Ректор НМАУ імені Чайковського Максим Тимошенко: «Щасливий, що мрія мого батька нарешті здійснюється»

Ця подія є однією із найбільш важливих подій у мистецькому житті нашого міста та держави, бо вперше за багато десятиліть студенти та педагогічний колектив вишу отримають гідні умови для навчання та праці.

«Вечірній Київ» зустрівся з Ректором Національної музичної академії імені Петра Чайковського, професором, доктором філософії, заслуженим діячем мистецтв України, членом-кореспондентом Національної академії мистецтв України Максимом Олеговичем Тимошенком та поспілкувався про велику реставрацію та позитивні зміни, які відбулися в консерваторії впродовж останніх років.

-Максиме Олеговичу, вітаю Вас з завершенням першого етапу реставраційних робіт. Розкажіть, будь ласка, що означає для Вашого колективу ця подія?

— З моменту реконструкції навчального корпусу у 1953-1958 роках, коли була збудована велика концертна зала Консерваторії, капітальні ремонтні роботи в обох будівлях не проводилися взагалі.

Перед важливими державними святами приїздила бригада робітників, які наспіх фарбували фасад. На цьому усі роботи завершувалися, а стан будівлі Академії погіршувався з року в рік.

Тому, ця реставрація є довгоочікуваною для нашого колективу та історичною, бо це відбувається вперше за 63 роки.

Наш колектив вдячний ініціативі Президента України та нашому Уряду, які в межах проєкту «Велика реставрація» виділили на ремонт консерваторії першу частину коштів з 350 млн гривень, передбачені програмою.

Ми пройшли відбір серед 211 учасників, серед яких такі важливі історичні об’єкти як: Софія Київська, Києво-Печерська Лавра, Хортиця, Національна опера України та інші визначні пам’ятки національного значення, які потребують реставрації.

Можливо комусь здається, що це не зовсім справедливо. Але наша академія щорічно входить до топрейтингу кращих музичних навчальних закладів світу.

Щороку наші студенти та випускники здобувають перемоги на найбільш престижніших міжнародних конкурсах, кожен другий наш вихованець є лауреатом. Зараз вони з гордістю представляють кращі здобутки українського музичного мистецтва в багатьох країнах світу.

Тому, перш за все ми маємо забезпечити нашим музикантам та професорсько-викладацькому складу гідні умови для навчання та праці.

-Коли почалися ремонтні роботи?

-Протиаварійні роботи розпочалися ще до проєкту «Велика Реставрація». Ще у 2019 році, вперше за багато років повністю відремонтувати дах будівлі. Це було проблемою, бо під час дощу у деяких приміщеннях стояли відра з водою, а температура в аудиторіях взимку ледве перевищувала 7 градусів…

Фактично ні студенти, ні викладачі вже не могли просто працювати та навчатися у таких жахливих умовах. Деякі професори звільнялися у зв’язку з погіршенням стану здоров’я, через те, що працювали у класах, де стіни були уражені грибком.

Коли я став виконуючим обов’язків Ректора Музичної Академії, то я був просто шокований аварійними станом приміщень та класів. До нас приїздили в гості видатні діячі культури, музиканти та закордонні делегації, а тут, навіть не знаєш де їх прийняти, щоб не соромно було…

Окрім даху, до початку Президентської програми ми також замінили вікна, тому у класах стало набагато тепліше і педагогам та студентам вже не потрібно в холодну пору займатися у верхньому одязі.

-Що вдалося зробити за перший етап Президентської програми?

 — Зараз повністю завершилися роботи з фасаду оперної студії НМАУ з боку вулиці Хрещатик. Можемо з гордістю сказати, що ця будівля зараз має кращий вигляд, ніж коли була тільки збудована… Впродовж останніх місяців відбулася реставрація колон, арок, капітелів, балясинів, перил центрального балкона, карнизів, верхньої частини східчастого цоколю та внутрішнього фасаду. Завдяки сучасним технологіям та якісним матеріалам нам вдалося вирішити багато важливих питань щодо істотного покращення технічного стану споруди.

У досить стислий термін повністю завершили ремонт фасаду будівлі з боку вулиці Хрещатик. Встигнули до урочистостей присвячених 30-й річниці Незалежності України, коли до Києва приїхали почесні іноземні гості та делегації.

-Що планується зробити на наступних етапах реставрації будівлі?

Зараз вперше за багато років ремонтуємо фасад основного навчального корпусу на вулиці Владислава Городецького. Тривалий час він був у аварійному стані: цегла та елементи декору осипалася мало не на голови студентам та перехожим.

Наша програма розрахована на 3 роки, кожен з етапів передбачає чітко визначений план ремонтних робіт. Після завершення реставрації фасадів продовжимо ремонти навчальних класів та внутрішніх приміщень.

На наступному етапі реконструкції замінимо внутрішні інженерні та каналізаційні комунікації, які є застарілими. Також, передбачається ремонт у гуртожитку, який знаходиться на Оболоні.

— Значну роль у відновленні будівель Консерваторії відіграють також меценати.

-Значну фінансову підтримку нам надають партнери з Китаю, серед яких меценат та почесний професор Музичної Академії Жао Юнгчан… Фактично ремонт даху та вікон академії було б неможливо здійснити без їхньої допомоги.

Також, на сьогодні ми також маємо понад 30 аудиторій, відреставрованих коштом меценатів, серед яких родина Шпиг, члени Наглядової Ради Академії Віктор Гордеєв та Ігор Пукшин.

Свого часу на заснування консерваторії надавали чималі суми коштів заможні кияни. Серед них був також Михайло Терещенко, який передав 50 000 карбованців для потреб київського музичного вишу.

Нині нашим меценатом є його нащадок — Мішель Терещенко, який також входить Наглядової Ради. Ми повертаємо історичні постаті та імена людей, які свого часу зробили істотні внески у розвиток української професійної музичної освіти.

— Навчальний корпус Академії є пам’яткою архітектури, відомої як фешенебельний готель «Континенталь», де наприкінці ХІХ-початку ХХ сторіччя зупинялося чимало відомих гостей міста. Чи були серед них музиканти?

— За спогадами киян початку XX сторіччя, саме у цьому кабінеті, де зараз кабінет ректора, знаходився номер люкс класу, де зупинявся видатний оперний співак Федір Шаляпін. Він приїхав до Києва на гастролі: мав виступати у сусідній будівлі Цирку Крутікова, яка використовувалася також як музично-концертна зала. На вулиці зібрався величезний натовп шанувальників. Коли співак зрозумів, що йому не вдасться пройти до будівлі цирку вулицею, був змушений перелазити через поручні балкону, щоб дістатися до концертної зали…

— Чи є легенди пов’язані з Оперною студією. Чому посеред радянської архітектури площі постала така вишукана біла неокласична будівля з колонами?

-Мало хто знає, що наша Оперна студія з’явилася завдяки коханню Микити Хрущова до відомої співачки та професорки Київської Консерваторії Єлизавети Чавдар, яка тривалий час була його дамою серця.

У 50-ті роки він часто прилітав з Москви до неї на побачення, вечеряли вони у ресторані «Динамо». Єлизавета Іванівна якось поскаржилася, що у консерваторії немає концертного залу, де б її учні — майбутні співаки та музиканти могли виступати та відшліфовувати свою виконавську майстерність. Микита Сергійович втілив у життя її заповітну мрію.

Тому, можна впевнено стверджувати, що поява білої будівлі з колонами на центральній площі стала своєрідним даром їхнього кохання нашому місту.

-Минулого року виявилося, що Київська Консерваторія є старшою майже на 50 років. Звідки такі розбіжності у даті заснування закладу?

- Питання щодо віку консерваторії підняв свого часу наш видатний композитор Мирослав Скорик. На вченій раді Мирослав Михайлович якось зауважив, що провідні музичні академії світу починають свій відлік з дати заснування музичних товариств або перших музичних класів.

Ми знаємо, що у Києві свого часу діяло Імператорське Музичне товариство, засноване 27 жовтня 1863 року. Його активна діяльність сприяла становленню професійної музичної освіти в Києві.

На сьогодні офіційно доведено, що історія навчального закладу починається саме 27 жовтня 1863 року, а не з 3 листопада 1913, коли Музичне училище у Києві було реорганізоване у консерваторію.

У радянські часи цей факт замовчувався, історичну справедливість змогли відновити лише кілька років тому. Тому, за 2 роки ми готуємося відзначати 160 річчя з дня заснування НМАУ імені Петра Чайковського. Пишаємося тим, що наша Академія входить до числа найстаріших музичних закладів Європи.

— Багато музикантів старшого покоління завжди з вдячністю згадують ім’я Вашого батька — Олега Семеновича Тимошенка, який тривалий час очолював Музичну Академію. Розкажіть, будь ласка, про нього?

За всю історію консерваторії мій батько найдовше був ректором — 22 роки. Він багато зробив для розвитку навчального закладу.

У цей час до консерваторії прийшли викладати видатні музиканти, зокрема, Мирослав Скорик — якого вважали одним із найвидатніших українських композиторів сучасності.

Окрім того, батько понад 50 років життя віддав українському хоровому мистецтву, створив власну хорову школу, виховавши цілу плеяду талановитих майстрів: Євген Савчук, Юлія Пучко, Петро Ковалик, Людмила Шумська, Інесса Шилова, Віктор Петриченко — які стали гордістю національної школи хорового диригування.

Я з дитинства зростав у творчій атмосфері, вдома часто збиралися відомі музиканти та культурні діячі: Стефан Турчак, Мстислав Ростропович, Євгенія Мірошниченко, Анатолій Солов’яненко, Анатолій Кочерга та багато інших. Сам закінчив спеціалізовану музичну школу імені Миколи Лисенка. Навчався в класах Елеонори Виноградової та Володимира Миська.

Капітальний ремонт будівлі консерваторії — це мрія усього життя мого батька та його команди. Вони мріяли про ці зміни… Тому вже, як син продовжую справу його життя. Коли бачу, як поступово усе змінюється в Академії, то радію, що його заповітна мрія нарешті втілюється.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»