80 каменів спотикання з’являться у Києві: перший встановили на Подолі

Перший камінь присвятили Людмилі Ткач, якій вдалося вибратись з Бабиного Яру. Фото: Ольга Косова
Перший камінь присвятили Людмилі Ткач, якій вдалося вибратись з Бабиного Яру. Фото: Ольга Косова

Київ приєднався до міжнародного проєкту «Один камінь — одне життя» з нагоди вшановування 80-тих роковин трагедії Бабиного Яру.

У рамках проєкту в столиці встановлять 80 каменів на честь людей, які постраждали під час нацистського терору, а також тим, хто був врятований та допомагав вижити іншим. Проєкт ініційований Українським центром вивчення історії Голокосту та Посольством Німеччини в Україні.

«Людина є забутою лише тоді, коли ми забуваємо її ім’я» — так сказано у Талмуді, — зазначила Посол Німеччини в Україні Анка Фельдгузен. — Проєкт має на меті, щоб імена людей жили не лише в їхніх родинах, і щоб цю частину історію знала молодь та подбала, щоб це ніколи не повторилося».

Посол Німеччини в Україні зазначила, що такі камені — це потужна форма пам’яті.

Камені спотикання розташовують біля будинків, шкіл та закладів, де проживали або працювали люди, які загинули або ж вижили попри переслідування. Директор Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський пояснив, що ідея проєкту в тому, щоб перехожі, «спотикаючись» на камені, дивилися донизу, помічали імена і цікавилися долею цих осіб. Пан Андрій згадує: «Я колись на власні очі бачив сцену в Берліні: дитина прочитала ім’я на камені й запитала свого батька „Що це?“. Молодому чоловікові нічого не залишилося, як дізнатися це, щоб дати відповідь власній дитині».

Сам камінь має вигляд меморіальної таблички розміром 10×10 см.

Перший пам’ятний знак у Києві з’явився сьогодні, 30 вересня, на вулиці Фролівській, біля будинку №3, в якому проживала Людмила Ткач. Вона є однією із 29-ти задокументованих осіб, яким вдалося вибратися живими з Бабиного Яру.

Людмилі було чотири роки, коли 29 вересня 1941-го її разом із матір’ю повели на розстріл. За секунду до пострілу їм вдалося стрибнути у яр і вдати з себе мертвих. Довгий час вони переховувалися у знайомих. Зрештою, через десятки років, вже маючи власну родину, Людмила перебралася до США, де й померла у 2002-му.

Перший камінь спотикання заклали біля будинку, де проживала Людмила Ткач.

Проєкт із встановлення каменів спотикання запровадили 25 років тому в Німеччині. Наразі їх можна побачити у багатьох європейських містах — їхня кількість вже перетнула позначку в 80 тисяч. В Україні перший камінь спотикання заклали у Переяславі в 2011 році, потім у Рівному та Чернівцях.

До меморіальної таблички поклали не лише квіти, а й камені — за давньою єврейською традицією.

Тепер до міжнародної акції приєднався і Київ. Впродовж тижня у столиці з’являться ще дев’ять таких каменів з-поміж 80-ти запланованих. Вже завтра, 1 жовтня, о 9:00 на вулиці Щекавицькій відкриють другий камінь спотикання, присвячений Діні Левіній, якій у 13 років вдалося вибратися з Бабиного Яру. Після цього відбудеться інтерактивна екскурсія, яка поєднає відвідування місць пам’яті й відеосвідчення свідків тих часів.

А бажаючим дізнатися більше про проєкт із встановлення каменів спотикань, пропонують пройтись до Контрактової площі. Тут до 30 жовтня можна буде переглянути виставку «Камені спотикання — пам’ять і соціальна скульптура».

На Контрактовій площі відкрили виставку про камені спотикання.

Нагадаємо, що 5 жовтня відбудеться презентація книги «Ми хотіли жити…» голови Всеукраїнської асоціації євреїв — колишніх в’язнів гето та нацистських концтаборів Бориса Забарка.

Ольга КОСОВА, «Вечірній Київ»