Пальми-рекордсмени: у київському ботсаду триває австралійське літо

Рослина, якій уже понад 200 років, виросла так, що здивувала навіть посла Австралії, що нещодавно побував на екскурсії у оранжереї. У природних умовах пальми Лівістона виростають до 25 метрів. Тягнутися до сонця далі їм не дозволяють пасати — високі дерева нещадно ламають вітри, або вони падають під власною вагою.

ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ПАЛЬМИ

У київської пальми таких несприятливих умов нема, хоча й умови оранжереї не назвеш для неї ідеальними — забезпечити у приміщенні взимку тропіки із 35-ма градусами за Цельсієм нема змоги. А саме взимку у рослин південної півкулі літо. Проте, лівістоні вистачає світла та дбайливого догляду — цьогоріч вона зацвіла у 43-й раз. Про історію рослини із любов’ю розповідає кандидатка біологічних наук, співробітниця ботсаду Тетяна Коломієць.

Пальму привезли до Києва 1834 року на возах із ботсаду Кременецького ліцею на Тернопільщині. Після придушення польського повстання у Російській імперії вирішили розформувати навчальні заклади, що поширювали дух полонізму, а натомість створити університет у Києві, частиною якого і мав стати ботанічний сад.

За реєстром 1834 року з Кременця доправили 513 рослин 34 видів, які довелося розмістити в Царському саду (нині це місце є частиною Центрального парку культури й відпочинку). Аж у 1839 році почали облаштовувати територію позаду університету Володимира Великого. За планом архітектора Лауфера спорудили оранжерейний комплекс, а також тераси, які збереглися до наших днів.

У 20-му столітті оранжереї ботсаду сильно постраждали під час Першої та Другої світових воєн. Унікальні рослини рятували співробітники. Вони утеплювали тропічні дерева усім, чим можна, затуляли діри у теплицях та підтримували температуру — встановлювали бочки і палили у них вогонь, щоб підтримати температуру. Нацисти вивезли частину колекції, проте пальмам, які на той час уже були дуже великі і «нетранспортабельні» — пощастило.

У 1946-1949 роках для тропічних і субтропічних рослин побудували новий оранжерейний комплекс, розташувавши його упритул до адміністративних будівель. Колекцію почали активно поповнювати і розвивати. А вже у середині 1970-х років серйозною проблемою стало те, що дерева постійно «пробивали» скляну стелю — надбудови-ліхтарики не допомагали, особливо над пальмою Лівістона.

НАЙВИЩА У СВІТІ ТЕПЛИЦЯ

Тож у 1977 році збудували кліматрон — на той час це була найвища (32 метри) споруда такого типу у світі. І сталося диво, через три роки пальма вперше розцвіла. І щороку у січні-лютому збирає десятки, а то й сотні відвідувачів. Саме до цієї рослини прикутий інтерес багатьох світових науковців. По-перше, це найстаріша у Європі австралійська пальма, по-друге, вона уже значно вища за ті, що ростуть у природі, і не знати на скільки ще може вирости, бо уже «вперлася» листям у стелю.

У лінгвістони у свій час була суперниця у зростанні — австралійська Араукарія Бідвілла. Дотягнувшись до самої стелі вона зламалася під вагою шишок, що вперше достигали. Це теж було трагедією для співробітників, які плекали її. До речі, листки дуже гострі, ними навіть можна поранитися, а шишки цього хвойного дерева — величезні і, буває, важать до трьох кілограмів. Тож у парках, де вони ростуть, іноді навіть ставлять таблички-попередження.

Щоб утримати високі дерева використовують спеціальні розтяжки. Декілька років тому лівістона похилилася і просто сперлася на верхню галерею. Це якраз трапилося під час квітування, тож науковці могли роздивитися суцвіття зблизька. Для рятувальної кампанії залучили київських курсантів, які допомогли вирівняти дерево. Зараз потрапити на верхню галерею, щоб побачити квіти можна тільки під час спеціальної екскурсії. Але тим, хто боїться висоти, (30 метрів вгору сходами вздовж скляної стіни) і внизу є чим помилуватися.

ЗЕРНЯТКА-КАРАТИ І ЧУДЕСНА ЮБЕЯ

Рослини в оранжереї розташовані за географічним принципом. Побувавши в Австралії, ви потрапляєте у Азію, Африку, Середземномор’я та Південну Америку. Науковці-екскурсоводи, залюблені у свою справу, перетворюють цю екскурсію у неймовірну подорож країнами, звичаями та традиціями. Адже практично за кожним зеленим пагоном історія людської цивілізації — те, як використовувала ту чи іншу рослину.

Є у колекції ботсаду лаври та евкаліпти, а також ріжкове дерево, що у природі може розкидати крону на 10 метрів. У оранжереї воно сусідить із іншими рослинами, тож значно компактніше. Проте квітує і приносить плоди — коричневі стручки, що нагадують ріжки (із м’якоті яких у Єгипті роблять солодощі). Насіння називається каратами і ще з часів Римської імперії стало еталоном міри ваги для дорогоцінностей. Річ у тім, що насінини практично всі як одна мають вагу 0, 2 грами і надзвичайно тверду оболонку, щоб розколоти яку треба докласти зусиль. Тож відвідувачі можуть побачити 5 чи 6 каратів у маленькому пакетику.

У ботсаду їх дбайливо збирають. Каталог саду імені Фоміна налічує близько 1500 назв рослин, проводиться активний обмін більше як з 50 закордонними країнами та ботанічними закладами України. Щорічно лабораторія розсилає і отримує близько 2000 зразків насіння. Це важливо тому, що чимало країн забороняють вивозити зразки рослин. Так, наприклад, Австралія уже понад 20 років дуже ретельно оберігає свою флору і фауну. Тож ботсади чи зоопарки можуть поповнювати свої колекції тільки обмінюючись екземплярами із власних колекцій.

А є й такі, що практично вимерли у дикій природі, як слонове дерево. Побачивши його стовбур, ви і без табличок вгадаєте назву. Юбея чудесна «родом» із Чилі. Їй понад 150 років, висота близько 20 м. Стовбур діаметром більше метра дуже схожий на ногу гігантського слона. Пальми знищували, щоб добути солодкий сік із стовбура (аборигени виготовляли з нього вино).

Потрапляючи у джунглі оранжереї в якийсь момент звертаєш увагу на тишу, що панує під склом. Хоча птахів та екзотичних комах тут і нема, проте, буває, забігали білки. У літній період, коли у оранжереях відкривали кватирки для провітрювання, білки пробирали у них і виїдали урожаї фініків. Декілька років не могли зібрати насіння. Зараз такої кумедної проблеми уже нема — у ботсаду стало багато ворон і котів, тож білок стало значно менше і вони дуже обережні.

До слова, площа університетського саду 22,5 гектара. Він у 6 разів менший від ботсаду Гришка. У 2015 році колекція тропічних та субтропічних рослин у захищеному ґрунті отримала статус наукового об’єкта, що становить Національне надбання України.

Щоб потрапити на екскурсію у оранжереї можна із прохідної по вулиці Симона Петлюри. Також науковці завжди готові провести окремі екскурсії для школярів. Також є екскурсійні бюро, що організовують спеціальні вечірні мандрівки.

До слова, на честь легендарної пальми Лівістона творці проєкту«Шукай» встановили мініфігурку на вулиці Назарівській 23, неподалік ботсаду Фоміна.

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»