Петро Чехович віддав життя, звільняючи Київщину
Звільнення міст-супутників столиці ще не завершилось. ЗСУ вже вигнали ворогів з Ірпеня, Макарова, але навколо Ворзеля, Бородянки, Бучі — запеклі бої. Ворог тут у «котлі» і його час збігає. От тільки за звільнення від російських окупантів життям платять українські воїни. Дізнайтесь історію одного з них, Петра Чеховича, залізничника, що відбивав у орків село в Бучацькому районі.
Історії людей, які пішли служити до лав ЗСУ з дуже мирної сфери — залізничних перевезень, в Укрзалізниці об’єднали під назвою «Залізні на небі».
Що ж, у чомусь вони й дійсно — залізні. Прості робітники, які їздили країною і бачили, яка вона красива. Залізничники спілкувались з тими, хто жив на Луганщині й з тими, чий дім був за Карпатами, на західному кордоні. Залізничники, які ніхто інший «зшивали» країну. І сьогодні не дають її поділити за забаганками автора «спецоперації».
За свої переконання і любов до України, залізничники платять життям на лінії вогню. Так, як і всі.
Петро Чехович — один з тих, хто пішов захищати Київщину вже на третій день війни. Він працював слюсарем з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики у регіональній філії «Південно-Західна залізниця», мешканець Фастівщини.
Не ховався від мобілізації, просто пішов на фронт, бо це — чоловіча справа, захищати свою землю.
На десятий день, 9 березня, Петро Чехович був у запеклому бою — в селі Копилів Бучанського району Київської області.
У хроніці протистояння того дня написано:
«ворожа техніка з позначками V після удару ЗСУ переховується у селах Копилів і Мотижин Макарівського району на Київщині. Окупанти заїхали в села і стоять між будинками. Складність у тому, що в селі всі будинки заселені людьми, тож ЗСУ не можуть завдавати удари».
Що там відбувалось — сьогодні може розповісти переорана кулями та вибухами земля і сотні тон обгорілого металу — розтрощеної російської техніки.
Квітучі села навколо Бучі й сьогодні ще відвойовуються, метр за метром.
Петро Чехович опинився на лінії вогню російських терористичних військ у Копилові й — загинув. Йому було і буде тепер завжди лише 38 років.
Друзі та рідні загибель Петра й не збагнуть і ніколи не вибачать. Так само, як і кожен українець, незалежно від того, знав він особисто когось з Героїв цієї війни за Незалежність чи ні. Ці чоловіки та жінки чесно пішли на фронт і віддали життя за мир для нас.
І це є найбільшою християнською чеснотою, бо ж: «Більшої любові ніхто не має за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх».
Саме таку любов і проявив, поклавши життя 9 березня біля села Копилів на Київщині, Петро Чехович.
Як писав «Вечірній Київ», Президент України заявив, що жодних компромісів щодо суверенітету та територіальної цілісності бути не може.
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»