Від святині до Нацбанку: доля Катерининського монастиря на Подолі
7 грудня православна церква вшановує Святу Катерину Олександрійську. З нагоди свята, «Вечірній Київ» згадує Грецький монастир на Подолі, названий на честь Святої Катерини — покровительки любові та шлюбу.
За свідченнями краєзнавців та істориків, заснування монастиря тісно пов’язане з грецькою діаспорою, яка існувала у Києві ще з середини XVII сторіччя. Греки селилися на Подолі, бо на той час він був центром життя і розвитку міста.
Тривалий час діаспора не мала свого власного храму. У 1730-х роках група ченців Синайського монастиря Святої Катерини звернулася по допомогу до заможного грецького торгівця Астаматіоса Стаматі. Він подарував громаді власну земельну ділянку для будівництва церкви.
У 1739 році грецька громада одержує дозвіл від Магістрату на будівництво власної святині й за два роки у середині садиби мецената Стаматі зводиться дерев’яна церква. За спогадами тогочасних киян, храм був невеликий, з трьома банями, збудований у досить типовому на той час стилі українського бароко.
Через деякий час грецька парафія була перетворена на чоловічий монастир та підпорядкована монастирю Святої Катерини Синайської Єпархії, за що кияни стали називати новий монастир Греко-Синайським.
У другій половині XVIII століття на території монастиря побудували комплекс житлових споруд та невелику дзвіницю. Більшість із них була втрачена, під час страшної пожежі 1811 року, коли полум’я фактично знищило весь Поділ…
Після пожежі храм відбудували, але у дещо змінених формах. У пам’ятній книзі Київської єпархії, виданої у 1882 році, святиня згадується як Києво-Грецький Катерининський чоловічий монастир, розташований у південно-східній частині Олександрівської (Контрактової) площі: «Храм цієї обителі з одним куполом, цегляний з невеликою двоярусною дзвіницею. У дворі містяться кам’яні будівлі, де проживає настоятель Монастиря та братія. Монастир керується Настоятелем грецького походження у сані Архімандрита, переважна частина монахів в останній час має російське походження».
За описами з цього джерела, у церкві Святої Мучениці Катерини зберігалися дві надзвичайно цінні ікони: Тихвинської Божої Матері, яку привіз з Фінляндії гусарський полковник Віткович ще наприкінці XVI сторіччя та старовинний образ Миколи Чудотворця. Обидві ікони були вкриті срібними ризами.
У 1790-1794 роках у монастирі проживав ієродиякон Констанцій, у майбутньому Константинопольський Патріарх, а у 1875-1860 роках відомий київський святий преподобний Йона.
За роки свого існування споруди монастиря неодноразово зазнавали істотної перебудови. Остання із них відбулася в 1912 — 1914 роках, коли за проєктом архітектора Володимира Ейснера (1875-1943), збудували не лише нову неокласичну дзвіницю, але й розкішний п’ятиповерховий прибутковий будинок у стилі неоампір, щедро оздоблений скульптурами та вишуканим декором.
Головний фасад й інтер’єр вестибюля оформлені доричним ордером із «трофеями» в метопах. Портал прикрашають симетричні фігури Слави. Тинькований фасад на рівні другого поверху доповнюється декоративними портиками з вазами, аттик — грифонами й обелісками. Споруда мала найновіше для свого часу оснащення: центральне опалення, електрику, вантажний та пасажирські ліфти.
Дві споруди з комплексу Грецького Катерининського монастиря збереглися до нашого часу та є справжньою окрасою Контрактової площі…
Сьогодні може здатися дивним, що на території святині збудували будинок для надання в оренду комерційних чи житлових приміщень. Однак, ця практика була досить розповсюджена на початку минулого сторіччя, коли власниками розкішних прибуткових будинків були не лише заможні кияни, але й різноманітні установи, організації, навчальні заклади та навіть церква. Серед інших київських храмів, свої власні прибуткові будинки у Києві мали: Михайлівський монастир, Микільський Військовий собор, Софійський собор та інші святині.
З приходом радянської влади монастир спіткала схожа з багатьма святинями доля: його закрили. Церкву знесли у 1926 році, а у будинку розташувався Промисловий музей та інші установи. Верхній ярус дзвіниці був також зруйнований — його відновили вже в роки Незалежності.
У 1994-1995 роках обидві будівлі колишнього монастиря Святої Катерини відреставровані за проєктом архітекторів Юрія Дмитревича та Миколи Стеценка. За свою роботу група реставраторів одержала Державну премію у галузі архітектури.
Зараз вони належать Національному банку України, тому вхід до приміщень обмежений.
П’ять років тому в колишній дзвіниці грецького монастиря Святої Катерини відновили годинник, що дарує відомі мелодії українських пісень киянам та гостям столиці, які гуляють затишними вуличками старовинного Подолу.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»