнях.

Довгий час вважалося, що роботи, які зберігалися у Вільденхоффі, загинули під час пожежі, коли радянська армія відступала, палац бомбили. У своїх мемуарах Поліна Кульженко писала, що побачила ящики, уламки рам і скульптур, але нічого конкретнішого. Різні свідчення говорять про те, нібито ця колекція згоріла…

Екскурсія внутрішнім двориком музею. Фото: Тетяна Асадчева

Міф щодо знищення творів мистецтва було розвіяно відносно нещодавно, коли у 2013 році на одному з аукціонів в Амстердамі вдалося знайти роботу, яка належала до вивезеної колекції та мала згоріти в Кеніґсберзі. Це картина «Аркадський пейзаж» Корнеліса ван Пуленбурґа. Завдяки меценатській підтримці її вдалося викупити та повернути до музею.

Також, серед нещодавніх реституцій втрачених цінностей стала картина П’єра Гудро «Коханці або блудний син з повією». Процес її повернення тривав майже 7 років…

Музей Ханенків першим серед українських музеїв відновив свою роботу після війни у 1944 році, тож колектив сподівається, що і в наші дні шанувальники живопису незабаром зможуть знову милуватися мистецькими творами з колекції видатних українських меценатів.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»