Історія «Шумахера», який віддав життя в бою за Київ
Історія вертолітника-аса Олександра Григор’єва, що мав нік «Шумахер». 28 лютого він з екіпажем загинув у бою у київському небі. Поховали Героїв лише сьогодні.
Офіцер-пілот Василь Мулік розповів історію про екіпаж гелікоптера, яким командував його бойовий товариш, друг з часів навчання і кум у цивільному житті.
«Шумахер» — так назвали Олександра Григор’єва, коли він був ще абітурієнтом. Любив хлопець «Формулу-1», носив брендовану футболку й був фанатом велоспорту. Тож і звертались до нього або «Гріня», або «Шумахер».
За 22 роки знайомства Василь Мулік та Олександр Григор’єв пройшли всі можливі «університети» життя. Ось, як їх перелічив Василь:
«Разом вчилися у нашому льотному „бурсітєті“, разом літали, разом моталися по аеродромах — полігонах — навчаннях. Разом намотували гвинтокрилі кілометри над ліберійськими джунглями та узбережжям Атлантики. Змінювали один одного в африканських місіях-ротаціях. Разом лазили в атошно — оосних …. І від першого дня широкомасштабного вторгнення — разом випалювали колони руzzнявих пі***ів».
Що ще додати до професійного братства? Особисте визначення братерства — не по крові, а по духу:
«Більше, ніж друзі. Я хрестив його сина, він хрестив мою доньку».
У вертолітників — свої професійні вершини. Є дуже мало серед них таких, що їх досягли. Скажімо, Олександр Григор’єв — «один з дуже небагатьох українських вертолітників, хто виконував посадку у кратер вулкану Ньямлагіра у Конго». Так про нього написав сьогодні друг, бойовий товариш і кум.
28 лютого 2022 року на четвертий день війни за Незалежність «Шумахер» загинув…
«Загинув під час бойового польоту під Києвом. Відео — з мого борту — це саме той політ, саме той бій. Я зміг вийти, Сашко — на жаль, ні».
Василь Мулік пише, що працювали вертолітники у тому бою за Київ парою:
»… я — ведучий, Шумахер — ведений. Раптово, з-за лісу вискочили на ує*****ів і сходу як слід ввалили їм. Але — і у відповідь отримали — і сильно. Дуже сильно. Критично. Ми вже відходили — хоч і суттєво пошкоджені обоє, але — на куражі, на адреналіні — весело гарчали один одному в ефір: «А, …. дали!». Та хвилини за три Шумахер замовк, зник з ефіру. І докричатися до нього я не зміг. І знайти його борт — не зміг. У Сашка залишилася дружина та син».
Разом з Олександром Григор’євим загинув його екіпаж: пілот-штурман Василь Гнатюк, бортовий авіаційний технік Дмитро Нестерук.
Василь Мулік пише про них так, як може сказати старший брат про молодших. З любов’ю і болем:
«Зовсім молоді хлопчаки. Пацани ще. Діма — закінчив ХНУПС у 2019-ому, а Вася — взагалі лише три місяці, як отримав перше офіцерське звання».
Й більше, ніж через місяць після того трагічного бою, коли територія була звільнена, Василь Мулік, разом з Миколою Федорчуком, Сергієм Адам’яком, Едуардом Загурським, Олексієм Гриценком та хлопцями з 10 ОГШБ, змогли виїхати на місце катастрофи, знайти та привезти екіпаж Шумахера додому.
Очевидно, що це день став найважчим у 22-річній дружбі Василя та Олександра.
Ось як він написав у прощальному слові другові й бойовому побратиму:
«І той день — я хочу забути. Але — не зможу. Сьогодні екіпаж Сашка поховали у Бродах. Всі троє — поруч. Екіпаж. Назавжди. Вічного польоту, брате».
У Київській клініці «Феофанія» зробили унікальну операцію по видаленню кулі з серця 20-річного бійця. Виявилось, він дві доби добирався із полону до своїх з кулею у серці.
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»