Водохреще: народні традиції, звичаї та прикмети
19 січня в Україні відзначають Свято Богоявлення Господнього або Водохреще, що в народі також називають Йорданом.
За багатовіковими традиціями нашого народу воно є останнім серед великих зимових свят та завершує дванадцятиденну Коляду або Святки.
На сьогодні серед етнографів існує декілька думок щодо походження Водохрещ. На думку відомого українського дослідника та фольклориста Олекси Воропая, Йордан — це свято, що розповсюдилося теренами України разом з прийняттям християнства, посівши одне з найпочесніших місць серед традиційних свят українського народу. Протилежну точку зору висловив свого часу інші відомі етнографи, зокрема професор Степан Килимник, що у своїй фундаментальній праці «Український рік» зазначає, що свято випадає з різдвяного циклу, сягаючи корінням у прадавні часи та було присвячене «чистителю і святителю давнини-воді, вигнанню зими та наближенню приходу весни».
З ним пов’язаний цілий ряд обрядів: освячення води, випускання голубів чи інших птахів, «застрілювання коляди», як злих сил та інших обрядових дій, пов’язаних з поворотом сонця на весну. З часом старовинний обряд освячення води доповнився християнськими традиціями святкування Йордану (за назвою річки, де хрестився Ісус Христос).
У своїй праці «Святвечір», відомий український письменник та етнограф Василь Скуратівський зазначає, що термін «Водохреще» зустрічається ще в Іпатіївському літописі 1148 року.
Наші пращури вірили, що Свято Йордану відбувається обов’язково вночі, а саме освячення води мало скінчитися до сходу сонця. Це було пов’язано з тим, що лихі сили, що панують у темну пору доби треба було заворожити, наблизивши тим самим весну. Основні ритуали свята проходили на річці, озері чи на воді.
За народними переказами у Києві на свято Йордану збиралося майже усе населення, як на велике дійство освячення води у Дніпрі, а найспритніші юнаки прагнули неодмінно скупатися.
Вважалося, що після освячення вода стає цілющою, а той хто скупається на Водохреще, цілий рік не буде хворіти.
Незаміжні дівчата також прагнули поспішити до водойми та набрати святої води. Бо, хто першою принесе додому набрану Святу воду, та дівчина зустріне цього року щасливу долю.
Також у деяких регіонах України, зокрема на Гуцульщині, існував звичай, коли хлопці водили своїх дівчати до ополонки, «щоб сі умила і красна була». Дівчата клали у посвячену воду калину чи коралі, щоб щоки завжди залишалися рум’яними.
На свято Водохреща припадають найміцніші морози, і коли вони починали слабнути, люди поступово починали готуватися до приходу весни. У народі казали: «Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі».
Народні прикмети, пов’язані із Водохрещем:
- Якщо все небо буде похмурим, то всякому хлібу родитися добре; якщо ж тільки на сході, то добре вродить жито, на півдні просо, а на півночі — гречка.
- Якщо цього дня ясна й холодна погода — на посушливе літо, похмура й сніжна — на рясний урожай.
- На Йордан сніг іде до врожаю, а ясний день до неврожаю.
- Якщо йдучи на Йордан, пролетять поперед горобці, то в селі буде велика смертність дітей, граки біда для молоді, а гуси — для літніх людей.
- Під час освячення води йде сніг — добре роїтимуться бджоли й колоситимуться хліба.
- Якщо вдень випав іній, то у відповідний день (такого ж числа) треба сіяти пшеницю.
- Якщо в цей день зоряна ніч — вродять горіхи та ягоди.
- Якщо похмуро, то хліба буде вдосталь.
- На Водохреща день теплий. Значить буде хліб темний.
- Лапатий сніг — до врожаю.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»