Микола Бідзіля — перший з керівників районів Києва, хто підняв державний прапор
23 серпня в Україні відзначають День Державного прапора. З нагоди свята, хочеться пригадати історичний для нашого міста момент, коли ще у радянські часи, синьо-жовтий стяг замайорів в одному з центральних районів Києва.
Ця подія відбулася 13 липня 1991 року за ініціативи голови Голосіївської (тоді — Московської) районної Ради в місті Києві, члену Народного Руху Миколі Івановичу Бідзілі — відомому вченому, громадському та політичному діячу. Прапор підняли о 16 годині біля будівлі РДА та виконкому, поблизу Миколаївського костьолу,
Напередодні свята «Вечірній Київ» поспілкувався з Миколою Бідзілею, який торік відсвяткував свій 90 річний ювілей, щоб пригадати цю важливу сторінку нашої історії:
-Миколо Івановичу, як сталося, що Вас обрали керувати Московським (нині — Голосіївським) районом?
У 1990 році, ще за часів Михайла Горбачова, в СРСР і, Україні, відповідно, відбувалися перші демократичні вибори. Мене, кандидатом у районну раду висунув наш науковий Інститут, який налічував тоді близько 600 співробітників — необхідно було подати кандидатури у депутати до районної ради і до міської ради. Цікавим фактом було те, що за тих кандидатів, яких просувала Компартія голосів віддали менше, ніж за мене. Я ж ніколи не підтримував партію та не входив до її складу, навіть навпаки — мав репутацію націоналіста та сина куркулів. Тоді, найбільшою кількістю голосів обрали мене та мого колегу, нині, на жаль, покійного вже, Івана Рожка.
Після обрання до райради згодом став Головою районної Ради. Мене усі знали, перш за все, як вченого та фахівця з екології, що активно надавав консультації з радіобіології та радіаційної дозиметрії ліквідаторам аварії на ЧАЕС. Я прочитав більше тисячі різноманітних лекцій присвячених захисту від радіації в багатьох куточках України.
-Розкажіть про свою участь у «Народному Русі»?
-Моя співпраця з Народним Рухом розпочалася у 1989 році. Згодом, на установчій Київській міській та обласній конференціях я увійшов до складу Центрального проводу, а на Установчому з’їзді був обраний до Центрального проводу Руху, де очолив Комітет з питань екології. Щоправда, тоді Народний рух ще не був окремою політичною партією, але користувався великою підтримкою людей.
-До сих пір деякі кияни сперечаються, хто у місті перший підняв прапор: Олександр Мосіюк чи Микола Бідзіля?
-Прапор біля Київради підняли 24 липня 1990 року, за тиждень після прийняття Декларації про Державний Суверенітет. Ми ж підняли прапор на рік пізніше — 13 липня 1991 року, але були першими з 14 тодішніх районів нашого міста, які це зробили ще у радянський час.
-Як виникла ця ідея?
— Таким чином ми хотіли відзначити першу річницю з моменту проголошення Суверенітету України, який ухвалила Верховна Рада 16 липня 1990 року. У нашому районі розташований Палац «Україна», де у п’ятницю 13 липня передбачалося проведення урочистих зборів з цієї нагоди. Тож напередодні я зібрав засідання Президії Виконкому… Там і прийняли це рішення.
-Де Ви дістали цей стяг? Хто його виготовив?
— Ми звернулися до Київської фабрики текстильно-художніх виробів, де виробляли хустинки жіночі, рушники… Директором підприємства був пан Мокрецький з Івано-Франківщини, комуніст. Тоді ж директорами усі комуністи були… Але він був патріот… На той час купити синьо-жовтий прапор було неможливо, їх не виготовляли. Знаю, що на деякі заходи Народного Руху наші жінки та дівчата брали жовту та синю тканину та зшивали. Тому, прапори такі були — саморобні. Але я познайомився з директором підприємства і замовив у нього 20 прапорів стандартних, здається 1 метр на 2, і ще 4 великих. Усього вийшло 24 штуки. Такі гарні були з крепдешину…
Коли від адміністрації розраховувалися за них, це теж була ціла епопея! Голова виконкому не дозволяв переводити гроші за це, але оскільки я мав владу, як Голова Ради, то я змусив нашого бухгалтера сплатити. Там невелика сума була…
-Яка була реакція тогочасного суспільства на такий крок. Тоді ще ж комуністи були при владі?
-За пару днів до цієї події вийшла публікація у газеті «Прапор Комунізму», де нас і до того постійно критикували, в першу чергу мене як Голову… Писали, що попався невідомо хто, націоналіст, син куркуля, який ні у чому не розбирається, і таке інше…Ось напередодні вийшла публікація, що у п’ятницю, Бідзіля хоче підняти націоналістичний бандерівський прапор біля будівлі районної Ради і вже закопав стійки під стяги, не взявши жодного дозволу від офіційних служб, і мало не у суд хотіли подавати…
І це таку агітацію зробило, що біля Миколаївського костелу вже о 15 зібралося дуже багато людей, годину чекали, поки ми почали підіймати цей прапор…
-Яка його подальша доля? Як довго він висів?
Ейфорія тривала недовго, бо незабаром полотно зникло. Вночі зірвали замок, що захищав трос, і прапор украли… Потім, ми знову вивішували синьо-жовтий стяг, але він знову зникав… Я навіть доручив начальнику районної міліції його охороняти, але і це не допомогло. Пам’ятаю, що тоді пожартував, що через те, що патріоти не можуть дістати синього і жовтого полотна, то, мабуть, крадуть наш… Але на щастя, з 4 чи 5 спроби прапор залишився і вже нікуди не зникав…
До слова, до цього часу зберігаю офіційну Догану, яку одержав від тодішнього Голови Верховної Ради, а згодом і нашого Першого Президента України — Леоніда Макаровича Кравчука за цю ініціативу.
Так ми виявилися першими серед районів нашого міста, хто підняв український прапор… Події тоді були цікаві, насичені та інтенсивні. Ніхто не знав, чим це може обернутися у ті часи. При владі компартія, а тут якийсь вчений-націоналіст із синьо-жовтим знаменом…
Довідка: Микола Іванович Бідзіля народився 9 грудня 1930 р. у селі Сасове Виноградівського району, Закарпатської області в багатодітній селянській родині. У 1954 році закінчив Ужгородський державний університет з відзнакою, продовжив навчання в аспірантурі Інституту фізіології рослин і генетики НАН України в м. Києві, після її закінчення працював молодшим, старшим науковим співробітником, завідувачем лабораторії в цьому ж Інституті до 1990 р.
З 1990 року — депутат (І-ІІ скликань) Московської районної ради міста Києва, голова Ради та виконкому, Представник Президента у Московському районі міста Києва, голова Московської районної у місті Києві державної адміністрації (1990-1995). Президент товариства «Закарпатці в місті Києві».
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»