Національна опера України: доля крізь призму історії

До Міжнародного Дня Музики, який щорічно святкується 1 жовтня та нещодавнього ювілею, «Вечірній Київ» пропонує здійснити подорож у часі та подивитися, як змінювалося наше місто разом із головним музичним театром країни.

Прокоментувати історичні світлини ми попросили архіваріуса Національної опери України та дослідницю історії оперного театру Ларису Тарасенко.

1901 рік— зовсім нова будівля театру, зображена на листівці, випущеної виданням фотографа Д. Маркова під №9 з невідомим підписом. Біля будівлі театру був своєрідний паркінг для карет, які чекали господарів після завершення вистав…

1901 рік — завершується будівництво театру та облаштування площі. На світлині можна побачити першу у Києві електростанцію (1892 року), що працювала ще під час Першої світової війни. У 20-х роках її розібрали, а у 1935 році побудували сходи, які з’єднували вулицю Лисенка з Театральною Площею. Тривалий час площа використовувалася як паркінг для карет, і вже почне облаштовуватися згодом, коли кінна тяга поступиться автомобілям.

Цікава, що ця непоказна будівля, що слугувала ще попередній будівлі театру (згорів у 1896 році), дуже дратувала Київського міського архітектора Едуарда Фердинанда Брадтмана, який винаймав неподалік квартиру. Згодом, цей видатний зодчий переселився на Лук’янівку у власний маєток на сучасній вулиці Герцена.

1906 рік — малоповерхова забудова біля театру, яка була знесена у середині XX сторіччя. У будинках №51-53 навпроти Опери деякий час розташовувалися швейні майстерні театру.

1910 рік — на старовинній листівці добре видно, як облаштована площа перед театром: з’явилася клумба у вигляді ліри, молоденькі ялини та кущі бузку.

1912 рік - здається нічого не змінилося у будівлі театру за перші 10 років. Однак, у нішах фасаду можна побачити бюсти композиторів Михайла Глінки та Олександра Серова, які були подаровані театру від колег із Маріїнського театру.

Цікавою деталлю на цьому фото є також нові повітрозабірники перед театром, відмінних від попередніх: нові технології (всередині знаходиться електрогенератор) та вишуканий дизайн, що повторює елементи декору фасаду будівлі.

1910-ті: вид на театр з боку вулиці Фундуклеївської. Фото ймовірно було зроблено з вікна верхніх поверхів будівлі Краєзнавчого музею. Трамвайний маршрут №2, курсував вулицею з 1898 року.

1917 рік — під час революційних подій у приміщення театру часто проходили з’їзди та конференції. Тут явно рання весна…

За кілька місяців, у червні 1917 під час II військового з’їзду зі сцени опери, в її акустиці голосом Володимира Вінниченка вперше офіційно пролунає назва: Українська Народна Республіка. Саме він зачитає свіжонадрукований оригінал Першого Універсалу українського народу.

1918 рік — будівля Національної опери України у короткий час правління Гетьмана Павла Скоропадського.

1922 рік — парад на вулиці Володимирській (з 1922 по 1942 — Короленка). На той час, ця вулиця більше підходила для проведення військових парадів, ніж «променадний» Хрещатик.

Трибуни облаштовувалися перед фасадом театру, який тоді мав назву: Держопера імені Карла Лібкнехта.

1930-ті роки — після створення у 1932 році Київської області, традиції проводити в опері конференції та партійні заходи продовжувалася.

1933 рік — страшний час, коли Україна потерпала від Голодомору…

В опері відбувалися звіти про задачі та результати 2-ї п’ятирічки. Ліра з грифонами на даху закамуфльовані фанерним радянським гербом.

На площі розбивають клумби, праворуч — щось схоже на відкритий майданчик — амфітеатр? І палатка? Машина часу забуксувала, фантазія підкидає різні версії…

1936 рік — картина з буклета про Київський оперний театр. Неймовірне поєднання вишуканої архітектури та природної квітучої краси. Автор цієї краси, на жаль, невідомий

1940 рік — Київський оперний театр за рік до початку війни, яка принесе нашому місту важкі втрати та випробування. Декілька разів будівля театру опиниться під загрозою знищення…

Листопад 1943 рік — дуже відома світлина з київської хроніки часів війни. Регулювальниця Г. Опенько керує рухом транспорту на перехресті біля Оперного театру.

1944 рік — Київ звільнено від нацистів, трупа повертається до Києва з евакуації в Іркутську. На бічному фасаді можна побачити радянські графіті.

1945 рік — Парад Перемоги на вулиці Володимирській. На фасаді портрет Йосипа Сталіна, трибуна облаштована біля будівлі театру.

1949 рік — Театральна площа. Сходи, які ведуть на вулицю Лисенка. На старих фотографіях Києва часто можна побачити це місце.

1950 рік — у Києві відродилося мирне життя: квітнуть каштани, розпускаються дерева, кияни гуляють з дітками…

1954 рік — урочистості до 300 років Переяславської Ради також проходили в Опері. Портрети вождів та партійна еліта у залі театру…

1965 рік — будівля Національної опери з висоти пташиного польоту. А на Театральній площі, тим часом йде будівництво пам’ятника Миколі Лисенку.

1970-ті роки — не лише чарівна весна, але і цікавий приклад тогочасного фотошопу. Будівлю зліва від театру легко впізнати за архітектурними формами, однак знаходиться вона з протилежного боку.

1970-ті роки відома світлина Олександра Ранчукова, де дівчата спускаються сходами біля театру на театральну площу. Замість сходів у 1983-88 роках звели прибудову для балетних класів, закулісного буфетного комплексу й амбулаторії.

1978 рік — ще 40 років тому київські зими були більш холодними та сніжними…

Кінець 70-х років — за незвичний колір фасаду, це фото, жартома, називають рожевим. Взагалі, оригінальні кольори будівлі: жовтий — цегли, а сірий — цементу та матеріалів з яких побудовано та декоровано театр у 1901 році.

1982 рік — знаменита серія фотографій відомого київського фотографа Миколи Козловського, присвячена Київському театру.

1982 рік — балет «Лісова пісня» Михайла Скорульського на світлині Миколи Козловського. Останній сезон театру, перед реконструкцією будівлі 80-х років.

Глядацька зала та сцена на фото Миколи Козловського. Його світлини є надзвичайно цінним відображенням мистецького життя нашого театру у 70-80 роках минулого сторіччя.

1986 рік — реконструкція театру 1983-1988 років, здійснена за проєктом відомого радянського архітектора Бориса Жежеріна.

1987 рік — майстрині реставрують маскарони у глядацькій залі, виготовлені відомим італійським скульптором Еліо Саля.

1990 рік — мітинги біля Оперного театру за підтримку державного суверенітету та Незалежності України.

1995 рік — Будівля Національної опери. На перший погляд — фото досить сучасне, але зліва можна побачити куполи Володимирського Собору без зірочок та яскраво-синього кольору.

2001 рік — «Гімн Сторіччю театру»: симфонічний оркестр та головний диригент Володимир Кожухар. Фото з ювілейного буклета Національної опери України.

2006 рік - відкрився парк «Київ у мініатюрі». Будівля Національної опери, що представлена серед найвизначніших архітектурних пам’яток нашого міста. Справа самотньо стоїть пам’ятник Миколі Лисенку.

2010-ті роки — вечірня будівля театру на фото Олега Жарія. На жаль, цей надзвичайно талановитий фотограф кілька років тому залишив наш світ. Його світлини з вистав нашого театру, майстерно відображають мистецьке життя колективу на початку XXI сторіччя.

2017 рік — підсвітка театру та театральна площа, коли Київ приймав другий конкурс Євробачення.

2018 рік — ялини перед театром, які також вже стали історією. Після останньої реконструкції площі перед театром їх замінили на платани. Ялини з’явилися ще 1901 році, за ці роки їх змінили вже 3 покоління цих дерев…

2020 рік — Національна опера України до початку реставрації фасаду. Світлина зроблена з радянського будинку навпроти, якого часто критикують за невиразність архітектурних форм.

2021 рік — реконструкція фасаду будівлі Національної опери України, здійсненого у межах програми Президента України «Велике будівництво».

У матеріалі використані світлини з архіву Національної опери України, старовинні листівки, фотографії Миколи Козловського, Олександра Ранчукова, Олега Жарія, Олександра Шкурдюка, а також фотографії з відкритих джерел.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»