Затоплені села біля Києва: що втратила Україна

Київське море. Фото з відкритих джерел
Київське море. Фото з відкритих джерел

55 років тому завершилося заповнення Київського водосховища, яке ще називають Київським морем. Під воду пішли 92 тисячі гектарів земель Полісся — а це 50 населених пунктів Київської і Чернігівської областей. Також під товщею вод Дніпра опинився й перший в Україні біосферний заповідник, який заснував Володимир Вернадський. Це стало справжньою трагедією для 33 тисяч людей, що змушені були переселятися. А нині — це ще й трагедія для екосистеми Дніпра.

ХАТИ ЛЮДЕЙ ЗНОСИЛИ «ГРОБОКОПАТЕЛІ»

Як згадує Валентина Казимирівна Осипова, що проживала колись у затопленому селі Бірки, в кожному населеному пункті представники радянської влади проводили збори й казали: «Їдьте, куди хочете. Коли це почули місцеві жінки, голосили наче на похороні. Крик і плач в буквальному сенсі стояв над усім селом декілька днів, поки люди трохи заспокоїлисяі звикли до дикої думки. А у 1958 році люди вже почали виїжджати і переселятися».

Валентина Казимирівна розповідає, що селян, які відчайдушно не хотіли переселятися до останнього дня, уже силоміць вивозили у бараки в Старих Петрівцях. Решті — просто компенсовували втрату будинків.

-Мені розповідали переселенці, що за хату видавали від 500 до 1000 рублів. Й допомагали з купівлею цегли, матеріалів. А люди мали самі будувати. На ті часи проблеми відселених не дуже турбували владу. Я коли працював в архівах, постійно траплялися записки, що чиновники не встигають по датах провести відселення, йде постійне запізнення, конфлікти. Так що процес йшов надзвичайно важко, — говорить співробітник Вишгородського історико-культурного заповідника Руслан Бондаренко, який досліджує тему затоплення сіл Київщини.

Руслан Бондаренко розповідає про дослідження

До 55-річчя затоплення науковці Вишгородського заповідника розгорнули виставку «Затоплені села Київського Полісся». До неї увійшли й нововиявлені та зафіксовані дані, спогади переселенців, а також повний перелік назв населених пунктів, сіл, хуторів, кутків, що опинилися під водою. Здебільшого постраждали села лівого берега Дніпра: Старосілля, Сваром’я, Тарасовичі, Завалівка, Чернин, Новосілки на Дніпрі, Ошитки, Окунінове, Старий Глібів, Новий Глібів, Сорокошичі, Сивки. На правому березі Дніпра знаходяться під водою колишні села: Бірки, Толокунська Рудня, Ротичі, Домантове. На правобережжі було затоплено менше сіл через гористий рельєф.

Назви були встановлені й зафіксовані в результаті розвідок у 2018-2019 роках. Всього їх 51. Хоча за офіційними даними -21.

-Перед тим, як затоплювати поселення, будівлі зносили чи вони залишалися під водою, — запитую в дослідника Руслана Бондаренка.

-Більшість зносили «гробокопателі». Так їх називають переселенці. Й самі люди розбирали хати. А деякі будівлі, наприклад, двоповерхова ще царських часів цегляна школа в Чернині повністю опинилася під водою.

-Куди ж переселяли поліщуків?

-В різні райони Київської області. З невеликого села Старосілля, де було 150 дворів, мешканців переселили в Нові Петрівці на окрему ділянку землі й там нині знаходиться вулиця Ярослава Мудрого та Новопетрівська школа №1. А загалом, це була хаотична акція. Зокрема, знаходимо інформацію, що одне з сіл — Домантово, взагалі переселяли в Крим. Як мені розповідали учасники тих подій, люди самі вибирали, куди переїжджати, якщо не були прикріплені до рибних господарств, колгоспів. У селі Сваром’я у 1926 році проживало більше 3 тисяч осіб. Зараз не в усіх селах можна знайти стільки людей. Я познайомився з Івановою Ольгою Марківною з цього села, яка розповіла, що люди вивезли й зберегли знаряддя праці своїх батьків та дідів — прядки, колодки для пошиття черевиків, чесала, човни довбанки…

Хати жителів Київського Полісся
Фото з виставки у ВІКЗ
Поліщуки Київщини
Фото з експозиції ВІКЗ
Люди зі Старосілля до переселення

Руслан Бондаренко розповів, що у селі Чернин діяв аеродром, з нього літали в Київ, там була велика двоповерхова школа цегляна, куди з усіх сіл ходили діти. В селищі Ошитки під час Другої світової війни діяв великий партизанський загін. Селяни просили владу в Києві їх не затоплювати, адже вони героїчно захищали батьківщину, жертувуючи своїм життям. Пояснювали, що працює колгосп та навіть детально перерахували у проханні нагору все, що в тому колгоспі мають станом на 1962 рік. Люди запропонували виплатити уряду компенсацію заради порятунку від затоплення. Але Рада Міністрів УРСР це прохання відхилила. Частину селян переселили вглухий кут Бориспільського району й кинули напризволяще. Навіть воду не підвозили. Як вони опислували у скарзі, добиваючись допомоги — до них можна відепер дістатися тільки на гелікоптері..

-Коли ви спілкувалися з людьми, вони проявляли емоції, чи біль вже затамували?

-Звичайно, емоції сильній досі, були й сльози. Якщо підсумувати їх розповіді, то вони хотіли б на ці місця повернутися. Яскраво розповідали мені й про природу, яка була.

УКРАЇНА ВТРАТИЛА ІСТОРИЧНІ ТА ЕТНОГРАФІЧНІ СКАРБИ

-Що ми втратили із затопленням сіл Київського Полісся?

-Всі ці населені пункти існували сотні років, у них безперервно вирувало життя. Про давність поселень свідчать навіть їх назви, в яких прослідковується древня топонімія. Люди завжди прагнули селитися біля води. Це підтверджують численні археологічні знахідки на цій території, які датуються IV тис. до н.е. У Старосіллі, яке раніше носило назву Ольжич, знаходилося навпроти Вишгорода й згадується у літописах з XI століття, майже все було пов’язане з ім’ям княгині Ольги — церква, й гігантські віковічні дуби, які за легендою прихищали київську княгиню. Ці дуби перед затопленням розпиляли. Численні легенди наштовхують дослідників на припущення, що Ольга народилася саме у цій місцевості. Тут знаходили й багато древніх черепків, які не були досліджені й опинилися під водами моря. Є версія, що Старосілля було улюбленим місцем відпочинку княгині Ольги. Відома ще й Микільська пустинь (монастир), який знаходиться поблизу Десни. Це все були (за історичною версією) землі, якими володіла княгиня Ольга. Після того, як вона помстилася древлянам, то третина данини, яку надавали древляни Ользі, йшла у Вишгород.

Руслан Бондаренко нагадав, що на дамбі Київського водосховища встановили спеціальний пам’ятник княгині Ользі. А також хрест, у написі на якому розповідається, що тут стояло село Старосілля, і саме Ольга мала до нього безпосереднє відношення.

У грудні 1922 року на основі зібраних експонатів і даних з села Старосілля у Києві відкрили один з перших етнографічних музеїв України. Як писала наприкінці 20-х років ХХ століття Ніна Заглада, дослідниця народної культури та побуту, яка вивчала етнографію села Старосілля: «Завдяки географічному становищу та соціально-економічним умовам, село зберегло в побуті багато культурних пережитків з давноминулих віків, а в деяких ділянках цілком виразні ознаки натурального господарства. Це й спонукало обрати його, як об’єкт для стаціонарних наукових дослідів».

Літописні гори Вишгорода. На тій стороні колись знаходилося село Старосілля. Фото з архіву «Вечірнього Києва»

А ще поблизу цього села був заснований також один з перших в Україні біосферних заповідників «Гористе», який проіснував до 1951 року. Біостанція у Гористому, заснована академіком Володимиром Вернадським, діяла з 1918 року й розташовувалася у місцевосці з пралісами, які пішли під воду. У 1941 році була видана книга «Природа заповідника Гористе».

МОРЕ ЯК ЗАСІБ УПОВІЛЬНЕНОГО ЕКОЦИДУ УКРАЇНИ

За даними науковців нині через заростання і замулювання довжина Київського моря зменшилася з 110 км до 96 км. А через будівництво каскаду водосховищ на Дніпрі природного русла ріки залишилося усього 100 км із майже тисячі.

«Квітуче» Київське море влітку

— Ми експонуємо карту Київського водосховища 1970 років, на якій наведено зигзагами русло старого Дніпра, показуємо, якою була ріка раніше.

-Наскільке потрібно було на той час будувати це море, ви не з’ясовували?

-З’ясовував. Взагалі цей процес використання річок для видобутку електроенергії розпочався у 30-ті роки з будівництва Дніпрогесу, планувалася й сама Київська ГЕС, але плани відклали через початок Другої світової війни. Ще у Сталіна була ідея зробити водний бар’єр на випадок наступу ворога.

«Ударне» будівництво ГЕС
Будівництво дамби
Будівництво Київської ГЕС. Фото з виставки ВІКЗ

Але як показала економічна доцільність, якщо брати 60 років потому, то є запитання. Тому що, по перше, гідроенергетика в Україні дає лише 4-5 відсотків від загального вироблення електроенергії в Україні. По-друге гостро стоїть проблема з самими ГЕС: скільки це коштує? Утримання тих таки насосних станції на Київському водосховищі у гирлі річки Ірпінь, яка не може впадати в Київське море, тому що знаходиться нижче його рівня, коштує надто дорого. Те, що мені вдалося дізнатися з фінансових документів Укргідроенерго, то близько 50 відсотків витрат йде на утримання цих насосних станцій-перекачок. Тобто економічна доцільність дуже умовна. А головне — в Україні склалася важка екологічна ситуація через те, що Дніпро позбавили природної течії. Створення не тільки Київського, а всіх водосховищ пов’язане із затопленням значних площ земель, зміною гідрологічного, гідрохімічного та гідробіологічного режимів річки. А також інженерно-геологічних умов прибережних зон, перетворенням екосистеми з річкової на озерно-річкову й уповільненням обміну води й її самоочищення, значними втратами через випаровування.

Київське водосховище перед Вишгородом. Фото з відкритих джерел

Відомо, що дніпровськими водосховищами затоплено 709 900 га земель. З них — 261 500— ліси, 177 600 — пасовища і 73 200 — орних земель, садів, садиб. Також по всьому каскаду водосховищ затоплено і знищено понад 6 тисяч населених пунктів, понад 10 тисяч цвинтарів, переселено понад 3 млн людей. Тисячі річок і струмків виявились нижче рівня Дніпра, що викликало необхідність будівництва 34 насосно-компресорних станцій, які постійно перекачують воду до водосховищ. Якщо на шести ГЕС працює близько 500 людей, то на насосних станціях — декілька тисяч. Кошти, що поглинають насосні станції, п’ятиразово перевищували вартість енергії всіх шести ГЕС.

-Ці дані свідчать, що комуністична влада творила як справжній послідовний геноцид українського народу, так і екоцид над її територіями, наслідки якого ми відчуваємо нині. Тому наша виставка саме про це, — резюмує розповідь Руслан Бондаренко.

До слова. Раніше журналісти «Вечірнього Києва» знайшли на літописних горах Вишгорода дивну споруду.

Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»