16 днів полону: історія працівника Гостомельського аеропорту

Скниншот з YouTube-каналу «Хащі»

Володимир жив у селі Озера, що за 5 кілометрів від Гостомеля, та працював у тамтешньому аеропорту. 24 лютого, коли рашисти робили спроби захопити летовище, він якраз був на роботі. Чоловік провів 16 болісних днів в полоні окупанта і поділився з журналістами своєю історією.

«Я був на роботі. О десятій до нас прилетіли Мі-24 та К-52 (вертольоти рф, — ред.)», — розповідає Володимир знімальній групі YouTube-каналу «Хащі».

Чоловік говорить, що спочатку декілька літальних апаратів рф збили наші ППО, але згодом, коли сили окупантів переважали наших, йому з колегами довелося спуститися під землю у сховище, де не було ні води, ні їжі.

«Ми розуміли, що довго ми там не протягнемо. Їжі зовсім немає, а нас там було 150 людей. Наступного дня ми знайшли білий халат, підняли його вгору і вийшли назовні із підведеними руками. Російські солдати провели нас до КПП, відібрали телефони, авто і відправили: «Йдіть з богом!»

Чоловік здолав 5 кілометрів пішки до села Озера, куди вже наступного дня зайшли рашисти. Російська орда жорстоко вривалася в оселі до людей, забирала їжу, техніку, а всіх, хто був із цим незгодним — вбивала, а житло — підривала чи спалювала.

«Якщо собака гавкала — одразу стріляли. Якщо хтось чинив опір, от був такий випадок, гранатометом підірвали його будинок, — продовжує чоловік. -Кадирівці там все повалили своєю бронетехнікою: і паркани, і будинки, і погреби. Я не знаю, як їх описати. Навіть німці так не робили».

Жителям села було заборонено переміщатися. Як пригадує Володимир, можна було хіба що тільки «по сусідах пройтись на один чи два двори, і не більше». Окупанти намагалися контролювати жителів і позбавити їх будь-якого зв’язку.

Таким чином без телефону або радіо, без зв’язку із близькими чоловік прожив понад два тижні. Шістнадцять днів Володимир у розпачі думав, чи вижив його син та невістка, які жили в Гостомелі.

«Я втік випадково. Вчора вони дали зелений коридор, я стояв воду набирав, і побачив колону машин із білими прапорами. Кинув все, забрав документи та на останню машину встиг. Інакше я б ніяк не вирвався», — розповідає він.

Вже пізніше, коли чоловік очікував на поїзд до Луцька, де живуть його інші родичі, із ним зв’язався його син, якому, на щастя, також вдалося втекти із Гостомеля.

Микита СОЛОІД, «Вечірній Київ»