«У цій п’єсі ми не актори, наш біль, зруйновані будинки, вбиті люди — все справжнє», — розповідь артиста київського театру ляльок

Але це все було до 24 лютого… Яким стало життя актора дитячого театру, коли прийшла війна, він розповів «Вечірньому Києву».

У перші дні нападу росії на Україну він із колегами знявся у зворушливому ролику-зверненні до всього світу, і насамперед до своїх колег-росіян.

ДОСТУКАТИСЯ ДО КОЛИШНІХ КОЛЕГ

Ада Роговцева, Ірма Вітовська, Олеся Островська та багато інших розповідали про бомби, що падають вдень і вночі на Київ та мирні міста.

«Нас не почули, нам не повірили, нас втішали, що, мовляв, нас визволять, і все налагодиться — це, мабуть, було другим найбільшим шоком після самого факту нападу», — каже Вадим.

Спочатку він намагався дискутувати, пояснювати, достукатися до тих, із ким знімався у багатьох проєктах, та, зрештою, зрозумів, що це марно.

«У сучасному світі неможливо приховати будь-яку інформацію — особливо від людей, які самі мають справу з цією сферою. Водночас багато фейків. Тож коли я скидав фото київського будинку, у який влучила російська ракета, то мені відповідали, що це, у кращому випадку, монтаж. Росіяни, які знали мене, писали, що я жертва пропаганди, і це все неправда», — продовжує оповідь київський актор і робить висновок, що люди з того боку кордону свідомо відмовляються визнавати те, що їхня держава напала на Україну і поламала, забрала життя тисячам українців.

МІСЦЕ АКТОРА У ЧАС ВІЙНИ

Перші дні війни для Вадима були жахливими. Питання, що робити коли ти не воїн, просто роздирали. Але, якогось дня він вийшов, поміж повідомленнями про повітряну тривогу, на вулицю і виявив, що неподалік будинку, де мешкає, організували волонтерську кухню, і чоловічі руки, дуже потрібні — щось принести, розкласти, приготувати, завезти. Механічна робота відволікала і заспокоювала. Щодня там готували до тисячі обідів для військових, тероборони та тих людей, які потрапили у скрутне становище. Отак актор відчув свою потрібність і важливість, повертався до життя шляхом волонтерства.

До слова, портрет Вадима, який зробила фотографка Анна Гольцберг, є серед експозиції, що представлена у Лондоні. Це фотопроєкт про українців, які залишилися в Києві та продовжують робити свою справу, аби країна перемогла у війні. Зібрані кошти підуть на благодійність.

СЦЕНА НА СТАНЦІЇ МЕТРО

Через два-три тижні з початку війни актор зустрівся із друзями та співробітниками. Вирішили, що мають грати. Якраз і нагода випала. Їм запропонували влаштувати виставу для дітей, що ховалися від вибухів у київському метро.

Так, 2-го квітня громадський рух «Волонтери Оболоні» спільно з Київським академічним театром ляльок показали виставу «Мишка та рожева стрічка» автора і режисера, заслуженого діяча мистецтв України Руслана Неупокоєва. Це інтерактивна вистава-урок англійської мови, де діти в ігровій формі знайомляться із новими словами. Сюжет не лише розважальний, але й повчальний, адже вчить як правильно дружити.

Окрім різних нюансів із доставкою реквізиту з театру на Оболонь ще й анонсувати виставу не могли, бо переживали за безпеку маленьких глядачів. Для багатьох «мешканців» станції синьої гілки метро стало величезним сюрпризом, що одного дня у фоє з’явилися яскраві декорації, нові люди, які принесли справжнє свято.

«Ми представили одну із вистав театру „Мишка і рожева стрічка“. Потім ми говорили між собою, що ніколи у „Замок на горі“ цю постановку не сприймали так щиро і тепло, як у цьому непристосованому приміщенні. Діти, та й дорослі теж, просто „оживали“, у них світилися очі і з’являвся щирий сміх», — каже Вадим.

Вистава переросла у спілкування із малечею, і тоді з’ясувалося, що більшість із них ніколи не були у справжньому театрі. Війна принесла у життя цих дітей тижні вимушеного перебування у підземці, а також знайомство з професійним театром.

Вистава у метро викликала резонанс у столиці, і актори отримали запрошення показати її на інших локаціях, проте, саме через заходи безпеки наразі не можуть це зробити. Бо, хоча ворог відступив від столиці, але ризик диверсій доволі значний.

ВАРТОВІ КАЗОК ТА П’ЄСА ДЛЯ ДОРОСЛИХ

Водночас у акторів, які роз’їхалися всією Україною є величезне бажання працювати і творити. Так виник задум «Вартових казок». Його створили для всіх діток, які люблять слухати розповіді. А щоб батькам було зручно їх вмикати, проєкт запустили одразу на чотирьох платформах.

Сценарії для казок пишуть Катерина Лук’яненко та Дар’я Іванова-Гололобова, актори грають свої ролі, потім монтують ролики — дивитися це цікаво не тільки дітям, а й дорослим. До речі, у казці «Коза-Дереза» Вадим — Ведмідь, що допомагав Зайчику виганяти вередливу Козу із хати. А ще записали «Рукавчику», «Пана Коцького» та «Горобця-Молодця». Сьогодні покажуть «Котика та Півника», де Вадим — Котик. Проєкт набуває популярності, хоча йому всього два тижні.

Тож актори дитячого театру хочуть влаштовувати виїзні вистави для дорослих. Скоро будуть репетиції гумористичної п’єси, написаної «на злобу дня», а потім покази у військових госпіталях та лікарнях — там, де людям потрібна моральна підтримка.

«Пригадаймо історію. На фронті і в тилу завжди працювали артисти, бо підтримувати моральний дух, нести радість і оптимізм — дуже важливо у воєнний час. У Другу світову працювали театри, бо насправді мистецтво лікує не фізичні, а душевні рани», — впевнений Вадим.

Готові грати навіть для невеличкої аудиторії — це терапія для всіх.

РОЛЬ АКТОРА У ЧАС ВІЙНИ

Зараз, Київ впевнено повертається до життя. Відкриваються кафе і ресторани, оживає транспорт, на вулицях гуляють чимало людей. Столиця відбила атаку росіян і «видихнула», але не варто закривати очі на війну. Вадим про це знає дуже добре. Його мама у Харкові. Раніше не хотіла виїжджати, бо вдома три коти, а тепер надто небезпечно… Тож, надія на ЗСУ, що захищають місто.

Він зізнається, що йому важко дивитися фото розбомбленого Харкова. Він напевне не впізнає місто, коли приїде у нього. Каже, що 24 лютого змінило життя кожного українця, і ми вже ніколи не будемо тими, ким були до цього ранку.

«Нині саме наша Батьківщина є тим майданчиком, за яким, як за виставою, спостерігає весь світ. Але в цій п’єсі ми НЕ актори, ми НЕ граємо ролі, в нас НЕ вдаваний біль та відчай, зараз ми НЕ в декораціях, схожих на бомбосховище, — це все реалії 2022 року, всі ці розбиті будинки, школи, театри, вибухи, постріли, сирени, від яких переймає подих, — це все справжнє, буденне життя українця. Але ми сильні, ми незламні, до нас не можна ось так увійти зі зброєю в руках і відібрати в нас віру в краще життя. Тому лишаюся в Україні, роблю, що можу, допомагаю збройним силам, повернувся на сцену. Але це НЕ затишний театр ляльок із кондиціонером, гардеробом, буфетом та акваріумом, а платформа МЕТРО, бомбосховище, де діти нині живуть. Але за нами правда. За нами ПЕРЕМОГА! Все буде Україна!», — каже Вадим Доценко, актор Київського академічного театру ляльок.

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»