Рай для колекціонерів: як ветеранка з подругою відкрили у Києві віртуальну антикварну крамницю

На фото Васіліса Мазурчук. Колаж Наталії Слінкіної
На фото Васіліса Мазурчук. Колаж Наталії Слінкіної

Колишня прессекретарка батальйонів «Донбас» та «Дніпро 1» розповідає «Вечірньому Києву» про роботу у батальйонах, про написання кількох книг про фронтові подій. А також — як їй вдалося започаткувала ветеранський бізнес у столиці і відкрити віртуальну крамницю «Вінтажниця».

Для Васіліси Мазурчук все почалося з майдану у Дніпрі. В той час вона працювала у пресслужбі Дніпропетровської обласної ради, яку тоді очолював представник Партії регіонів, який влаштовував побоїща з активістами Революції Гідності. Працювати в такому середовищі дівчина не хотіла, й не могла.

«Ніхто не знав, чи переможе Майдан, а працювати з тією владою не було ні бажання, ні сенсу. Тому звільнилася, — розповідає Васіліса. — Коли російські війська були вже в Криму, ми створили в Дніпрі під керівництвом Юрія Берези й ряду інших організацій та лідерів, Штаб національного захисту Дніпропетровської області».

У штабі допомагали біженцям з роботою, з переоформленням документів, тимчасовим житлом, матеріальною допомогою. Так само штаб займався формуванням 20 батальйону тероборони «Дніпро» і полку «Дніпро1».

ПРО ГАРЯЧІ ТОЧКИ І РОБОТУ У БАТАЛЬЙОНАХ

Васілісі Мазурчук, коли розпочався конфлікт на сході, було 24 роки, і вона вирішила допомогти тим, що вміє робити — інформаційним протистоянням ворогу. Відтак запропонувала батальйону «Донбас» свою кандидатуру як пресофіцера підрозділу.

Васіліса з побратимами

«У батальйоні я працювала з перших днів протягом трьох місяців, а після того, як сталася Іловайська трагедія, я пішла. У нас було дуже багато поранених, полонених. Більшість часу ми з колегами проводили в лікарнях, формували списки, контактували з рідними, збирали волонтерську допомогу, допомагали з документами хлопцям, які виходили з котла», — розповідає Васіліса Мазурчук.

Дівчина вела офіційну сторінку батальйону, організовувала поїздки для преси на передову. Потім їй з колегами довелося займатися оргроботою з пораненими.

«То був 2014 рік й вся робота була для нас новою й складною. Мені доводилося робити й релізи, анонси, престури для національних та іноземних ЗМІ, бути присутньою на зйомках, коригувати дії, бо є речі, які не можна показувати, а є ті, що необхідно показувати. І головне — відповідати за безпеку журналістів, яких ми привозили фактично в зону бойових дій: у Попасну, Велику Новосілку, Курахове, Першотравенськ, Лисичанськ, Артемівськ. В Іловайську мене не було й журналістів я туди не привозила, проте деякі самі прорвалися, і потрапили в котел, й самі ж з нього вийшли. А з „Дніпром 1“ довелося побувати в найважчі часи в Краматорську, Первомайському, Пісках, Авдіївці, Чермалику, Лебединському, Маріуполі», — розповідає вона.

Найтяжчою для дівчини стала ніч, коли до Дніпра з-під Іловайська почали привозити поранених в лікарню ім. Мечникова.

«То реально була страшна ніч для мене. В цей час я була в лікарні. Ми там працювали», — говорить Мазурчук.

Після того Юрій Миколайович Береза запропонував дівчині стати пресофіцером у полку «Дніпро 1», й Васіліса працювала там до середини 2016 року.

ПРО АДАПТАЦІЮ, ПЕРШІ КРИГИ І ПЕРЕЇЗД ДО КИЄВА

Вона згадує, що після звільнення важко звикала до цивільного життя. Їй було не комфортно: шукати нову роботу, на яку треба ходити з 9 до 18 години, спілкуватися з цивільними, відповідати на втомливі питання та займатися побутом.

Книжки Васіліси Мазурчук (Трофимович)

«У перший місяць після звільнення написала книжку «Любов на лінії вогню». Після того, на пропозицію тодішнього речника МВС Артема Шевченка, ми в співавторстві з ним і з кількома іншими авторами написали книгу «Добробати. Хроніки добровольчих батальйонів», яка, в принципі, є доволі серйозною аналітичною роботою. Тобто я займалася літературою. Потім на форум видавців презентувала свою книжку, яку у 2021 році перевидала, й брала участь у презентації «Добробатів…», — говорить Васіліса Мазурчук.

Через деякий час дівчина переїхала до Києва, де в перший же день знайшла роботу.

«Зустріла свого знайомого журналіста, якого колись привозила на зйомки нашої аеророзвідки в „Дніпрі 1“, і він мені порадив, до кого можна звернутися. В той же день мені вдалося працевлаштуватися», — каже вона.

За словами Васіліси, цю роботу вона дуже любила й безмежно поважала свого шефа, який був для неї прикладом гарного проукраїнського державника і політика. А через три роки вона пішла в декретну відпустку.

«Ми з чоловіком зустрілися в Києві: викликав мене на допит у військову прокуратуру. На той час він працював у Службі безпеки України. Так ми й познайомилися. Просто дружили, спілкувалися довго. У 2017 році, коли приїхала в Київ, ми з ним потроху почали зустрічатися, покохали один одного та одружилися. У 2018 році народилася донька Аліса», — розповідає Мазурчук.

ВІД СТАРИХ КАВОМОЛОК ДО ВИШУКАНИХ СЕРВІЗІВ АБО ЩО ПРОПОНУЮТЬ У КРАМНИЦІ

Ідея створити власний ветеранський бізнес з’явилася у Мазурчук після написання ще однієї книги — «Казки Донбасу» у стилі фентезі-історії, де описані події 2014-2016 років. У ній коректно й не токсично пояснила дітям, як починалася війна з Росією. Книжка має рекомендацію психолога, який радить її для прочитання дітям.

«У мене є подруга Надія Кісс — українська науковиця, кандидатка філологічних наук, і ми з нею захоплювалися антикварними речами. Часто радували себе ними, трохи колекціонували. Потім Надія переїхала до Німеччини на навчання у докторантурі в місті Гессен, на кафедрі слов’янистики. Саме вона почала помічати там цікаві речі. Інколи привозила якісь подарунки. І врешті, коли почався карантин, вирішили, не тільки в особистих потребах цікавитися, а відкрити крамницю саме антикварних, раритетних та вінтажних речей», — розповіла Васіліса.

Спочатку маленька крамниця антикваріату працювала у селищі Білогородка під Києвом, яку довелося закрили через пандемію корона вірусу, і зараз бізнес повністю ведеться через соцмережі.

Ветеранський бізнес під брендом «Вінтажниця»

«Я часто запрошую покупців додому, щоб вони могли подивитися все. Наша сторінка „Вінтажниця“ набирає популярності. Антикварні речі, яким понад 100 років, або ж старовинні побутові предмети, які зовсім не були в ужитку нині мають попит», — говорить Мазурчук.

За її словами, всі речі з віртуальної крамнички з абсолютно натуральних матеріалів, екологічні й унікальні, що створюють естетику у побуті, несуть культуру хатнього затишку.

Дівчата для своєї крамнички дістають й приводять у належний вигляд старі гарні кавомолки, навіть з ручним розписом, келихи для шампанського 40-х років, і креманки в стилі 20-х. А також колекційні порцелянові статуетки, свічники, антикварні колекційні ляльки в ідеальному стані.

«Це певний наш протест проти „совка“, в якому існували тільки однакові фаянсові рибки й слоники, однаковий посуд, однакові предмети ужитку. Тому пропонуємо європейський дотик і європейський стиль в інтер’єрі. Зараз в суспільстві є тренд на використання найкращих екологічних матеріалів в оздобленні, на натуральні метали, справжню порцеляну, тканини. І нам це дуже імпонує. До кожної речі додаємо розвідку: історію самої речі, її виготовлення, яку допомагають дізнатися більше. Наприклад, по клеймах на посуді визначаємо вік, дізнаємося про історію виробництва», — пояснює Вісіліса Мазурчук.

Вона говорить, що існував ряд мануфактур, які вже не випускають товари, або які збанкрутіли, але в Європі дуже цінувалися й цінуються. У крамничці є багато посуду від «Майот» — англійської мануфактури, яка згоріла разом з матрицями, за якими виготовлялися предмети ужитку, й таких тарілок чи сервізів вже не буде.

«Так само й з сервізами. Ми знайшли багато чудових предметів «Віллерой і Бох» — дуже популярної в Німеччині фабрики. Вони видають оновлені варіанти посуду, а у нас є перші їх зразки. Також є багато гарних експонатів від «Вальтер Гляс», «Роял Альберт», «Гріндлі», унікальні довоєнні декоративні тарілки «Саргумін», — пояснює Мазурчук.

Людей запрошують і до дому, щоби ознайомити з колекцією

Каже, що бізнес налагоджують «методом проб та помилок: «Намагаємося працювати й на замовлення. Якщо чогось не має, а людина хоче, ми можемо знайти для неї цю річ. Можемо допомогти з дизайном і оздобленням інтер’єру будинку або кав’ярні».

Дівчата готують й подарункові тематичні бокси до свят, комплектують сети, адже мають багато тематичних речей, організовують доставляння.

На думку ветеранки, перевагою цього бізнесу є те, що це розумне споживання. Замість того, щоб накопичувати у себе вдома гори неякісних, виготовлених з дешевих матеріалів, речей, пропонується те, що вже існує, аби не було зайвого виробництва, яке обтяжує екологію.

Надія Кісс

Всі фото надані Васілісою Мазурчук

Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»