Людмила Шевченко: «Наступного року хочемо підготувати нове шоу – цирк на воді»

- Людмило Олексіївно, на вашу думку, чи конкурентноздатний сьогодні в світі український цирк? Чи може змагатися, якщо не з легендарним Дю Солей, то хоча б з московськими колективами – цирком на Цвітному бульварі чи на Вернадського?
- Ще рік два тому ми й справді були конкурентноздатні на ринку. Але виявляється, що цирк це настільки тендітна, крихка структура, яка без підтримки держави не виживе. І тому рівень нині помітно знижується. Звичайно цирк буде існувати – він був, є і буде. Але якої якості. 
До слова циркова криза відчувається не тільки у нас, вона торкнулася і  легендарного цирку Дю Солей. На сьогодні в них 60% акцій і прав належать Китаю. Тому трупа змінила свою форму гастрольної діяльності. Підготували 7 шоу (одна з них по Аватару коштує 250 тисяч євро – прим. автора) і працюють виключно в Лаг Пегасі  і майже нікуди не їздять. З ними нам змагатися важко хоча у нас багато спільного – це театралізована вистава. До того ж у світі  зараз перевагу мають індивідуальні номери, а не колективні. 

- Днями стартує нова програма, що буде центральним номером шоу?
- Будь-яке мистецтво має право на експеримент. Щоправда у цирку цього не люблять, бо це традиційне мистецтво. Я ж вперше дозволила  поекспериментувати молодим акторам, талановитим клоунам із групи «Екі-букі». Вони, до слова Монтекарловські призери, випускники циркової академії. Артисти зробили виставу «Цирк поїхав а клоуни залишилися». Але у народі це чомусь асоціюється з політикою, з Верховною радою, і тому я запропонувала змінити лише назву на «Клоуни Forever», тобто «Клоуни були, є і будуть». Що з того вийшло побачать глядачі. Не будемо розкривати всіх таємниць. Скажу лише, що це буде весела, життєрадісна, ексцентрична програма, незвична, театралізована. А окрім клоунів там будуть представлені всі циркові жанри, зокрема відвідувачі побачать й дресированих ведмедів. 

- Програми Національного цирку можна вважати міжнародними, адже окрім вітчизняних артистів у них беруть участь і зарубіжні. Чи не завжди?
- Справді у новій програмі будуть задіяні виключно вітчизняні актори цирку, яких ми вихопили із закордонних контрактів. На цей раз ми не запрошували іноземних колег, на них ми зробимо акцент на вересневу програму. Це буде екстрим-арена. Я вже підписала контракт з відомою монгольською трупою, однією із найсильніших у світі – 17 учасників – три потужні номери. Іноземці до нас їдуть працювати залюбки. Але  у хороших акторів все розписано на роки вперед, а  низькокваліфікованих із шапіто, балаганщина, як я їх називаю, які не володіють естетикою, цирковою культурою,  запрошувати на хочеться. 

- Ви на арені вже понад півстоліття. Як змінився за цей час цирк, якщо порівнювати із вашою юністю і сучасністю?
- Я вважаю, що цирк змінився, прогрес у розвитку є. З одного боку він став індивідуально сильним, але в той же час пропав той дикий ентузіазм, коли люди любили цирк як своє життя. Зараз актори люблять себе в цирку, а раніше ми любили насамперед цирк як колективне мистецтво. Зник змагальний момент. Наприклад, свого часу в СРСР було 19 кліток і виступи дресирувальників відрізнялися один від одного. Нині ж все тиражується, повторюється. Наше шоу відрізнялося від шоу Запашних, Багдасарових.  

- Щодо експериментів із хижаками. Чи можна все ж таки приручити тигра чи лева, чи все закінчиться трагічно як то було в 70-роки у родині дресирувальника Берберова?
- Хижак завжди залишається хижаком. Те що зробив Костянтин Костянтиновський, чоловік легендарної Маргарити Назарової у фільмі «Смугастий рейс», жоден дресирувальник у сіті не робив і не зробить. Їм вдалося приручити тигра Пунша, у нас з чоловіком теж була тигриця Ластівка, яка їздила верхи на конях. Але це не стосується левів. Вони можуть лише в дитинстві ходити на повідку, а загалом це грізна тварина, справжній цар звірів - гордий і сильний по духу, непідступний. А тигр – це все ж таки кішка. Але дати 100 відсоткову гарантію, що хижака можна приручити я не можу. Ніхто не знає, що буде з тигром за хвилину. Тут він тихий і спокійний, а тут його хтось налякав і його реакція буде непередбачувана. Та що там хижаки, я навіть звичайній собаці не можу дати гарантії. 

- Як взагалі в такий важкий, кризовий час вам вдається щороку готувати по чотири програми, включаючи новорічне шоу?
- Я вважаю, що 4 програми в рік, це навіть замало для такого колективу як наш. Якщо програма дорога, то її потрібно прокатати кілька місяців. Мені хотілося б щоб було значно більше програм. Ми працюємо зараз лише у вихідні дні, по дві вистави і одна - у п`ятницю, а раніше щотижня демонстрували по 9 виступів. Враховуємо сезон, статистику, коли більша відвідуваність, коли менша і звичайно ж і реклама має своє значення. В рекламу однієї з останніх програм – за участі літаючих мотоциклістів я вклала три мільйони гривен і вона відкупилася сповна,  але ж і шоу того вартувало. 

- Чи доступними, на ваш погляд, є сьогодні квитки в цирк для малозабезпечених верст населення?
- Щодо вартості квитків, то у нас вони вважаються не самі дорогі. Вони такі ж як і в Мінську. Ми намагаємося балансувати, тобто на місця в перших рядах підняли вартість, а їх як викупляли до цього, так викупляють і зараз. А за рахунок цього збільшили кількість соціальних квитків - по 50-60 гривень. Відверто, гірше розкуповують дешеві квитки, а краще – дорогі. До того ж ми організовуємо  благодійні вистави на які запрошуємо дітей з інтернатів, малозабезпечених родин, тощо. 

- Щодо гастрольної діяльності Національного цирку. Чи подорожує ваш колектив за кордоном і по Україні?
- Національний цирк гастролює і за рубежем і по Україні. Наші номери залюбки беруть в інші трупи, бо ми по якості по рівню завжди вищі.  Наразі  готуємося до гастролей у Мінську. Взагалі побували в багатьох країнах.  По Україні гастролюємо по містах, де є стаціонарні цирки. У мене є мрія, придбати шапіто для київського цирку, саме літній майданчик. Але це коштує дорого – десь 250 тисяч євро і наразі нам не по кишені. Літній пересувний цирк себе окупив і ми змогли б подорожувати і гастролювати навіть невеликими містами. 
Серед гастрольних проблем існує й транспортна. Нам щоб з міста в місто переїхати – одна фура коштує 20 тисяч гривень, А їх потрібно 5, а це 100 тисяч. А ми не маємо права тримати власний транспорт. Нам би хоч два «репа», перероблені під перевозку тварин, і цього б вистачило.  

- Чи контактуєте з колегами з інших країн – відомими дресирувальниками Запашними, Багдасаровими, а в свій  час доводилося зустрічатися, спілкуватися з Іриною Бугрімовою і легендарною Маргаритою Назаровою? 
- Ми з моїм покійним чоловіком Володимиром Шевченко спілкувалися з усіма колегами-дресирувальниками, у нас не було ворогів серед колег. І з Запашними Славою, і його синами Аскольдом Едгаром – вони росли на наших очах Спілкувалися і з Багдасаровими Михайлом і Каріною, а свого часу з легендарною Іриною Бугрі мовою, з сином Маргарити Назарової Олексієм, який став дресирувальником і нині працює у Франції. 

- Ви своїх полосатих підопічних передали, чи бачите їх?
- Не всіх, залишилися ще 4 тварини з якими працюємо - три тигри і один лев.  Спілкуюся з ними – останній раз в Дніпропетровську їх бачила на гастролях. Лев мене пізнав, і тигри, почали м’явкати,  фиркати пестяться до тебе.

- Як по вашому - дресирувальник – жіноча професія? 
- Взагалі я не розумію жінок-дресирувальниць. Це не жіноча професія. Ми з Володею займалися іншим, ми робили театральні вистави у клітці. Зазвичай працювали удвох, а звірі був нашим антуражем. Ми їх не примушували, якщо вони не хотіли працювати, а все це обігрували.  

- Щодо планів на майбутнє, поділіться… 
- Планів багато, плануємо багато цікавих номерів, програма на 2017 рік вже розроблена наперед. Наступного року хочемо підготувати нове шоу – цирк на воді., цирк фонтанів. Також запросити колумбійську трупу канатохідців. А А в цьому році відкрити унікальний Музей циркового мистецтва.

Нагадаємо, що київські активісти самотужки переіменували зупинку біля цирку.