27-річна депутатка Київради Аліна Михайлова воює з ворогом на сході України

З початком війни взяли до рук зброю і багато українських жінок.

Депутатка Київради Аліна Михайлова почала волонтерити для фронту ще у 2014 році, коли тільки розпочалася війна росії проти України. Тоді їй було 19.

У 2016-ому дівчина стала добровольцем і заснувала свою медичну службу у 1-шій окремій штурмовій роті ДУК ПС. Разом з цим бойовим підрозділом 27-річна Аліна на передовій і сьогодні.

ПОЧАТОК ВІЙНИ

24 лютого, коли в Україні розпочалася війна, дівчина вже була у своєму бойовому підрозділі.

«22 лютого я склала в машину свою тривожну валізку, валізку свого собаки, саму собаку і виїхала в Авдіївку. У мене було стійке відчуття, що буде повномасштабна війна. Тільки я думала, що вона розпочнеться зі сходу та півдня. О 5 ранку 24 лютого мене розбудив телефонний дзвінок від подруги, яка сказала, що війна почалась у Києві. Я розбудила свого командира. Він по бойовій тривозі зібрав підрозділ, і для нас розпочався новий етап війни, якого не було всі попередні роки», — розповідає Аліна.

РЕЦЕПТ УСПІШНОГО ЗНИЩЕННЯ ВОРОГІВ

1-ша окрема штурмова рота ДУК ПС бере участь у звільненні українських територій від російського загарбника.

З перших днів війни тривають важкі бої. Українські війська тримають позиції, вправно знищують російські танки та важку артилерію. Також, по можливості, Аліна та бійці роти займаються волонтерською допомогою підрозділам, які стоять поруч, побратимам з інших гарнізонів.

«Щодня ми знищуємо ворога. І щодня ворог несе втрати як особового складу, так і бронетехніки. І це буде продовжуватися до останнього російського окупанта. Рецепт успішного знищення ворогів існує: порядні працьовиті українці добровольці + великі пушки + аеророзвідка + трішки досвіду 8 років», — розповідає сьогодні Аліна.

БІЛЬ І НАЙВАЖЛИВІШЕ ЗАВДАННЯ

Звичайно, війна принесла у життя Аліни Михалової втрати друзів, бойових побратимів, які мали б жити, нищити росіян та наближати перемогу.

Принесла велику кількість болю від того, що гинуть діти, новонароджені та навіть ненароджені українці. А також від того, що тепер авіа нальоти, фосфорні бомби, ракетні удари, «сонцепьокі» та іншу вбивчу техніку масового ураження знає та відчуває на собі вся Україна, яка розташована у центрі Європи.

«Сьогодні дуже важливою є робота на міжнародній арені. Донесення правди про звірства росіян в Україні. Важливо не дати перетворити сьогоднішній етап війни в затягнуте на 8 років ООС (АТО до 2018 року, — ред.). Ми зараз маємо вибити москаля з нашої країни назавжди. І не розтягнути це на роки, коли знову цю війну будуть сприймати за щось далеке, яке стосується тільки купки божевільних вояк», — вважає Аліна Михайлова.

ВКЛАД У ПЕРЕМОГУ У КОЖНОГО СВІЙ

Кожний українець може зробити свій вклад у перемогу. Хто — великий, хто — маленький, а хто — зовсім крихітний… Але спільно це наближає перемогу. Аліна захоплюється українцями і розповіла таку історію.

«Заходимо в магазин в енному селищі південної частини України і у продавчині мої хлопці запитують: «Можна у вас дівчина сходить до вбиральні?».

Поряд у черзі стояла бабуся, яка одразу ж повідомила, що вона знає де туалет і я пішла за нею. Мила жінка, яка говорила гарною українською, повідомила що в неї онука мого віку і… привела мене ДО СЕБЕ В ХАТУ! Коли ми прощались жіночка побажала мені удачі та Бога поряд.

Повертаюсь в магазин, беру воду та два «енергетика». Стою в черзі. Чоловік попереду мене каже, що оплачує і мій товар. Таке, звичайно, зустрічається зараз часто, але я завжди відмовляюсь. І цього разу — теж, але чоловік був наполегливим і сказав, що «хай це буде мій вклад у перемогу»….

ДЕПУТАТСЬКА РОБОТА

Не забуває Аліна і про депутатську роботу. 18 квітня у Київраді вона разом з колегою Ксенією Семеновою зареєстрували проєкт рішення про демонтаж в столиці шести десятків пам’ятників та меморіальних об’єктів, пов’язаних з росією та її колоніальною спадщиною.

Тим часом у Києві активізувались і противники такої ініціативи. Оскільки вони вважають, що Пушкін та Лермонтов не мають жодного відношення до путінського режиму. На що Аліна Михайлова відповіла:

«Пушкін, Достоєвський, Толстой, Лєрмонтов (підставте прізвище) в Україні — це не спадок світової культури, а чорна мітка від росії. Ставлячи пушкіних у кожному місті, імперія писала на наших територіях «здєсь била (єсть) рашка». Він ніколи не був у 90% міст, де сьогодні відлитий у граніті. Так росія позначала свій культурний і мовний простір.

Якщо у вашому місті стоїть Пушкін, то це не пам‘ятник великому поету і культурному діячу. Це — мітка руского міра. Він стоїть у кожному російському місті, писав російською і для росіян, є російським письменником, тож яка для російського солдата різниця між москвою і Києвом?

У цьому сенсі контекст зведення пам‘ятників Пушкіну і Ватутіну, Леніну, Щорсу тощо — однаковий. Це — штамп метрополії над колонією. А наша задача — назавжди від цієї метрополії відірватись»…

А ще Аліна рада, що українці сьогодні змінюються, хоч шлях змін є дуже болісним.

«Зараз ми розплачуємося за всі ті роки, коли нас намагались придушити і розчинити нашу ідентичність в ідентичності росії. Тому це — плата за свободу, яку ми вже здобули та будемо далі здобувати, щоб стати повноцінною, цілісною, незалежною країною, на яку ніхто далі не посміє зазіхати. І біля кордонів котрої ніхто не насмілиться брязкати зброєю, бо знатиме, що отримає по зубах. Ми — переможемо!».

Інна БІРЮКОВА, «Вечірній Київ»