«Ти сидиш, і раптом бачиш біле світло, на долю секунди чути звук вибуху» — фронтова історія
Герой публікацій «Вечірнього Києва» викладач корейської мови Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка і засновник ветеранського бізнес-проекту магазину подарунків «ua.gifts», ветеран АТО Денис Антіпов в перші дні війни знову пішов захищати батьківщину на фронт. Вже вдруге…
«24 лютого я витратив день, щоб „законсервувати“ бізнес, а 25 числа з воєнкомату одразу направили у 95 бригаду, оформили. Спорядження у мене було своє, готувався, адже це моя друга мобілізація і я очікував, що буде повномасштабне російське вторгнення. У бригаді видали тільки зброю. Мої друзі, з якими вів бізнес, також ветерани, й нині на фронті. Були ідеї воювати разом, але у всіх різні районні центри комплектування, тому всі тепер у різних підрозділах», — розповів «Вечірньому Києву» Денис Антіпов.
Його бригада нині захищає Харківщину й є однією з найбільш ефективних попри надзвичайно важкі бої. Дениса поранило під час бойових дій 9 березня під Ізюмом, українських воїнів тоді накрила ворожа артилерія. Він отримав контузію та численні травми спини — його відкинуло вибуховою хвилею на залишки кам’яної стіни будівлі, яку просто рознесло зсередини.
«Тепер 9 березня буду святкувати свій другий день народження, адже в цей день я вижив під артобстрілом», — говорить Денис й описує, що відчував.
«Ти сидиш, і раптом бачиш біле світло. І зовсім на долю секунди чути звук вибуху, який одразу ж і припиняється. Все просто біле. Не чути пострілу, ані звуку прильоту. Все сталося раптово. Скоріш за все, це прилетів 152 мм снаряд. Відчув, як щось вдарило у груди і голову та відкинуло на спину вибуховою хвилею. Обдало гарячим повітрям, уламками будівлі, в якій я був і ще всім, що летіло в обличчя заразом із нею. Далі біле-біле світло. Свист у вухах. І ще через пару секунд такого стану приходить перша неприємна думка з розумінням, що це вже, скоріш за все, кінець. А я ж стільком людям обіцяв повернутися…», — розповідає Денис.
Потім до нього поступово повернувся зір, почали з’являтися предмети немов через туман, але ніг і рук своїх все ще не відчував, дихати було важко. Уламки будівлі, якими притисло воїна, не давали нормально дихати.
«Крізь кров, що стікає по очах з чола, бачу, що ноги, ніби, теж ще на місці. Значить контузило, а не пошматувало. Радість від того, що живий, і відносно цілий на відміну від інших, яких починаєш розрізняти довкола. Крізь кров видно силуети людей. Намагаюсь вивільнитися з-під завалів. Ого, я можу ще рухатися. Це вже джек-пот. „Лише“ контузія. Значить, хрін вам, свинособакам, а не лейтенанта Антіпова», — згадує Денис.
Він пояснює: врятувало те, що сидів, а не стояв, що мав бронежилет і каску, й те, що, Бог, певно, має на нього якісь плани й почув тих, хто за Дениса молився.
Рідним він не одразу повідомив про поранення, лише через декілька днів зв’язався з батьками, які мешкають на заході України. Тепер вони часто спілкуються, а в госпіталь навідуються знайомі й волонтери.
«Зараз я в дуже відомій лікарні і воюю поки гібридно. Часто звертаються закордонні журналісти, тому даю відеоінтерв’ю для преси США, Великої Британії, Японії, Китаю — англійською мовою, для корейської преси — звичайно ж — корейською. Ще болить спина й постійно присутній оцей „високочастотний писк“ у вухах. Щодо самопочуття, то бувало й краще. Головне — живий», — пояснює Денис Антіпов.
У минулі воєнні роки Денис був аеророзвідником, «літав» на безпілотниках «Мара — 2М», які вироблялись у Харкові. В підрозділ, де служив Антіпов, вони постачалися за кошти звичайних людей, волонтерів, а також публічних осіб, які їх збирали і купували комплекси. Антіпов говорить, що ці апарати були гарні для збору даних та за показником співвідношення ціна/якість, але вони неспроможні були працювати в умовах дії станцій РЕБ.
«В мене формально інші завдання на війні, але, як і тоді, особливими гаджетами нас радують саме волонтери. От завдяки Фонду «Повернись живим» вже маю апарат для аеророзвідки. Він, хоча й не військового призначення, але дуже потрібна річ на фронті. Після госпіталю повернусь у підрозділ та буду займатися «по спеціальності».
Ще серед найнеобхідніших гаджетів Антіпов називає сучасні захищені військові рації. Вони є у підрозділі, але не достатньо. Тому волонтерів постійно про них просять.
Серед планів на майбутнє після перемоги над ворогом, у Дениса є знову налагодити свій ветеранський бізнес, та відновити викладання корейської мови в столичному університеті.
«Вечірній Київ» бажає Денису скорішого одужання й повернення в Київ з перемогою!
«Вечірній Київ» також розповів історію мешканки Ірпеня, яка через російську агресію вимушена була з доньками покинути Україну.
Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»