Працівники терцентру Подільського району приносять малозабезпеченим киянам їжу та медикаменти поміж сигналами тривоги

Правда, з початку російської агресії, стало важко фіксувати, коли власне є початок робочого дня і коли його закінчення — доба стала довгою і тривожною. Водночас працівники терцентру бачать на практиці, що у темні часи добре видно світлих людей.

Олена Петрівна відправляється у головний офіс з першим поїздом метро. І звідти продовжує координувати роботу, а при потребі виїжджає «на місця». Відділення терцентру розташовані по всьому районі, тож працівники одразу прямують до своїх відділень на Виноградарі, Вітряних горах, Куренівці, Нивках. Більшість співробітників живуть у цих мікрорайонах, що дуже важливо зараз, коли громадський транспорт курсує з великим інтервалом і досить важко переїхати з одного берега столиці на інший.

«Мій номер телефону знають не тільки в КМДА, РДА чи Контактному центрі. Дзвінки починаються з самісінького ранку і йдуть до пізнього вечора. Телефон гарячий у буквальному значенні, бо приймаю по сотні викликів. У кожного свої потреби, кожному важливо допомогти», — розповідає Олена Петрівна.

До війни Подільський терцентр обслуговував майже 900 мешканців району, зараз їх до 600. Частина людей, якими опікувалися, евакуювалися з міста.

Кожен соцпрацівник раніше відвідував 10-15 киян.Проте війна це змінила. Чимало співробітників або виїхали з міста, або взяли відпустки чи звільнилися. В основному — це були працюючі пенсіонери. Зараз вони не мають бажання, а часто і здоров’я, виходити на зміну «під сиренами». Подільський район один із найнебезпечніших, куди було чи не найбільше потраплянь уламків російських снарядів.

Тож ті, хто залишився, мають і по 30 викликів. Тож у терцентрі переглянули логістику — складають маршрути таким чином, щоб за один раз відвідати максимальну кількість людей у одному мікрорайоні. Бо ж старенькі чекають і ліків, і продуктів, та й живої душі, щоб поспілкуватися, бо багато із них не виходять зі своїх квартир.

На допомогу соцпрацівникам часто зголошуються волонтери, але не всі витримують таке навантаження, у першу чергу психологічне. Бо багато зі старших і самотніх людей бувають егоїстичними, можуть ще й подзвонити до терцентру і поскаржитися, що волонтери не такий продуктовий набір принесли, як вони очікували, або прийшли невчасно.

«Ми роздаємо те, що отримуємо: продуктові набори, харчі, гігієнічні товари. Треба зауважити, що міська влада минулі роки дуже добре дбала про малозабезпечених та самотніх — їм до різних свят давали продуктові набори. Зараз їхній вміст дещо змінився, але ніхто не залишається без уваги», — продовжує Олена Петрівна.

Через російську агресію багато людей змушені тікати, щоб врятувати своє життя. Тож до столиці евакуюють мешканців із Бучі, Ірпеня, Гостомеля, сіл Київщини, а також Чернігова. Їх розселяють у приміщеннях шкіл та садочків, де забезпечують харчуванням. Також для них подбали про постіль, рушники, предмети особистої гігієни, одяг та взуття.

«Не втомлюся дивуватися людям, які втратили все. Видно, як їм непросто, зокрема і емоційно, але чимало із них цікавляться, чим самі можуть бути корисними іншим — це якась особлива риса нашого народу», — розмірковує директорка терцентру.

До речі, співробітників терцентру не лякає завдання перекласти, розвести і рознести тонни продуктів і гуманітарної допомоги, бо дуже добре розуміють стан вимушених переселенців. У трьох співробітників терцентру квартири пошкоджені внаслідок потрапляння уламків, у однієї із них будинок в аварійному стані — зараз усі вони мешкають у рідних і знайомих. Ще в однієї співробітниці будинок був у Горенці, його знищили. Жінка із дітьми виїхала на захід України, а чоловік залишився у Києві волонтером. У тому числі допомагає терцентру доставляти гуманітарку.

«Разом із моїм зятем сідають в авто, і розвозять районом гарячі обіди, продукти, памперси, ліки — те, чого потребують люди», — розповідає Олена Петрівна.

Уся її сім’я залишилася у Києві. У тому числі найменший, шестирічний онук, який сприймає війну, як кадри з якогось захоплюючого фільму. Ночувати ходять у підвал, а вдень повертаються у квартиру — приготувати їжу, переодягнутися і розходяться кожен у своїх справах.

«Дуже хочеться просто посидіти і помовчати у якомусь київському парку. Хвилі тиші і спокою зараз справжня розкіш і трапляються рідко, бо усі думки і зусилля спрямовані на те, щоб наблизити час нашої перемоги», — каже Олена Петрівна.

Як повідомила раніше заступниця голови КМДА Марина Хонда, усі терцентри нині працюють сьогодні в посиленому режимі.

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»