Володимир Орловський — видатний академік живопису та оспівувач української природи

Сучасники називали цього митця «шукачем сонячного світла» та «незрівнянним оспівувачем південної природи», за рівнем майстерності та обдарування порівнюючи митця з геніальним Іваном Айвазовський.

Володимир Орловський умів побачити особливу чарівність у повсякденному. Він не просто зображував побачене, а й передавав своє ставлення до цього пейзажу. І чим більш вдивляєшся, тим глибше проникаєш у таємниці природи. Його полотна немов запрошують поринути в чарівність і пишність рідних краєвидів.

КРІЗЬ ТЕРЕНИ У МИСТЕЦТВО

Хист до малювання проявився у хлопчика з раннього дитинства. Влітку його родина жила у маєтку у селі Опачичі на Київщині, де майбутній художник часто милувався красою природи та зображав її у перших роботах.

Щоправда, суворі батьки зовсім не поділяли захоплення сина: мати воліла бачити його знаним лікарем, а батько не мислив для сина ніякої кар’єри, окрім військової та навіть віддав його до Київського кадетського корпусу.

Навчання військовій справі зовсім не тішило Володимира та невдовзі завершилося гучним скандалом: замість уроків хлопця застали за малюванням карикатур на вчителів, тож, керівництво закладу порадило батькові забрати сина-бунтівника додому.

Після повернення, розлючений батько категорично заборонив синові малювати, відібравши у нього олівці та фарби. За спогадами художника, єдиним ковтком свободи для нього був його репетитор, що готував його до вступу до гімназії. Вчитель таємно від батьків приносив хлопцеві усе необхідне для малювання…

Вже у дорослому віці митець згадуватиме: «Живопис я люблю більше за життя. З дитячих років зазнав через нього чимало горя, прокляття батька та гіркі сльози матері».

ЗНАЙОМСТВО З ТАРАСОМ ШЕВЧЕНКОМ

У 12 років, Володимир стає учнем Другої київської гімназії. Його наставником та опорою стає відомий художник Іван Сошенко, який працював вчителем малювання. Він не лише переконав суворих батьків щодо таланту їхнього сина, але і написав рекомендаційний лист, відправивши його до Петербурга до свого друга Тараса Шевченка.

Талант юнака справив неабияке враження на видатного Кобзаря, він почав давати приватні уроки здібному киянину. У листі Тарас Григорович писав: «До мене щодня приходить Орловський, здається, з його будуть люди».

Молодого художника прийняли в Академію мистецтв без вступних іспитів, завдяки рекомендаціям Тараса Шевченка та малюнкам, які Орловський надав конференц-секретарю академії Михайлу Львову.

З усією пристрастю своєї глибокої натури Орловський полюбив Великого Кобзаря на все життя і не зраджував цьому почуттю за жодних обставин.

РОКИ НАВЧАННЯ В АКАДЕМІЇ ТА СТАЖУВАННЯ У ЄВРОПІ

Наставником Володимира Орловського у роки навчання в Імператорській академії мистецтв стає відомий художник — мариніст Олексій Боголюбов. Саме він навчив свого учня зображати не лише красу суходолу, але й морську стихію. За роки навчання Володимир одержав усі академічні нагороди, які можна було одержати.

У 1868 році — закінчив Академію мистецтв зі званням класного художника 1-го ступеня, а за кримські види отримав золоту медаль і право поїздки коштом навчального закладу за кордон.

Впродовж наступних семи років митець живе та працює в Європі, подорожуючи Францією, Швейцарією, Італією та Німеччиною, де активно вивчає твори світового мистецтва та новаторські ідеї імпресіонізму, що зароджувалися на той час.

Ранні пейзажні твори Володимира Орловського витримані у традиціях академічного мистецтва. Переломним стало знайомство із досягненнями барбізонської школи у Франції. Орловський відмовляється від умовних атрибутів класичного пейзажу і звертається до реальних мотивів української природи. Багато працюючи на пленері, художник намагається виявити характерні риси українського ландшафту, вивчає особливості передачі світла, повітря.

У 1874 році за свої карти «Захід сонця», «Вечір», «У степу», та інші твори одержує почесне звання академіка живопису, а за кілька років, після завершення його візиту до Італії, Володимир Орловський здобуває статус професора пейзажного живопису.

УЛЮБЛЕНЕЦЬ ІМПЕРАТОРСЬКОЇ РОДИНИ ТА АРИСТОКРАТІЇ

Картини Орловського користувалися неабиякою популярністю, серед його замовників були знані аристократи та дворяни, а також царська родина. Його роботи прикрашали імператорські палаци та мистецькі салони.

За спогадами сучасників його панорамні романтичні пейзажі навіть не доходили до виставок, їх купували прямо у майстерні…

Ім’я Володимира Орловського супроводжував постійний успіх, гучна слава та значні статки. За рівнем мистецького обдарування його картини порівнювали з Іваном Айвазовським, а самого митця визнавали яскравим представником реального напрямку пейзажного живопису.

ПОВЕРНЕННЯ ДО КИЄВА

Пік найбільшої популярності митця припав на 80-ті роки, але суворий клімат Петербурга негативно позначався на здоров’ї Орловського, який страждав на сухоти.

У 1886 році він разом з родиною повертається до рідного міста, де проживає у розкішній шестикімнатній квартирі на вулиці Десятинній, 14. Невдовзі у Володимира Орловського найняв там майстерню та кімнату художник Михайло Врубель. Він прожив тут зиму 1886 — 1887 років, працюючи над темою «Демона» та ескізами розписів Володимирського собору…

За декілька років рішенням Київської міської думи від 18 жовтня 1889 року, Володимир Орловський одержує земельну ділянку у Кадетському провулку (нині вулиця Гоголівська, 28). Там за проєктом видатного київського зодчого Володимира Ніколаєва, він зводить двоповерховий особняк у стилі неоренесансу.

Після капітального ремонту, здійсненого вже у радянський час, у кімнатах збереглися вишукані ліпні розетки, а на першому поверсі білий кахляний камін з теракотовою вставкою путті, на другому поверсі також збереглися дві кахляні груби виробництва відомої київської фабрики Йосафата Анджейовського.

У Києві Володимир Орловський взяв участь у діяльності школи малювання Миколи Мурашка, а також став одним з організаторів Київського художнього училища.

УЛЮБЛЕНИЙ УЧЕНЬ ТА ЗЯТЬ

Переїзд до Києва знаного академіка живопису стало знаковою подією для тогочасного мистецького життя Києва. Будинок Орловських став справжнім тогочасним осередком культури. Серед гостей художника часто були його знані колеги: Сергій Світославський, Харитон Платонов, Володимир Менк, Вільгельм Котарбінський, Ілля Рєпін та інші.

За порадами та настановами знаного митця часто зверталися молоді художники, деякі ставали учнями. Одним із них, був Микола Пимоненко, який часто супроводжував свого вчителя на етюдах. Під час одного із гостьових візитів, він закохується у юну дочку свого вчителя — Олександру.

«Мила, проста та весела, рік тому закінчила гімназію… У нашій родині її дуже полюбили», — писав Микола Пимоненко про свою майбутню дружину.

У 1893 році після весілля, молоде подружжя оселилося у невеличкому флігелі садиби Орловських, що стояв посеред розкішного саду. Там же знаходилася також майстерня, де багато років працював Микола Пимоненко.

У шлюбі народилося троє дітей: доньки Ольга, Раїса та син Микола.

В особі свого тестя, Микола Пимоненко знайшов мудрого наставника, Орловський виховував у свого молодшого колеги інтерес до природи, вчивши його майстерно передавати її різні стани. Їх об’єднувала спільна тема: природа та побут українського народу, що стала домінантою у творчості обох митців.

ОСТАННІ РОКИ

З віком стан здоров’я митця різко погіршувався, через загострення туберкульозу він часто їздив на лікування до Італії. Страшним ударом для нього стала раптова смерть улюбленого зятя, що помер навесні 1912 року від важкої хвороби печінки.

Для покращення стану батька, Олександра Володимирівна супроводжуватиме його до Італії.

Володимир Орловський помер у лютому 1914 року в місті Нерві в Італії, переживши на Миколу Пимоненка на два роки. Труну з тілом художника перевезено до Києва і поховано на Лук’янівському цвинтарі…

Творча спадщина Володимира Орловського представлена у Національному художньому музеї України. У пейзажній залі постійної експозиції експонуються кілька робіт художника, серед яких найвідоміша картина «Затишшя» 1890 року. Усього колекція НАХМУ налічує 17 творів живопису та 12 графічних робіт художника.

У 2016 році музейна колекція поповнилася важливою роботою Орловського «В Алупці» (дар киянки Валерії Євгенівни Шипович). Це один із найбільш ранніх відомих на сьогодні творів Орловського, написаний у студентські роки під час його перебування у кримському маєтку князів Воронцових в Алупці…

Попри те, що ім’я цього видатного художника відоме переважно мистецтвознавцям, створені понад століття тому пейзажі Орловського залишаються яскравою сторінкою в розвитку художньої культури, дарують шанувальникам класичного мистецтва неабияку емоційну та естетичну насолоду.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»