Трагічна річниця: історія розстрілів у Бабиному Ярі

Трагедія Бабиного Яру стали одним зі всесвітніх символів Голокосту.
Трагедія Бабиного Яру стали одним зі всесвітніх символів Голокосту.

29 вересня в Україні офіційно вшановують пам’ять жертв Бабиного Яру. Рівно 80 років тому на території сучасного історико-меморіального заповідника відбулися наймасовіші в історії Києва розстріли мирного населення.

Місто напередодні окупації

На початок радянсько-німецької війни Київ був одним із найбільших міст Радянського Союзу, при цьому більше ніж чверть населення міста становили євреї.

Київ став одним із головних напрямків наступу німецьких військ, згідно з планом «Барбаросса», місто було основною ціллю групи армій «Південь». Початок війни кияни відчули на собі з перших днів бойових дій, вже 22 червня Київ піддався потужному бомбардуванню, яке майже не припинялось до самого відступу радянських військ.

Практично до самої окупації місто не отримувало повної інформації про стан справ, через що жителі столиці УРСР не поспішали евакуюватися. Попри мобілізацію, бомбардування та масовий призов, у місті буденно висвітлювались події з короткими зведеннями з фронту, та повідомленнями про дискримінацію євреїв німцями.

Це аж ніяк, на той час, не вразило київських євреїв, які зі свого боку були добре знайомими з радянськими утисками. Ще у 1919 році іврит забороняли як «контрреволюційну» мову, в середині 30-х років було закрито останню київську синагогу, а переважну більшість єврейських установ та організацій було ліквідовано впродовж 20-30-х років.

Лише посилення бомбардувань, наближення лінії фронту та поява численних біженців і поранених радянських солдатів дозволили киянам отримати правдиву інформацію про те, що незабаром очікує на місто.

1942 рік, Київ. Зруйнований хмарочос Гінзбурга

Попри це, багато киян відмовились евакуюватись із різних причин: небажання покидати свою домівку, недовіра до радянської інформації, спогади про «культурних німців» під час окупації Києва в 1918 році, віра в те, що важливий статус Києва змусить СРСР відстояти місто.

Перед захопленням у Києві залишилося 400 тисяч мешканців, у середині 1941 року з 930 тисяч жителів близько 200 тисяч були призвані до Червоної армії та 325 тисяч були евакуйовані.

Трагедія та зламані долі

Вже 19 вересня, після 71 дня боїв за столицю України, німецькі війська увійшли в місто, рухаючись двома колонами вулицями Великою Васильківською та Кирилівською в напрямку Хрещатика. Слідом за регулярними військами Вермахту до Києва прибули й есесівці, загалом їхня кількість налічувалася до 1 500 осіб.

З самого початку німецькі війська почали переслідування єврейського населення, яке залишилось та не встигло евакуювалось. Євреїв використовували для розмінування міста, активно арештовували та розстрілювали. Репресій так само зазнало і неєврейське населення міста. Головним виконавцем розстрілів була зондеркоманда 4а айнзатцгрупи «С», що складалася приблизно зі 150 есесівців під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля.

На загальній нараді окупаційних військ 26 вересня, місцем масових розстрілів вибрали саме Бабин Яр не випадково, адже за розрахунком, його території та глибини до 50 метрів мало вистачити для десятків тисяч тіл.

1937 рік, Київ. Топографічна карта Бабиного Яру

Перші розстріли в Бабиному Яру почались 27 вересня. Жертвами стали 752 пацієнти психіатричної лікарні ім. Івана Павлова. Окрім цього, в цей же день почали розстрілювати і євреїв-жителів міста, арештованих на вулицях, а також єврейських військовополонених. Німці виправдовували ці вбивства помстою за диверсію на Хрещатику, що влаштували радянські диверсанти, вину за це приписали саме київським євреям.

Масові розстріли 29-30 вересня 1941 року були сплановані набагато ретельніше. Окупаційна влада заздалегідь почала активно поширювати оголошення з вимогою до євреїв Києва та околиць з’явитися в понеділок, 29 вересня, о 8 годині «на розі вулиці Мельникова та Доктерівської (біля кладовищ)», наказавши також узяти із собою «цінні речі». Від рогу цих вулиць починалась сумнозвісна «Дорога смерті».

Оголошення було складене російською, українською та німецькою.

Німці очікували, що на цей заклик прийде близько 4-5 тисяч євреїв, яких зондеркоманда 4а зможе розстріляти власними силами, проте на вимогу окупаційної влади відгукнулись десятки тисяч переляканих людей, які утворили цілу процесію, яка складалась з жінок, немовлят та дітей, підлітків, людей з інвалідністю. Чоловіки ж призовного віку були або евакуйовані, або вже воювали на той час.

Серед натовпу ширились чутки, що євреїв збирають на переселення і майже ніхто не вірив, що таку кількість людей збираються розстріляти. Тих, хто відмовився підкорятись окупаційній владі примусово виводили на вулицю та силою доставляли до Бабиного Яру, або ж розстрілювали на місці.

Німці відбирали у євреїв, які прибували на єврейське кладовище, теплий одяг, ювелірні прикраси й документи. Перекладачі казали прибулим євреям, що їхній багаж буде доставлено залізницею. У цей момент багато жертв усвідомлювали, що на них чекає.

Упродовж першого дня в Бабиному Яру було вбито 22 тисячі людей, впродовж другого — близько 12 тисяч. Ввечері 30 вересня німецькі солдати підірвали краї Яру, щоб приховати тіла, а потім близько сотні радянських військовополонених вирівнювали поверхню місця поховання. Вже на 12 жовтня кількість загиблих становила 51 тисячу.

1941 рік, Київ. Поліцаї підтримують порядок у натовпі жінок, які, ймовірно, прийшли дізнатися щось про долю їхніх чоловіків.

Ці події назавжди залишили травму колективної пам’яті у свідомості киян та українців. Діна Пронічева, одна з небагатьох жертв, що змогла пережити та побачити на власні очі розстріли 29-30 вересня, пригадує:

— Протягом дня я бачила страшні картини: люди на моїх очах божеволіли, сивіли, навколо лунали несамовиті крики й стогін, безупинно стріляли з кулеметів, німці відбирали у матерів дітей і кидали їх з обриву в яр.

Масові вбивства тривали з 29 вересня майже безперервно до листопада 1941 року. Вбивство євреїв стало лише першим етапом масових убивств, адже надалі в Бабиному Яру загинуло понад 100 тисяч людей різних національностей.

***

До 80-х роковин трагедії Бабиного Яру в Києві відбудеться низка офіційних заходів: виставки, презентації книг, Національний урок пам’яті в українських школах, прем’єра документального фільму «Бабин Яр. Контекст» режисера Сергія Лозниці. Днями на станції метро «Дорогожичі» презентували виставку, що нагадує про ті страшні події.

Матеріал вперше був опублікований на сайті «Вечірній Київ» 29 вересня 2020 року.

Михайло ЗАГОРОДНІЙ, «Вечірній Київ»