Вакцинація та права людини: українська правозахисниця звернула увагу на пріоритети

Правозахисниця Олександра Матвійчук. Фото з особистого архіву героїні
Правозахисниця Олександра Матвійчук. Фото з особистого архіву героїні

Тема вакцинації завжди викликає бурхливі дискусії у нашому суспільстві. Нещодавно, під стінами Верховної Ради України відбувся марш антивакцинаторів, які виступають проти примусової вакцинації та порушення своїх прав.

Враховуючи неабиякий інтерес нашого суспільства до цього актуального питання, «Вечірній Київ» поспілкувався з відомою правозахисницею Олександрою Матвійчук — головою Правління організації «Центр громадянських свобод», лауреаткою премії «Захисник демократії» від місій ОБСЄ, яка з 2007 року займається захистом прав людини в Україні та регіоні ОБСЄ.

Правозахисниця Олександра Матвійчук працює у сфері охорони прав людини з 2007 року. Фото з архіву героїні

— Олександро, Ви давно опікуєтесь питанням дотримання прав і свобод людини в Україні, як на Вашу думку, чи дійсно примусова вакцинація є порушенням прав людини?

— Насправді ситуація складніша, і простих відповідей тут немає. Треба розбиратися, але далеко не усі це дуже люблять. Тому часто виникає плутанина. Я почну з декількох головних застережень:

По-перше, далеко не все, що називається зараз правами людини, насправді ними є. Бо права людини — це досить вузький перелік, який закріплений у міжнародних конвенціях та деклараціях, які перейшли до Конституції України, а не все, коли людина говорить «Я маю право».

По-друге, права людини, окрім свободи від рабства та свободи від катування, можуть бути обмежені й це може бути законно, але за дотримання 3 основних умов: відбуватися на рівні закону, переслідувати легітимну ціль та бути необхідними у демократичному суспільстві.

З початком пандемії люди стали більше вивчати сучасне законодавство. Фото з відкритих джерел

Наприклад, нікого ж не дивує, чому учасниця резонансного ДТП Олена Зайцева обмежена у свободі пересування, бо є вирок суду, який визнав її вину у вчиненні злочину і вона зараз відбуває покарання…

Це один із прикладів обмеження, хоча обмеження можуть відбуватися не лише тоді, коли хтось вчинив правопорушення чи злочин, а й тому, що права людини можуть вступати між собою у конкуренцію. І тоді треба визначати що є важливішим: право на життя та здоров’я чи право на приватність, право на життя та здоров’я чи право на працю.

Бувають ситуації у житті, коли не можна забезпечити те й інше, треба визначити, що буде превалювати. Тому, говорячи про законність вакцинації та інші коронавірусні обмеження, треба кожне з цих обмежень брати й аналізувати окремо — чи є воно законним, чи переслідує легітимну ціль та чи є у цьому необхідність у суспільстві.

Як приклад візьмемо обмеження, яке було під час першого локдауна навесні 2020 року, коли людям заборонили гуляти у парках. Чи було це передбачено на рівні закону? Ні, не було. Це було передбачено на рівні постанови уряду. Чи має це легітимну мету? Як те, що людина не може гуляти у парку захищає життя та здоров’я? Ніяк. Тобто, ми вже бачимо, що вже 2 критерії не працюють. Ну і третій, він є дуже суб’єктивним. Але я не знаю інших країн, де б людям на відкритих просторах чи парках забороняли гуляти, у зв’язку з пандемією коронавірусу, якщо тільки не була обмежена свобода пересування в цілому. І так розбирати треба кожне запроваджене обмеження.

Олександра Матвійчук має декілька почсних відзнак у сфері захисту прав людини. Фото з особистого архіву героїні

— Чи є законним недопущення до роботи або звільнення особи, яка не має довідки про щеплення або не бажає вакцинуватися?

— Я нагадаю, що ще до пандемії існували обов’язкові вимоги щодо щеплень. Є цілий ряд професій до яких тебе не допустять, якщо ти не будеш мати щеплення від кору, дифтерії, туберкульозу тощо. Наприклад, медики. Вони зобов’язані робити щеплення та щорічно проходити медогляд. Це регламентується статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних захворювань». Цей закон також дає змогу уряду запроваджувати обов’язкову вакцинацію і проти інших інфекційних хвороб.

Наш уряд визначив перелік професій, для яких вакцинація є обов’язковою, до них належать професії, які мають великі контакти з людьми. Що це означає? Людина може відмовитися робити вакцину, тому що примусово її не можуть до цього змушувати, примусової вакцинації в Україні не існує.

Мітинг під Верховною Радою України проти вакцинації. Фото: Даша Гришина

Але якщо людина відмовляється робити вакцину та належить до цієї категорії, то на думку уряду вона становить ризик для інших осіб та може бути тимчасово відсторонена від роботи. Це не є звільнення, звільняти за законодавством України таких громадян не мають права. Але тривалість цього відсторонення невідома, бо вона залежить від поширення пандемії: скільки часу ми будемо у червоній зоні, стільки часу будуть діяти ці обмеження, які запроваджує уряд.

Важливо, що таке відсторонення відбувається без збереження заробітної плати. І тут люди відчувають, що їх права значно обмежуються, бо це вдарило по матеріальному забезпеченню їхніх родин.

Тут ми маємо класичне зіткнення різних прав людини: з одного боку, право на життя та здоров’я, а з іншого боку — право на працю. І вони вступають між собою у суперечність.

У такому випадку, уряд визначив, що право на життя є важливішим, ніж право на працю. Усі, хто з цим не згодні можуть звертатися до суду і дійти аж до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі.

Зараз, там розглядають багато позовів з різних країн, за цією тематикою. Навесні цього року, була досить резонансна «Справа Вавричка проти Чеської Республіки», де Європейський суд з прав людини визнав, що обов’язкова вакцинація не порушує вимоги Конвенції з прав людини. Але, якщо людина вважає, що її права порушені, то вона може у правовий спосіб спробувати це довести суду.

На думку правозахисниці, у деяких випадках слід обирати між правом на здоров’я чи правом на приватність. Фото з особистого архіву героїні

— Противники вакцинації вважають, що ковід-сертифікат є порушенням медичної таємниці. Що можна сказати з цього приводу?

— Ми знову стикаємося із терезами, де у нас з одного боку право на життя та здоров’я, а з іншого — право на невтручання в особисте та сімейне життя.

У нас на законодавчому рівні закріплено, що становить медичну таємницю, але ковід-сертифікат не містить жодного діагнозу чи інформації про стан здоров’я. Цей документ, скоріше, є дозвільною інформацією, що говорить про встановлення конкретного факту. Тому, я припускаю, якщо це питання постане у Європейському суді з прав людини, то ймовірно, що він визначить пропорційність такого втручання в особисте життя людини та не визнає це порушенням права на приватність.

— Як питання обов’язкової вакцинації вплинуло на сучасне суспільство?

— Взагалі я розглядаю суспільну дискусію довкола цього питання досить позитивно. Шкода тільки, що різні табори іноді занадто агресивно відстоюють свою точку зору.

Питання вакцинації змусило людей замислитись про важливість прав людини. Можливо, деякі відкрили та почитали Конституцію України та законодавство України.

Для тих людей, які дійсно прагнуть у цьому питанні розібратися, слід звернути увагу, що коли ми говоримо про права людини, ми завжди говоримо про кордони. Цей кордон, з одного боку між тим, на що ми маємо право, а з іншим, між повноваженням уряду втручатися у наші права. Це така своєрідна ковдра, яку ми тягнемо на себе, а уряд на себе. І наше завдання, щоб уряд не перетягнув цю ковдру більш ніж потрібно.

Саме тому важливо зважати на критерії, про які ми вже говорили: обмеження на рівні закону, переслідування легітимної цілі та необхідність у демократичному суспільстві.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»