Ми досі ходимо вулицями, спланованими за часів Київської Русі

…Вузенькі криві вулички з тисячолітньою історією, міські брами, торжища, щільно розміщені невисокі різноманітні будинки, затишні кафе і невеличкі скверики – це, здається, не про Київ. Тож дуже незвично виявляти, що це визначення стосується декількох кварталів у самісінькому центрі, які багато киян просто не помічає. Атмосферу класичного європейського Старого міста найкраще передає територія Міста Ярослава – фортеці з житловими кварталами і Софійським собором у центрі. 

Вулиці як дзеркало історії 
Київ має чотири великих історичних райони, і вулична мережа кожного з них має свою історію. Найстаріша частина міста – Поділ – була повністю перепланована на початку ХІХ століття, після величезної пожежі 1811 року. Печерськ, де не так вже й багато житлових кварталів, планувався з огляду на побудову фортеці у XVIII-ХІХ століттях, район вздовж Либеді – Нова Забудова – планувався на вільній території і, як і Поділ, має переважно прямокутні квартали. Найстаріша ж планувальна система – у Верхньому Місті, вона збереглася ще з князівських часів. 
Сьогодні ми вважаємо центральною вулицею міста Хрещатик – але цей статус він отримав порівняно недавно, коли на початок ХХ століття всі історичні райони врешті злилися в єдину міську тканину. До нього за головну вулицю вважалася Володимирська – спланована у першій половині ХІХ століття за генеральним планом Вікентія Беретті як проспект Верхнього міста, що веде від центральної площі – Софійської. А до цього, з великою перервою часів занепаду Верхнього міста, головною була нинішня вулиця Золотоворітська – що вела від Золотих воріт до тієї ж Софійської площі, прокладена ще за часів Ярослава Мудрого. 
Задуми князя, що правив у Києві у 1015-1054 роках, у справі розбудови міста були дуже амбітні. В порівнянні з раніше укріпленими районами – Містом Володимира та Містом Ізяслава (Михайлівський монастир) площа зростала понад уп’ятеро. Новими форпостами стали три в’їзди з брамами – Золоті ворота, Львівські ворота (Львівська площа) та Лядські ворота (Майдан Незалежності). Від них наче промені починалися внутрішні вулиці – розгалуження вулиць від Майдану Незалежності та Львівської площі на карті виглядають наче дзеркально. А від Золотих воріт починалася головна вулиця, що вела на головну площу міста, за якою, вже крайці схилів, розташовувалося Місто Володимира та Михайлівський монастир. 
Аби утвердити Київ значним європейським центром, Ярослав Мудрий задумав повторити планування центру Константинополя, який в свою чергу наслідував Єрусалим. В першу чергу мова про Золоті ворота як центральний в’їзд – брами з такою назвою також є в цих містах, і, за легендами, через них має пройти Ісус Христос під час Другого Пришестя. Від Золотих воріт починається головна вулиця, що веде до головної площі, на якій стоїть головний храм – Софія, так само, як і в столиці Візантії. І так само обабіч вулиці перед собором стояли по обидва боки храми на честь Георгія та Ірини – такі імена мали в хрещенні Ярослав Мудрий та його дружина Інгігерда. 
Артефакти міста-фортеці Ярослава 
Та збереглося не лише планування вулиць. То тут, то там віднаходяться все нові артефакти часів розквіту князівського Києва. Найвідоміша знахідка – Золоті ворота, залишки яких у середньовіччя закопали у вал, а віднайшли завдяки археологу Кіндратію Лохвицькому у 1832 році. То була велика міська сенсація – та чого йому коштувало переконувати містян збирати кошти на великі розкопки! 
У наступні роки Лохвицький віднайшов залишки Ірининського храму – на розі вулиць Володимирської та Ірининської. Тоді Володимирську саме прокладали як нову широку магістраль, та на пам’ять лишили Ірининський стопв, який знесли вже у 1930-х роках. Фундаменти Георгіївського храму на початку Георгіївського провулку збереглися краще, і у 1744-1752 роках на них звели нову церкву – її теж знищили за СРСР у 1930-ті роки. А на розі провулку та Стрілецької вулиці археологи знайшли великий християнський цвинтар. На початок ХІХ століття чимало земляних валів ще зберігалося, але з стрімкою забудовою міста їх ліквідували. Лишилася єдина ділянка – між вулицями Бориса Грінченка та Малопідвальною, і зараз вона теж під загрозою забудови… 
Лядські ворота на Майдані Незалежності віднайшли археологи В. Ленченко, М. Сагайдак, та В. Харламов у 1981 році під час будівництва великого підземного переходу. Тоді над їх фундаментами сформували приміщення, що мало стати підземним музеєм – та, як то кажуть, «руки не дійшли». Вдруге їх відкопали на початку 2000-х років, коли будували вже підземний торговий центр – знову музей не влаштували, лише звели декоративну браму сумнівної архітектури. 
А ось віднайти треті – Львівські – ворота міста Ярослава – це вже задача майбутнього. Проіснували вони аж до 1795 року і були зрівняні з землею відносно недавно, у середині ХІХ століття. Археологічних розкопок на Львівській площі досі не проводилося – однак тут має бути вихід зі станції метро «Львівська брама». Втім, недавно археологи працювали неподалік – на розгалуженні вулиць Велика Житомирська та Стрітенська до 1930-х років розташовувалася Стрітенська церква, відома ще з часів Київської Русі. Знищений за СРСР храм збудували у 1853-1861 роках – та у всі часи саме на цьому місці стояли церкви, і певні рештки їх було віднайдено. Церковна громада на разі зберігає знахідки і шукає кошти на відбудову храму. 
Загалом же в межах Міста Ярослава культурний шар сягає глибини понад 1,5-2 метри – і в різних його частинах археологи віднаходили рештки валів, житла, майстерень, предметів побуту, поховань. На жаль, про Місто Ярослава згадують нечасто – хоча це забуте середмістя може стати і центром туризму, і міського життя. Невипадково з його межами практично збігається і охоронна зона об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Свята Софія» (Софійський собор). Добре, що збереженням історичного центру Києва опікується світ. Та чи пам’ятаємо та піклуємося про свою історію ми самі? 

Місто Ярослава в цифрах 
Час заснування: 1037 рік 
Площа: понад 60 га 
Довжина укріплень: 3,5 км 
Ширина валів в основі – до 30 м 

За яким документом розбудовується столиця 

Сьогодні у Києві є суттєві проблеми з містобудівною документацією і актуального Генерального плану фактично немає. Діючий Генплан прийнято 2002 року, він був розрахований до 2020-го, але за часів Леоніда Черновецького зазнав чимало змін, та й загалом будівництво всупереч Генплану для Києва не дивина. Наприклад, Дарницького автомобільно-залізничного мосту не передбачав жоден Генплан – але його побудували. Є також проект Генплану до 2025 року, розроблений КО «Інститут Генплану Києва». Цей документ під час підготовки багато разів змінювався і сьогодні практично не сприймається суспільством. А за прийнятим у 2011 році законом про містобудівну діяльність всі діючі генеральні плани оголошено безстроковими. 
Нині триває громадське обговорення проекту зонінгу центру міста. Хоча він може бути прийнятий лише після того, як затвердимо Генплан. Натомість активно розробляються і приймаються ДПТ – детальні плани територій, в межах мікрорайонів. Одначе тут спостерігаємо конфлікт інтересів – фінансують їх розробку забудовники, і, відповідно, ДПТ готуються з огляду на плани забудови, а не на потреби розвитку території.