«Я потрібна тут»: депутатка Київради Марина Порошенко залишилася у Києві й стала волонтеркою
Коли у Києві пролунали перші вибухи, рідні та друзі пропонували їй виїхати у безпечне місце. Але вона твердо вирішила залишитися. Щоб бути поруч зі своїм чоловіком та допомагати рідному місту й рідній країні…
Початок війни для депутатки Київради, голови постійної комісії Київради з питань охорони здоров’я та соціальної політики Марини Порошенко став таким же несподіваним, як і для більшості українців. Попри попередження європейських та американських партнерів про мету путіна розв’язати повномасштабну війну в Україні, їй, як будь-якій людині, не хотілося в це вірити.
«Як і більшість українців, я прокинулася від вибухів. Через кілька секунд „вибухнув“ шквалом повідомлень та дзвінків телефон чоловіка — Петра Олексійовича, і я зрозуміла, що це — війна…», — розповідає Марина Порошенко.
РІШЕННЯ ЄДИНЕ — ЗАЛИШИТИСЯ
Звичайно, рідні та друзі пропонували їй виїхати у безпечне місце. Адже у перші дні війни Київ здригався від постійних вибухів, а російські БМП були вже на Оболоні…
Але Марина Порошенко твердо вирішила залишитися, щоб бути поряд зі своїм чоловіком Петром Порошенком та допомагати Україні у тяжкі для неї часи.
«Я в тому віці, коли можу самостійно приймати рішення та нести за нього відповідальність. Я залишилася вдома, у Києві, бо відчуваю, що я тут потрібна. Можу бути корисною і зробити багато речей, які б собі не пробачила, якби не зробила їх. Моє життя — не дорожче за життя будь-якого іншого українця», — вважає пані Марина.
Найперше Марина Порошенко разом з колегами по партії відправилася до Міського центру крові, де здала кров на потреби нашої армії. Потім депутатка долучилася до великої місії — допомагати захищати Київ та Україну від агресора.
«Разом з іншими з перших днів війни на захист столиці став наш 206 батальйон Територіальної оборони Києва. Він займається забезпеченням безпеки вулиць столиці, її соціальних та інфраструктурних об’єктів. Крім того, наші хлопці організовано і фахово виконували поставлені перед ними завдання по евакуації мирних мешканців з особливо небезпечних точок. Ми розгорнули програму підтримки для їхніх родин. Також створили центри гуманітарної допомоги в регіонах, щоб підтримати місцевих мешканців прифронтових населених пунктів та переселенців, які опинилися в скруті», — розповідає Марина Порошенко.
Серед іншого, 206 батальйон Територіальної оборони Києва виконав надважливе бойове завдання порятунку дітей та жінок з Ірпеня, знищеного російськими окупантами.
Від початку російського вторгнення цей підрозділ евакуював з Ірпеня близько семи тисяч мирних українців. Евакуація нерідко проходила у дуже складних умовах.
«Російські окупанти підірвали залізничну колію та евакуаційний потяг, який мав вивозити містян з-під обстрілів, тоді було прийнято рішення про евакуацію людей автобусами. Ми зустріли їх в Києві — обігріли, нагодували, підтримали добрим словом та організували доставку до залізничного вокзалу для подальшої евакуації», — каже депутатка.
ВОЛОНТЕРСЬКА КОМАНДА
На початку війни на Центральному залізничному вокзалі столиці розгорнув свою діяльність волонтерський центр підтримки, який надавав людям речі першої потреби, харчі, психологічну та медичну допомоги.
«Наша волонтерська команда з перших днів війни передавала волонтерам центру гаряче харчування, снеки, солодощі та воду для евакуйованих людей, щоб хоч трохи полегшити їхнє очікування та дорогу до безпечніших місць», — продовжує розповідь пані Марина.
Дбали волонтери про людей, які, тікаючи від окупації, прибували на вокзал і знаходилися там досить тривалий час в очікуванні своїх рідних та евакуаційних потягів, щоб потім прямувати далі — на захід.
Допомагали й пасажирам транзитних потягів, котрі по кілька днів були в дорозі, в переповнених вагонах, де не було ні води, ні харчів, ні необхідних речей для маленьких дітей. Все це передавали під час коротких зупинок потягів.
ГУМАНІТАРНІ ВАНТАЖІ
Разом з чоловіком Петром Порошенком та командою однопартійців Марина Порошенко постійно бере участь у доставці гуманітарних вантажів у регіони України — туди де найбільше чекають на допомогу. Це насамперед — Буча, Гостомель, Макарів та населені пункти між ними…
Також вони відвідали працівників Чорнобильської АЕС, привезли великий гуманітарний вантаж для волонтерських центрів Дніпра та Краматорська, щоб забезпечити тимчасових переселенців з Лисичанська, Рубіжного, Сєвєродонецька та інших міст харчами, засобами особистої гігієни та найнеобхіднішими медикаментами.
«На одному з дитячих майданчиків Краматорська неочікувано для себе зустріла хлопчаків. Вони безтурботно гралися, але розповідали мені недитячі історії про «прильоти» та про їхню школу №15, яку зруйнувала російська армія своїми ракетами. Неможливо прийняти та сприйняти, що у XXI столітті у центрі Європи діти мають переживати таке. Разом з тим, вони непохитно вірять в українських воїнів, нашу перемогу та патріотично вигукують: «Слава Україні! Героям слава!», — ділиться Марина Порошенко.
ДОПОМОГА СТОЛИЧНІЙ МЕДИЦИНІ
Для Марини Порошенко, як депутатки Київради, котра відповідає за медичний напрямок, є важливим, щоб у Києві за час війни не припинила роботу жодна з лікарень, а більшість лікарів — були на своїх робочих місцях.
«Ми перебуваємо в постійному контакті з медиками та допомагаємо їм. За цей час передали велику партію медикаментів для Київської лікарні швидкої медичної допомоги та Київського військового госпіталю.
Також у співпраці з громадою українців в Тюрингії (Німеччина) для Київського госпіталю привезли 3 карети швидкої допомоги. Ці реанімобілі працюють не лише в Києві та околицях, а й перевозили поранених з Василькова, Білої Церкви, Ірпеня, Бучі та інших територій, які перебували під обстрілами», — каже депутатка.
ПРО УНІКАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ
Марина Порошенко захоплюється українцями і вважає їх нацією непереможних людей:
«Жахіття, які чинять росіяни в Україні неможливо сприйняти, до них неможливо звикнути, з ними не можна змиритися.
Між українцями та росіянами — цивілізаційна прірва. Ми цінуємо людське життя, поважаємо працю один одного, відстоюємо власні домівки, дбаємо про наших тварин. Мабуть, саме цим ми й відрізняємося від наших ворогів — зазомбованих жорстоких людей, яким десятиліттями промивали мозок.
Ми — полярно різні. Для нас важливою є демократія, ми цінуємо людські стосунки, не сприймаємо насильства. Найбільше мене вражає, що навіть за пережитих жахіть люди не втратили доброти, людяності та навіть почуття гумору. У таких жахливих умовах намагаються жартувати та дбати один про одного.
Незважаючи ні на що, посміхаються, вірять в українських воїнів і переконані в нашій перемозі. «Головне вціліти й вистояти, а все решта ми відбудуємо!», — говорять вони. Я з ними погоджуюся і люблю їх ще більше. Нація непереможних людей!»
Інна БІРЮКОВА, «Вечірній Київ»