Кіборг-масаж від демобілізованого учасника АТО Амура

Сьогоднішня розповідь про кіборга з 95-ї бригади Дмитра Крикуна, котрого війна не зламала, а, навпаки, дала наснаги для справ, на які, як каже хлопець, можливо, раніше не наважився б. За тиждень-другий він відкриває в Києві свій масажний кабінет «Кіборг-масаж», де безкоштовно допомагатиме воїнам. Ми розмовляємо з Дмитром в аудиторії Київського політехнічного університету, де він навчається на першому курсі. 
– Узагалі, я мріяв про інший виш – університет фізичного виховання і спорту. Однак доля розпорядилася так, що подав документи до київського політеху, – розповідає Дмитро. – Приїхавши з передової, вступив на заочне відділення теплоенергетичного факультету, але, якщо чесно, швидко зрозумів, що це не моє. Хочу скласти сесію й перевестися на факультет біомедичної інженерії, де є кафедра фізичного виховання, здобути професію реабілітолога. Вважаю, що людина повинна робити те, що їй до душі. Я після строкової служби в армії трохи працював на будівництві, але це теж було не моїм. 
– Що вам допомогло вижити в тому пеклі, у Донецькому аеропорту? 
– Віра та молитва. Особливо я відчував мамину молитву. В одну з найтяжчих хвилин, коли мені здалося, що це вже кінець, я раптом уявив себе перед Богом – це як видіння було. І пообіцяв, що, якщо залишуся живим, буду дуже чесним у житті та допомагатиму людям. Те, що лишився живим, справді вважаю дивом. А потрапив я на Схід під час першої хвилі мобілізації, то був березень 2014-го. Був водієм бензовоза, потім – кулеметником. Кожного дня в 90 відсотках випадків ми прощалися з життям. Увесь час – під ворожим вогнем… Найстрашнішим було дістатися злітною смугою туди, до термінала, і повернутися назад. Бувало, поверталися з пробитими колесами, бронею. Було багато гарячих точок: Піски, також прикривали хлопців під час виходу з Дебальцевого. Війна шліфувала нас на людяність, якщо хочете. Бувало, підкрадалися думки: чому я повинен іти під кулі, ризикувати? Але одразу ці миттєві слабинки витіснялися головним: там залишилися твої друзі. Хтось сказав, що ми йдемо воювати за державу, а залишаємося там за своїх побратимів. Це правда, можу підписатися під цими словами. 
– І чому ж обрали професію масажиста? 
– Це також мрія. Коли закінчив курси масажу й отримав сертифікат, друг пожартував: тепер у Києві буде «кіборг-масаж». І я подумав: а чому ні? Так назва з’явилася сама собою. Друзі допомогли з приміщенням на Подолі, сьогодні там триває ремонт, а вже за тиждень-другий запрошую всіх охочих. Нині, коли більшість людей постійно сидять за комп’ютерами, оздоровчий масаж необхідний усім. Невипадково на Заході вже в багатьох компаніях працюють масажисти. На своїй сторінці у Фейсбуці намагаюся ділитися корисною інформацією, порадами. 
– Хто є вашими пацієнтами? 
– Поки що це друзі, знайомі, волонтери. Я приїжджаю до них додому. Люди потроху почали дізнаватися про мене, то є замовлення. Хоч і небагато, але все ще попереду. 
– Цікаво, чим особливий «кіборг-масаж»? 
– Моїм побратимам найбільше потрібна кваліфікована допомога фахівців-масажистів. Пропоную класичний масаж, а також масаж банками та медовий. Можливо, не всі знають, що масаж підвищує рівень «гормонів щастя», а 60 хвилин цієї процедури можна порівняти з восьмигодинним сном. 
– Кажуть, що кіборги змінили перебіг війни. А війна змінила вас? Ви особисто стали іншим? 
– Так, став більше цінувати життя, рідних і близьких. Війна показала, хто є хто, з’явилися нові прагнення в житті. 
– Складно було адаптуватися до мирного життя? 
– Хіба що в перші дні. Трохи відпочивав, подорожував Західною Україною. Але завдяки волонтерам удалося доволі швидко повернутися до повноцінного життя. Вони допомогли мені з курсами масажистів, також запрошують до цікавих проектів, як-от випуски календарів про кіборгів, участь у телепроектах. У моєму житті з’явилося багато нових друзів, добрих і чесних. 
– Ви – один з дванадцяти героїв календаря про кіборгів, презентуєте місяць вересень. Вам сподобалася така роль? 
– Так, це вже другий випуск календаря про захисників Донецького летовища, який видали учасники волонтерського руху «Повернись живим». Усі виручені кошти йдуть на потреби воїнів на Сході. Я свій календар подарував мамі… 
– На війні у вас був позивний «Амур». А як складається на сімейному фронті? 
– На Сході я закохався у волонтерку Галину з Києва. Сьогодні живемо в цивільному шлюбі. А коли закінчиться війна, побудуємо будинок, посадимо сад і виховуватимемо дітей. Хочу, щоб їх у нас було двійко. І я робитиму улюблену справу – допомагатиму людям. 

В одну з найтяжчих хвилин, коли мені здалося, що це вже кінець, я раптом уявив себе перед Богом – це як видіння було.