Усім соцпрацівникам, що працювали у перші тижні війни, треба вручити медалі, — директор Святошинського терцентру

Соцпрацівники перевантажують гуманітрарну допомогу
Соцпрацівники перевантажують гуманітрарну допомогу

Територіальний центр соціального обслуговування Святошинського району працює чітко і злагоджено.

Надання соціальних послуг громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах, допомога біженцям та роздача гуманітарної допомоги, яку передають благодійники з України та з-за кордону — все це пройшло випробуванням найважчими днями війни і показало свою ефективність.

Про роботу Терцентру розповів в.о директора Руслан Іванович Денисяко.

«Про те, що буде дуже важко ми зрозуміли з перших днів війни. У 16-поверхівку, що за 30-ть метрів від нашого відділення, потрапив боєприпас, будинок загорівся. Були жертви, багато хто залишився без житла. З Києва почали масово виїжджати, вивозити дітей та стареньких і хворих. Проте більшість наших соціальних працівників залишилися зі своїми підопічними», — розповідає Руслан Іванович.

Святошинський терцентр

У Святошинському районі на обліку у Терцентрі перебуває більше 1500 отримувачів соціальних послуг, з них майже 900 мешканців, що потребують стороннього догляду. Евакуювалося з міста не більше ста осіб. Водночас стало менше соцпрацівників, бо вони теж насамперед мали подбати про свої родини. Хоча, наприклад, минулого тижня троє працівниць, прилаштувавши рідних на заході України, повернулися до Києва.

Ті ж, хто залишився опинилися у ситуації, коли крім «своїх» бабусь та дідусів треба було допомагати ще й іншим. Тож навантаження на одну людину із 10-12-ти збільшилося на деяких дільницях до 14-20-ти підопічних.

У місті практично зупинився транспорт, почалися комендантські години, постійні повітряні тривоги і напруга від того, що місто обстрілюють російські окупанти. Проте це не вплинуло на сам факт надання послуг. Без допомоги не залишився ніхто.

«Коли закінчиться війна, я б нагородив медаллю „За мужність“ кожного соцробітника, який допомагав людям у перші тижні березня. Ці люди заслужили», — впевнений Руслан Іванович.

Соцпрацівники перевантажують гуманітрарну допомогу
Соцпрацівники «фасують» картоплю

Він розповідає, як його тендітні працівниці з «кравчучками», навантаженими різними продуктами, добиралися у найвіддаленіші мікрорайони, по декілька годин вистоювали у чергах, щоб придбати ліки, що їм замовляли люди. Бувало і таке, що могли дві години чекати, а перед самою касою дізналися, що необхідні таблетки чи краплі закінчилися.

«Було б добре, якби на рівні міста визначили якісь „опорні“ аптеки, наприклад у поліклініках, де б соцпрацівники могли б забирати замовлені ліки без черг. Це дуже важливо, бо, ми маємо справу зі старенькими, часто хворими людьми, які часто просять придбати ті чи інші препарати», — розповідає керівник терцентру. Також він вважає, що і транспорт соцпрацівників має мати певні преференції на дорогах, щоб автівки із гуманітарною допомогою не стояли у загальних корках при перетинах мостів між лівим і правим берегом.

Війна поставила перед соцпрацівниками ще одне складне питання — старенькі, яких залишили дорослі діти. Такі випадки були і до війни, а зараз їх стало значно більше. Часто ці старші жінки та чоловіки безпомічні і вразливі. Згідно з законодавством про них мають дбати діти. Проте соцпрацівники і тут знаходили вихід — повідомляють про цих людей волонтерам, які можуть швидко відреагувати. Виходить ефективна співпраця.

З допомогою волонтерів також отримують гарячі обіди. Каша, шматок м’яса і салат — звичайна, порція «домашньої» їжі у цей час значна підтримка для багатьох. Щодня завдяки соціальним працівникам доставляють понад 190 таких порцій.

Бабуся, якою опікуються працівники терцентру
Продуктовий набір
Борошно, рис, вівсянка та молоко — допомога для потребуючих

Особливе ставлення зараз до біженців. У Святошинському район іприхистили мешканців Бучі, Ірпеня, сіл, де велися жорсткі бої. Звідти вивозили людей, які, бувало, не мали навіть документів, їх реєстрували в управлінні соціального захисту населення і забезпечували харчами та продуктами першої необхідності, по можливості допомагали з розселенням.

Міська влада оперативно зреагувала на потреби цих людей, і завдяки Гуманітарному штабу була виділена значна допомога.

Також нещодавно у Терцентрі побувала заступниця голови КМДА Марина Хонда, вона оглянула приміщення, у яких соцпрацівники зберігають та фасують пакети з продуктами, поспілкувалася із працівницями, поцікавилася, чого бракує. На той момент була потреба у мийних засобах, пральному порошку. Через декілька днів святошинці отримали партію всього необхідного.

Цікаво, що значна кількість гуманітарної допомоги спричинила цікавий феномен, який фіксують працівники всіх терцентрів міста. Бабусі, які мало не щодня приходять по допомогу, і скаржаться на 15-51, коли їм відмовляють. Руслан Іванович своїх таких «плюшкіних» уже знає в лице, і пояснює, що у них не зачиняються шафки на кухнях через олію, крупи, цукор та консерви. Можливо, так на людей впливає війна, страх голоду…

«Ми швидко адаптувалися до воєнного стану, налагодили „роботу під обстрілами“. Зараз усе спокійніше, краще курсує транспорт. Кожен з нас наближає нашу Перемогу так, як може, на своєму місці, заради спільної справи», — каже Руслан Іванович.

Інколи він мріє піти на фронт і підбити два танки. Проте, проводить цілий день у роз’їздах між Гуманітарним штабом, відділеннями, управлінням соцзахисту, (де він теж вантажить і розвантажує гуманітарну допомогу), приходить пізно ввечері додому, переглядає звіти, сам звітує, дивиться, що і де треба дозамовити, де забрати, куди завезти.

Робота з вразливими людьми — одна із найважчих. Але саме наше ставлення до знедолених і самотніх у час війни свідчить про цінності нашого суспільства, де ніхто не забутий і не полишений сам на себе.

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»