225 кілометрів під обстрілами: літній чоловік разом з собакою прийшов пішки з Маріуполя до Запоріжжя

Коли орки прийшли у Маріуполь, 61-річний мешканець міста Ігор зрозумів: життя тут вже не буде. Не розраховуючи на «зелені коридори», яких просто тоді не існувало, він взяв ручний візок зі своїми скромними пожитками, собаку Жужу і пішки відправився до Запоріжжя. Відстань туди була 225 кілометрів…

ІНШОГО НЕ ДАНО: ЙТИ АБО ЗАГИНУТИ

Через кілька днів після початку війни у Маріуполі вже були окупанти і стріляли по житлових будинках. Оскільки, як вони говорили, місто повністю евакуювали і мирних мешканців тут немає. Коли один за одним почали від вибухів падати сусідні будинки, Ігор зрозумів — треба щось робити.

Машини у чоловіка не було і він прийняв непросте рішення — йти до Запоріжжя пішки. А звідти добиратися до родичів у столицю.

Це було напередодні свята Великодня. Ігор встав рано-вранці, віддав сусіду ключі від будинку, взяв ручний візок, собаку Жужу і вирушив у дорогу.

«Коли підходив до блокпостів, вигадував легенду. Йдеш і вже її проговорюєш. А вони бачать — йде людина і сама з собою розмовляє. І думають, вона наче не в розумі. І ставлення вже дещо інше, примітивне», — розповідає Ігор.

У дорозі для чоловіка їжа була не головною проблемою. У населених пунктах, через які проходив, люди годували його пасками, фарбованими яйцями, адже це були Великодні дні.

«Найскладнішими були підйоми, адже Запорізька область вся — наче хвилями. Скотився, відсидівся п’ять хвилин, покурив, відпочив, а Жужа вже лежить, язика вивалила. Відвернулася, наче помирає. Я її ставлю на ноги. Кажу: «Треба йти. На нас дідусь чекає, ми обіцяли, йдемо», — каже чоловік.

З труднощами долаючи кілометри (іноді разом з собакою на руках, тому що та вже не могла йти), Ігор дійшов майже до самого Запоріжжя. За 80 кілометрів до міста, коли вже зовсім закінчилися сили, йому пощастило — підвезла попутка…

ВАЖКО БУЛО ПОВІРИТИ ПОЧУТОМУ

Коли старий із собакою дістався волонтерського центру для біженців у Запоріжжі, там були вражені його історією.

«До нашого центру в Запоріжжі прийшов чоловік, який 5 діб (!!!) йшов пішки з 23-го мікрорайону зі своєю собачкою Жужою!!! Ішов під обстрілами, між мін, йшов до нас — в Україну! 5 діб! Ось такий ось „зелений коридор!“. Наш народ перемогти неможливо!», — розповідає волонтерка Галина Однорог.

Волонтери чоловіку та собаці надали допомогу, нагодували, дали грошей, посадили на поїзд й відправили до родичів.

ЖУЖА З МАРІУПОЛЯ

Історія Жужі з Маріуполя — окрема. Не усвідомлюючи, що таке — війна, вона зі своїм господарем йшла з окупованого міста до вільної землі 5 діб лапками.

Бідолашна собака, так як і її господар, відчувала, що вони йшли на свій страх та ризик. Бо, вирушаючи в дорогу, її господар взагалі не знав, яка ситуація в Запорізькій області і чи зможуть таку відстань здолати. Йшли під обстрілами, під час негоди та спеки, декілька разів прощаючись з життям…

«У неї стерті подушечки лапок, на які боляче дивитися, а її господар не вірить, що дійшов. Що зміг, що довірився інтуїції, що вижили, що в безпеці, що тут люди, які їх прийняли, як рідних», — розповідає волонтерка Людмила Швайка.

Жужу нагодували маленькою порцією корисного корму (після голодування), обробили від паразитів, пролікували лапки, віднесли у вагон потягу на руках, бо вже тут, у безпеці, вона не зробила жодного кроку від втоми.

«І вже поїхала до родичів, які їх дуже чекають і які не вірили, що вони вижили в тому пеклі. Жива. І це головне. Вони — два герої!», — додала Людмила.

Нині мешканець Маріуполя живе у родичів. Пенсіонер звикає знову до того, що у помешканні може бути світло і вода. А у Жужі загоюються натерті довгою ходою мозолі на лапах.

Інна БІРЮКОВА, «Вечірній Київ»