30 років тому розвалився СРСР: черги за туалетним папером та потворна білизна

Втім, фактично крапку в історії СРСР поставили Біловезькі угоди, підписані 8 грудня 1991 року у білоруській резиденції колишніх керівників Радянського Союзу «Віскулі» президентом України Леонідом Кравчуком, головою Верховної Ради Білорусі Станіславом Шушкевичем та президентом Росії Борисом Єльциним, які пізніше були ратифіковані у парламентах союзних республік.

У преамбулі до угод зазначалось: «СРСР як суб’єкт міжнародного права та геополітична реальність припиняє своє існування». У документі також наголошувалося, що про це заявили три республіки, які стали засновниками Радянського Союзу, підписавши відповідний договір 29 грудня 1922 року. Водночас керівники України, Білорусі та Росії утворили СНД, у якій нині наша держава припинила участь через російську агресію.

Після того, як до СНД приєдналися Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Таджикистан, Туркменія та Узбекистан, 25 грудня 1991 року Михайло Горбачов подав у відставку з посади президента та підписав указ про складання повноважень Верховного Головнокомандувача Збройними силами СРСР.

Після цього він передав «ядерну валізу» міністру оборони Євгенію Шапошнікову, позаяк Єльцин відмовився особисто зустрічатися з Михайлом Сергійовичем. А наступного дня 26 грудня 1991 року Рада республік Верховної Ради СРСР ухвалила офіційну декларацію про припинення існування Радянського Союзу.

Чи був неминучий розпад радянської імперії? Чому так і не вдалося «наздогнати та перегнати Америку»? Чому третина українців досі ностальгує за СРСР? Про це та багато іншого «Вечірній Київ» розпитав професора, доктора історичних наук Юрія Шаповала.

«Навіть ЦРУ „пророкувало“, що СРСР збережеться»

— Юрію Івановичу, 30 років тому СРСР припинив існування, але у деяких пострадянських республіках досі живий міф про велику та могутню країну, яка жила б і процвітала, якби Кравчук, Єльцин та Шушкевич не поховали її у Віскулях. Коли насправді почала руйнуватися радянська імперія?

— Згаданий вами міф живе сьогодні переважно в Росії, яка дедалі гучніше ототожнює себе з Радянським Союзом. Там цю легенду плекають, поширюють, удосконалюють. Та, як колись жартував екстравагантний Жан Кокто (французький письменник, поет, режисер, — ред.) історія — це правда, яка стає брехнею, а міф — це брехня, яка стає правдою. Мені дуже подобаються ці слова, оскільки вони зайвий раз підкреслюють істину: на брехні не можна нічого побудувати (включно з державою).

Пропоную дуже просту логіку: Радянський Союз ніколи б не впав, якби він направду квітнув і був раціонально побудований. У колапсі СРСР є своя залізна логіка — він впав, тому що не міг існувати в тій формі, у якій його плекав комуністичний політичний клас. Ось чому з СРСР все було, як у тій приповідці античного філософа — свій перший крок до смерті людина робить, коли народжується.

— Голова КДБ Білорусі Едуард Ширковський, який був присутній у Віскулях під час підписання Біловезьких угод, по спецзв’язку регулярно інформував Горбачова про те, що відбувається, і пропонував заарештувати «змовників». Як вважаєте, чому Михайло Сергійович не наважився віддати наказ? Чи взагалі реальний тоді був такий розвиток подій?

— З Горбачова був ніякий диктатор. Так, він спробував гратись з інструментами диктатора, коли брутально, з жертвами душили народні виступи, наприклад, у Тбілісі та Вільнюсі. Тобто намагався демонструвати начебто свою «твердість». Та всім було зрозуміло, що цей вождь, якого на найвищий управлінський щабель винесли геронтократи на чолі зі сталіністом Андрієм Громиком (міністр закордонних справ СРСР з 1957 по 1985 рік, член Політбюро ЦК КПРС, — ред.), не здатен зберегти досконале творіння Леніна і Сталіна, тобто Радянський Союз. Горбачов почав реформувати чи, як він висловився, «перебудовувати» те, що було скроєно ідеально, не підлягало реформуванню, тобто тоталітарну владну піраміду. А як ви перебудуєте піраміду? Її можна лише зруйнувати або поступово демонтувати.

Була така дослідниця Ханна Арендт (німецько-американська філософиня, засновниця теорії зародження та існування тоталітаризму, — ред.), яка, аналізуючи тоталітарну модель влади, слушно зауважила, що така влада не припускає вільної ініціативи в жодній царині життя, жодної діяльності, яка не є цілком передбачуваною. Так і було до Горбачовської «перебудови», я жив при тому й добре це пам’ятаю.

Зрушення після 1985 року, свобода слова, а потім і дії, які з декларації (нею користувався і сталінський режим, Конституція якого була однією з найдемократичніших у світі) перетворились на реальність, змінювали суспільство, робили його непідконтрольним. Крім того, у Михайла Горбачова вже був досвід Форосу, в якому він опинився у ролі жертви, хоча, очевидно, сам і підштовхував «реаніматорів» СРСР на чолі з Геннадієм Янаєвим (віцепрезидент СРСР, голова Державного комітету з надзвичайного стану (російською — ГКЧП), який у серпні 1991 року здійснив спробу держперевороту, — ред.).

Під час Біловіжжя Горбачов вже не мав належних важелів впливу, щоб протистояти відцентровим тенденціям, які зрештою перемогли. До слова, анекдотично виглядають твердження про те, що Радянський Союз зруйнували зовнішні сили. Нагадаю, що навіть ЦРУ «пророкувало», що СРСР збережеться, а Джордж Буш-старший під час виступу 1 серпня 1991 року перед депутатами Верховної Ради Української РСР закликав любити Росію та не поспішати з відокремленням. (Згодом цю промову 41-го президента США журналісти назвуть «котлетою по-київськи» й дуже довго будуть нагадуватимуть йому ці слова, — ред.).

І це не тому, що Буш-старший був аж такий нерозумний. Просто західним елітам завжди було зручніше мати справу з монолітом, яким вважали Радянський Союз. Тому й вживали одне слово «русскіє», у якому були всі народи СРСР включно з українцями. Але з грудня 1991-го все почало змінюватись і навіть Михайло Горбачов з його реформами відійшов у минуле.

«Країна, яка виробляє для своїх жінок таку білизну, не заслуговує навіть на мінімальну повагу»

— У 1959 році у Нью-Йорку відбулася виставка товарів СРСР, на яку Радянський Союз відправив макети супутників, криголамів, різні верстати тощо. А США вирішили показати життя середнього американця. Тож відправили на свою виставку у Москві посудомийні та пральні машини, телевізори, соковижималки, красивий і функціональний посуд тощо. Все це викликало справжній шок не тільки у пересічних радянських людей, але й у першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова. Микита Сергійович почав доводити віцепрезиденту США Річарду Ніксону, який також був на відкритті виставки, що у СРСР люди живуть не гірше. Заявив, що Америці 150 років, а СРСР — лише 42, і сказав знамените: «Коли ми вас наздоженемо і переганятимемо, помахаємо вам ручкою!». Чому СРСР це не вдалося?

— Радянський Союз із самого початку, а саме з грудня 1922 року, був побудований так, щоб воювати з усім світом або — у кращому випадку — світові протистояти. Це не була країна для комфортного життя людей. Можливо, наведу найтривіальніші приклади. Микита Хрущов, який у середині 1930-х років очолював московську партійну організацію, пишався тим, що у 1935-му у Москві відкрили перший публічний туалет. Я, коли прочитав про це у його спогадах, подумав: «А що ж гості столиці та й москвичі робили перед тим, як обходились?». Туалетний папір у СРСР почали випускати лише у 1969 році. І знов запитання: а як люди обходились перед тим?

Всі ці принади та атрибути нормального життя — посудомийні та пральні машини, телевізори, соковижималки, красивий і функціональний посуд тощо — були зроблені для людей. А в СРСР все працювало на війну, на те, щоб зловісна і несправедлива влада, яка виморила мільйони людей голодом і немотивованими репресіями, вижила та продовжувала воювати з власним народом.

Щоб замаскувати це, до СРСР запрошували й таких негідників, як американський журналіст Волтер Дюранті (він писав, що голоду немає, а в кулуарних розмовах із західними дипломатами заявляв, що насправді в СРСР померло 10 мільйонів людей) і у якийсь спосіб мотивованих осіб, як Ліон Фейхтвангер, Ромен Ролан, Бернард Шоу та інших, які займалися апологетикою комуністичного режиму.

Наприклад, до СРСР двічі приїздив (у 1956-му та 1960 році) французький співак Ів Монтан. До його кімнати у московському готелі навіть спеціальні модерні світильники зробили, щоб показати високий рівень досягнень. Він виступав, а потім попросив, щоб його повели у магазин жіночої білизни. Після того, що він там побачив, він заявив приблизно таке: країна, яка виробляє для своїх жінок таку білизну, не заслуговує навіть на мінімальну повагу.

Ів Монтан потім свідомо знявся в кількох антирадянських фільмах і ніхто йому, диваку, не міг пояснити, що коли 70% економіки працює на війну, то про яку жіночу білизну може йтися…

«Путін не зупиниться у спробі знищити Україну»

— До 30-ліття незалежності України соціологічна група «Рейтинг» провела масштабне дослідження, згідно з яким 32% опитаних жалкують про розпад Радянського Союзу. Чому третина українців досі ностальгує за СРСР?

— Українська влада практично нічого не робила для того, щоб сформувати адекватну колективну пам’ять про те, чим був насправді СРСР. Навпаки, сіялися ілюзії, що не все було так погано. Плюс російська пропаганда, російські телеканали, з якими малороси різного калібру охоче співпрацювали (і співпрацюють!) у творенні згаданих ілюзорних уявлень.

Цілеспрямованої політики на формування політичної нації в Україні не було. Так, державницький проєкт ввесь час був інклюзивним. Не йшлося про створення етнічної держави. Говорили, що живуть різні народи й всіх їх вважаємо українцями. Ця толерантність декларувалася і підтверджувалася. Але результат який? Політичну націю так і не вдалося сформувати. Наслідком стало обрання нинішньої влади, яка живе під гаслом «Какая разница» та все прагне заглянути в очі диктатору, який першим цю владу знищить, якщо його агресивні плани зреалізуються.

— У Росії сьогодні, згідно з соцопитуваннями 70% людей шкодують про розпад Радянського Союзу. Втім, не дивно, адже всі сили кремлівської пропаганди кинуті на імітацію радянських реалій: звеличення Сталіна та інших катів, виправдання міжнародного бандитизму РФ за допомогою фальсифікації історії та маніпуляції фактами. Днями Путін озвучив чергову маячню про «Леніна, який створив Україну». Як далеко кремлівський диктатор може зайти у бажанні відродити Радянський Союз, який, за словами Михайла Горбачова, без України неможливий?

— Таку спробу він, на мою думку, обов’язково зробить, адже з 2000 року ми для Росії взагалі «фейкова держава», якій все було подаровано Росією. Ось цю «фейкову державу» Володимир Путін вирішив знищити. Проте в усьому цьому ключове запитання не до Путіна, а до тих, хто у 2019 році обрав політиків, яких знайшов якийсь ляльковод і нав’язав українському електорату, затуманеному глупотою. А як мовиться, глупота — матір зради…

— Є думка, що найстрашніша геополітична катастрофа XX століття — це не розпад СРСР, як товкмачить Путін, а його створення. Особисто для вас як громадянина та історика, що означає смерть Радянського Союзу?

— Звісно, колапс СРСР не був найстрашнішою геополітичною катастрофою XX століття. Були речі страшніші і трагічніші за наслідками — ви тільки дві світові війни згадайте. Я народився у Радянському Союзі та прожив у ньому майже 40 років, але не шкодую по тій державі, яку було створено не для людей. Десь у 20 років мені пощастило: я почав розуміти, що живу не в тому суспільстві, про яке мені розповідають по радіо та телебаченню. Я б дуже хотів, щоб наші з вами сучасники зробили те саме і не довіряли свою свідомість шарлатанам і маніпуляторам, з яких би частин світу вони не походили.

Олександр ГАЛУХ, «Вечірній Київ»