«Я — мама цього кучерявого хлопця»: Ірина Гурик про одного з наймолодших Героїв Небесної Сотні
Розповідаємо про 19-річного Романа, який загинув під час Революції Гідності.
Серце Романа Гурика перестало битися 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській. Тоді куля снайпера влучила хлопцю прямо в голову. Це була смертельна рана, а лікарі пізніше тільки зафіксувати смерть…
На момент, коли молодий хлопець вирішив долучитись до Євромайдану, йому було всього 19, і він вже два роки вивчав психологію у Прикарпатському університеті.
У родині Гуриків були вояки УПА — дідусь по маминій лінії Романа мав двох братів, яких закидали гранатами у бункері. Частково їхня історія вплинула на історію вже Героя Небесної Сотні — Романа. Адже він розумів, що йде на смерть, проте — не зупинявся. І підтвердження цьому — його останній запис на персональній сторінці в соціальній мережі «ВКонтакті»: «Зараз або ніколи. Всі на Грушевського, на смерть».
У ніч з 29 на 30 листопада 2013 року на Майдані Незалежності спецпідрозділ «Беркут» жорстоко розігнав мітингувальників. Силовики побили десятки людей, серед яких були й студенти. Беззахисні мітингувальники втікали від озброєних бійців «Беркуту» до Михайлівського собору, щоб уникнути побиття.
Саме ця подія стала поштовхом, аби Роман Гурик зібрав рюкзак й разом з хлопцями автобусом поїхав до Києва. Мовляв, треба їхати, треба відстоювати! Але поїздкою був розчарований і через чотири дні приїхав додому.
«У Києві тоді він пробув три-чотири дні. І додому приїхав трохи розчарований. Каже: «Мамо, я щось не розумію, що вони там роблять. Ну, музика, ну, співають, але ж від цього нічого не зміниться», — раніше згадувала мама Романа Гурика — Ірина.
Після того Роман ще тричі їздив до столиці. Але після третьої поїздки на Франківщину — не повернувся…
Розмовляючи з сином востаннє телефоном 19 лютого 2014 року, Ірина Гурик просила Романа вернутися з Києва додому, але його відповідь була чітка: «Можу повернутися тільки в одній ситуації: якщо я приїду додому, помиюся, переодягнуся, посплю і поїду назад. І за однієї умови — ти мене в жодному разі не стримуєш».
Тоді вона погодилась, але в душі знала, що знайде мотиви стримати його. Проте вже наступного дня, 20 лютого, мобільний Романа Гурика не відповідав.
Розгубленні батьки просили дізнатися знайомих, які були на Майдані, де їх син та дати оголошення зі сцени, щоб той обовʼязково передзвонив батькам. Але вже ввечері дізналися страшну правду…
Від дня смерті Романа Гурика пройшло вісім років. За цей час в Івано-Франківську його тіло з почестями поховали на в меморіальному сквері поруч із могилами Січових стрільців, а одну з вулиць перейменували на честь героя.
«Студенти університету, де навчався мій син, звернулись до місцевої влади із проханням поховати Романа саме у меморіальному сквері, де за радянських часів ховали видатних осіб», — розповідає «Вечірньому Києву» батько революціонера Ігор Гурик.
Цього року він разом із дружиною Іриною напередодні Дня памʼяті Героїв Небесної Сотні приїхав до столиці, аби покласти квіти до меморіалів на вулиці Інститутській та повішати на дерева ангелів до «тихої акції».
Родину Гурик також запросили взяти участь у нагородженні учасників Революції Гідності, яке пройшло вчора, 18 лютого, у стінах київської мерії.
Наприкінці урочистої зустрічі, Ірина Гурик попросила слово, аби згадати 107 загиблих за нову Україну.
«Сьогодні я себе спитала: вісім років — це багато чи мало? У порівняні з віком дитини — це мало, а для когось це вирваний шматок серця…, — не стримує сліз жінка — Дивіться, багато було думок в голові, і багато чого хотіла сказати. Проте найголовніший меседж — це щира подяка усім учасникам, Героям та їхнім родинам за те, що ми продовжуємо зустрічатися разом, проводити заходи та молитися за душу наших близьких».
«Знаєте, найбільший прояв любові — це віддати життя за ближнього свого, — звернулась до учасників Революції Гідності Ірина Гурик. — І я горда тим, що я мама кучерявого хлопця, в середині якого було дуже багато любові! Перехоплюючи всю любов від нього я дарую її вам!».
Зараз родина виховує двох доньок — Йордану та Христину. І завжди з гордістю розповідає про найстаршу свою дитину — Романа Гурика…
Даша ГРИШИНА, «Вечірній Київ»