«Окупанти жили в моєму будинку 5 днів, а потім підірвали його»: інтерв’ю з мером Бучі

фото Бориса Корпусенка
фото Бориса Корпусенка

«Вечірній Київ» поспілкувався з міський головою Бучі Анатолієм Федоруком про період окупації, замордованих мешканців та повернення міста до життя.

— Пане Анатолію, розкажіть про страшні сторінки життя Бучі: про
катування, про смерті міського населення.

— Одну зі своїх позицій у Бучі росіяни звели на території дитячого табору
«Променистий» неподалік міського парку. Скоріше всього, це був один з
центрів, звідки вони організовували свою військову операцію в нашому
регіоні. Зі спальних корпусів зробили імпровізовану їдальню, туалет та
умивальник. А за кілька метрів у підвалі облаштували катівню. У підвалі
знайшли п’ятеро молодих людей зі в’язаними руками, яких катували, а
пізніше — розстріляли у потилицю.

Старосту сусіднього села з родиною просто закопали по-звірячому. Староста
села — це просто громадська ініціатива мешканців — яку небезпеку ця людина
із родиною представляла для цих рашистів?
Буча та Маріуполь — це дві рани на тілі та на серці кожного українця. І ці
злочини у кожному населеному пункті, який буде звільнено нашими
збройними силами, будуть виявлятися: що на Донеччині, що на Херсонщині,
на Харківщині або ж Чернігівщині. Оцінку цьому дасть не тільки Господь,
але і все людство.

-Ми бачили масові поховання цивільних у місті. Скільки їх усього було?

— Поховань цивільних було кілька. В одному з районів міста заправляли
кадирівці — спецпідрозділ. Вбивства та розстріли зі зв’язаними руками в
потилицю на перехресті вул. Вокзальна та Яблунська. Ці кадри облетіли весь
світ. Я вважаю, що саме ці кадри повинні найбільш черствого,
проросійського політика у Європі чи світі загалом налякати: «Схаменіться,
зупинім цю війну, зупинімо агресора, російську федерацію і дамо цьому
належну оцінку».

Світ змінився, ми всі змінилися. Або ми будемо діяти цивілізовано,
колегіально, спільно, тому що в демократичних державах є правовий спосіб.
Або росія буде приходити до домівок кожного: у Польщі, Литві, Німеччині.
Ми повинні це зупинити. Я кажу це просто як громадянин, як житель міста
Бучі. Цим виродкам, які глумилися над нашими громадянами, ми не
пробачимо ніколи.

— Звідки така жорстокість до цивільних — як собі це пояснюєте?

— Вони не зуміли взяти місто Київ, не зуміли подолати ріку Ірпінь. Це
зумовило, напевно, ці звірства цивільного населення в місті.
Як міський голова, я безмежно вдячний всім нашим іноземним партнерам за
підтримку. Я зараз не кажу за глобальні речі. Я вдячний за людське
відношення з боку партнерів Литви, Польщі, Німеччини. Їх муніципалітети
підтримують, максимально стараються допомогти нам.

— Серед вбитих місцевих мешканців більшість чоловіки, жінки чи
діти?

— Чоловіки, жінки, діти, люди літнього віку — багато вбитих, хто
намагався йти по «зеленому коридору», пішки добратися до Києва.
Багато вбитих намагалися дійти до лікарні, тут працював два тижні з
початку окупації центр медичної допомоги, і ми мали можливість
забезпечити наших громадян цією послугою. Але, на превеликій жаль,
вони не дійшли, залишившись назавжди лежати тут, у Бучі.

— Всі тіла ідентифіковані?

— Ми обходили місто, знаходили вбитих. Деяких людей я знаю навіть
особисто.
Хотілось би відзначити, що в перший день війни пішов захищати місто
Віктор Ковальський. Він воював на сході України. У 2015 році отримав
травми, а у лютому 2022 року на протезах пішов боронити нашу Бучу. Ми
подали його на звання Героя України. Хочеться вулицю або квартал назвати
його ім’ям.

— Яка ситуація зараз у місті? Коли люди зможуть повернутися у
домівки?

— За місяць окупації ворог знищив всю критичну інфраструктуру.
З першого дня окупації, а це третій день повномасштабного вторгнення
російських військ на території України, тягову підстанцію, що живила
електрозабезпеченням наше місто та сусідні населені пункти, вони
розбили вщент. Там не було українських військових — це мирний
об’єкт, що забезпечував мешканців. Станція водопостачання
розстріляна — саме для того, щоб вивести її із ладу. По газу теж така
ситуація.

Головне завдання наше як муніципальної служби, влади, щоб ці
інфраструктурні локації були доступні нашим жителям. Думаю, тиждень
максимум, і в деяких районах ми будемо мати водопостачання і світло.

Я звернувся до своїх громадян, які виїхали з міста в період окупації, щоб вони поверталися, поверталися спеціалісти, співробітники комунальної
сфери та медицини до Бучі. Іншим громадянам — не рекомендую, особливо
жінкам та дітям, тому що місто ще немає інфраструктури, звичного для нас
режиму.

— Скільки відсотків будинків, зруйновані у Бучі?

— Серед 200 висотних будинків — 20 зруйновані. Після обстеження,
виявлено, що вони можуть бути придатними до експлуатації, за
виключенням двох панельних будинків. На жаль, понад 100
індивідуальних будинків не підлягають ремонту.
Найгірша ситуація щодо промислових підприємств нашого міста, в яких
також не було військових. Вони зруйновані вщент. Окупанти розстрілювали,
палили інфраструктуру. Звичайно, це не можна пояснити, але я вважаю — це
їхній рівень культури, освіти, виховання. Якщо їх дивує, що у наших
помешканнях існує централізоване опалення, гаряча вода, газ, світло — це про
багато чого говорить.

— Ваш будинок теж постраждав?

— Так, зараз я живу неподалік у сусідів. Мій будинок знищили 17
березня.
Окупанти прожили в ньому п’ять днів. Я за речами прийшов в будинок.
Добре, що у простому вигляді, і вони дійсно сприйняли мене за
співробітника, що доглядає будинок. Вони попросили принести паспорт. Я
вивернувся, що по місту паспорт не ношу. У такий спосіб мені вдалося
вижити, та уникнути участі, яку, на превеликий жаль, розділили мої колеги в
різних куточках нашої держави. Будинок мій вони потім підірвали.
Фруктовий сад, озеленення, яке було, просто поїздили танками, знешкодили
ось і все.

— Чи можемо спрогнозувати, як буде відбуватися компенсація
мешканцям за втрачене житло?

Зараз складно дуже відповісти. Ми будемо власним бюджетом, та обласними
програмами, міжнародними програмами сприяти тому, щоб кожний
мешканець, який втратив помешкання, втратив можливість жити у власному
приміщенні, — мали новий дім.

— Яка гуманітарна ситуація зараз у місті?

— Станом на 5 квітня — 2700 цивільних громадян перебувають у
приватних приміщеннях: ситуація складна, але ми її поліпшуємо. На щастя, у
нас є криниці, і вони частково забезпечують водою. Я безмежно вдячний Центру волонтерів Київської обласної військової адміністрації, «ГастроАрмії Київщини», всім громадянам, які підтримували один одного в період окупації — ділилися
продуктами, паливом, одягом, ліками — щоб ми всі мали можливість вижити.

Вікторія Бабич-Вепрєва, фото-Борис КОРПУСЕНКО, «Вечірній Київ»