Науковець розповів, чому гине риба у Київському морі та чи загрожує Україні дефіцит води

За даними всесвітньої організації «Інститут світових ресурсів» (WRI), серед 138 держав Україна посідає друге місце після Молдови за ризиком втрати вологи та виникнення посухи у найближчі 20 років. Вітчизняні ЗМІ та соцмережі одразу зарясніли апокаліптичними прогнозами.

Оливи у вогонь підлила й Рахункова палата України, яка має слідкувати за ефективним використанням державних грошей, але натомість «нарахувала» 161 забруднювач у Дніпрі. «Це загрожує здоров’ю населення та може спричинити екологічну катастрофу», — заявили фінансисти. У Рахунковій палаті навіть встановили основну причину масового мору риби — «цвітіння» Дніпра.

Чому насправді влітку гине риба? Чи може Україна залишитися без питної води? Навіщо потрібні водосховища та чи дійсно Дніпро перебуває у катастрофічному стані? Про це та багато іншого «Вечірній Київ» розпитав директора Інституту гідробіології, члена-кореспондента НАН України, доктора біологічних наук, професора Сергія Афанасьєва.

«Якби ми не зберігали воду у водосховищах, настала б справжня катастрофа»

— Сергію Олександровичу, Україна та Молдова очолили рейтинг країн із найвищими ризиками посухи у найближчі 20 років. Наскільки реалістичні такі прогнози? Яка вірогідність того, що наша країні може зіштовхнутися з проблемою дефіциту питної води?

— Десять років тому вперше в історії людства світовий попит на прісну воду обігнав її постачання. ООН прогнозує, що вже у найближчі роки більшість країн світу будуть відчувати спрагу в буквальному сенсі цього слова, що викличе хвороби, голод, масову міграцію та може призвести до нових воєн.

Справді ситуація із запасами води в Україні та Молдові не найкраща, але точно не гірша ніж у країнах Північної Африки. Однак у нас, на відміну від Молдови, є каскад Дніпровських водосховищ, який дозволяє накопичувати воду у період весняного паводка. Саме Дніпро забезпечує питною водою дві третини українців.

Утім, серед 152 країн світу Україна посідає аж 111 місце за обсягом запасів прісної води в розрахунку на душу населення. Але така наша фізична географія. Аутсайдерські позиції України з запасами прісної води не пов’язані з якимись антропогенними факторами, тобто діяльністю людини.

— Як таке можливе у державі, у якій понад 60 тисяч річок, більше ніж 20 тисяч озер і понад тисяча водосховищ?

— Як кажуть, все пізнається в порівнянні. Так, на одного українця в рік припадає близько однієї тисячі кубометрів води всього річкового стоку. У 2017 році в нашій країні була найбільша за останні 40 років посуха. Тоді на одну людину припадало менше ніж 850 кубометрів води. Для порівняння: цей показник в Польщі вдвічі більший, у Швеції — у 20 разів більший, у Росії — у 30, а в Канаді у 100 разів.

Наголошую, що мова йде саме про річковий стік (кількість води, що протікає у річищах за певний проміжок часу) без урахування води, яка накопичується у водосховищах. Якби ми не зберігали воду в штучних водоймах, настала б справжня катастрофа.

«Київське водосховище „поховало“ величезну кількість радіонуклідів»

— Але ж створення Дніпровських водосховищ стало причиною низки негативних явищ, таких як затоплення чорноземів, унікальних порогів, деградація малих річок, цвітіння та погіршення якості води, зникнення деяких видів риб тощо?

— Дніпровські водосховища дійсно повністю змінили екосистему головної річки України, що дуже негативно вплинуло на життя рослин, тварин і довкілля загалом. На жаль, каскад ГЕС став непереборною перешкодою для деяких риб. Найбільша втрата — це неможливість пройти на нерест осетровим.

Однак, наявність водосховищ — це питання національної безпеки та виживання України як держави. Уявіть, якщо ми зараз приберемо греблі, то втратимо весь промисловий потенціал на середньому Дніпрі. Адже всі водозабори підприємств підтягнуті під дніпровську воду. Нагадаю, що половина загального споживання води у нас йде на потреби промисловості, біля третини — на сільське господарство, залишок припадає на потреби комунального господарства.

Якщо не спіймаємо весняний паводок і не накопичимо води, встане не тільки вся промисловість, але й занепаде сільське господарство. Крім того, наші водосховища дозволяють не тільки пережити маловодні роки з сильними посухами, але й захищають від повеней.

Так, у 1931 році були затоплені величезні території сільськогосподарських земель, прибережні райони Києва, міста та села на Дніпрі. А при великому паводку у 1970 році водосховища вже не допустили таких катастрофічних наслідків. Інша річ, що при створенні каскаду водосховищ з 1930-х по 1970-і роки практично повністю ігнорувалися проблеми охорони довкілля.

До речі, наші вчені під керівництвом академіка Олександра Топачевського, який з 1959 по 1973 рік очолював Інститут гідробіології, виступили проти такого підходу технократів і партійного керівництва. Зокрема, Олександр Вікторович, 125-річчя якого ми будемо відзначати наступного року, цілком слушно вважав, що непотрібно створювати Київське водосховище, яке по суті виконує лише роль буферу для всього каскаду, але для розвитку промисловості та сільського господарства не має жодного значення.

З цього приводу він побував на прийомі у першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста, від якого почув: «Без вашого інституту Україна обійдеться, а без ГЕС — ніколи». Хоча водосховища створювались у першу чергу для забезпечення водою людей, промисловості, сільського господарства, зрошення, а тільки потім для виробництва електроенергії.

У результаті ця розмова коштувала йому партквитка та посади директора, але науковці Інституту все ж таки домоглися зниження рівня води в проєкті Канівського водосховища на півтора метра, що дозволило зберегти проточну ділянку Дніпра в Києві. Крім того, зусиллями Інституту було заблоковано перекриття Дніпровсько-Бузького лиману Очаківською дамбою та зруйновані плани створення водосховищ і зведення гідроелектростанцій на Десні.

Що стосується Київського моря, то воно зіграло єдину позитивну роль, яку ніхто не міг передбачити. Після аварії на ЧАЕС водосховище «поховало» у своїх донних відкладах величезну кількість радіонуклідів і вони не потрапили на водозабори столиці та не пішли нижче. Не дай Боже, при роздамбуванні весь цей радіаційний «шлейф» неминуче потягнеться далі за течією.

«У Дніпрі виявили навіть ДДТ, але ситуація краще, ніж 10 років тому»

— Сьогодні лунає багато заяв про катастрофічний стан Дніпра, а ще деякі екологи прогнозують зниження рівня річки на 20 відсотків через 40 років. Наскільки ці твердження відповідають дійсності?

— Вони не мають жодного наукового підґрунтя. До того ж треба розрізняти екологічний і хімічний стан Дніпра. Не всі забруднювачі є токсичними та несуть ризики для екології та життя людей. І їх наявність аж ніяк не свідчить про катастрофічний екологічний стан Дніпра.

Втім, головна водна артерія нашої країни перебуває не в кращому хімічному стані. В рамках водної ініціативи Європейського союзу для країн Східного партнерства (проєкт EUWI+) ще торік провели скринінг речовин-забруднювачів у поверхневих водах басейну Дніпра. Проби відбирали, зокрема й співробітники нашого Інституту гідробіології. Як виявилося, найбрудніші точки знаходяться в зонах скиду стічних вод комунальних підприємств міст, розташованих на Дніпрі.

Дослідження проводилися на наявність 67 тисяч речовин. У Дніпрі виявили 161 забруднювач, серед них 21 — специфічний. Саме концентрація останніх становить потенційну загрозу для екосистем річкового басейну. Серед виявлених специфічних забруднювачів два важких метали — цинк і мідь, а також 19 синтетичних речовин, зокрема, агрохімікати, пестициди та фармацевтичні препарати.

Кожен басейн має свої специфічні забруднювачі, обумовлені специфікою промисловості, сільського господарства та геологією русел річок. У порівнянні з нашими дослідженнями, які проводилися разом з Американським агентством захисту довкілля у 2011 році, ситуація у Дніпрі навіть поліпшилася. Крім того, вона далеко не гірша у порівнянні з Дунаєм, Рейном і навіть Дністром, а також більшості інших річок, що течуть у густонаселених регіонах.

У водосховищах Дніпра у період повені закумульована велика маса води, яка досить ефективно «розбавляє» забруднювачі, які переходять у донні відклади, де і захоронюються.

Цікаво, що результати торішніх досліджень, як і 10 років тому показали наявність у воді такої начебто забутої отрути як ДДТ. Ця токсична речовина, яку використовували у сільському господарстві для боротьби зі шкідниками формально була заборонена у СРСР ще у 1970-х роках, але насправді застосовувалася до кінця 1980-х. Наявність у поверхневих водах Дніпра ДДТ свідчить, що хтось, можливо, знову ним обробляє поля. Дослідження тривають і тільки після їх завершення можна буде оцінити екологічний стан річки.

— Але ж очевидно, що вже сьогодні необхідно вживати якісь заходи для оздоровлення Дніпра…

— У всьому потрібен системний підхід, який розроблений Євросоюзом. З 16 вересня 2014 року набули чинності зобов’язання України щодо впровадження законодавства ЄС у галузі довкілля, а це 29 директив та регламентів у межах восьми секторів. За невиконання цих зобов’язань чи недотримання графіку імплементації відповідних положень в українське законодавство передбачені штрафні санкції.

Найбільша кількість директив стосується водного сектору, впровадження яких повинно бути завершено за 6–10 років. Якщо ми будемо послідовно їх виконувати, то підійдемо до розв’язання всіх проблем. Зокрема, до 2024 року Україна зобов’язана розробити заходи з екологічного та хімічного оздоровлення наших водних артерій. Вони увійдуть до Плану управління для кожного з дев’яти районів річкових басейнів України.

Треба ретельно дослідити кожну ділянку, після чого вирішити на що в першу чергу слід витрачати кошти. Для цього необхідно виходити з потреб саме річкових басейнів, а не з інтересів адміністративних територій, керівники яких запевняють, що саме їхнє місто чи область потребують, наприклад, будівництва нових очисних споруд.

«Найчастіше риба гине під час грози»

— Щороку в спекотний літній період у водоймах масово гине риба. Нещодавно чимало мертвих судаків виявили на Київському водосховищі у Вишгородському районі. Поясніть «на пальцях», чому це відбувається?

— Уявіть глибоку затоку у Київському морі. Висока температура повітря швидко нагріває верхній шар води. Виникає так званий термоклин, який відокремлює теплу поверхневу воду від холодної глибинної.

Поки стоїть штильова безвітряна погода ці два шари не змішуються. У поверхневих водах багато кисню, у нижніх — дуже мало. Адже донні відкладення гниють і окислюються. А ці процеси пов’язані з витрачанням величезної кількості кисню, що призводить до різкого зниження його вмісту у воді.

Риба з глибини підіймається на термоклин і знаходиться у доволі комфортних умовах, коли, грубо кажучи, хвіст у холоді, а зябри у теплі. Тим часом наближається грозовий фронт, при якому різко падає атмосферний тиск і донні відкладення починають активно виділяти болотні гази. Це як спочатку струсити, а потім відкрити пляшку газованої води. Отруйний газ наповнює нижній шар холодної води, у якій і так мінімальний вміст кисню.

Перед грозою починається вітер, але якщо він дме у бік берега, нічого страшного не відбувається. Навпаки, тепла вода відіб’ється від суші та по дузі піде вниз, збагачуючи киснем нижній шар. Але якщо вітер дме від берега, вода з глибини підіймається наверх і за 15-20 хвилин «душить» рибу, яка стоїть на термоклині.

Першими гинуть найчутливіші до нестачі кисню такі види риб як судак, щука, окунь і лящ. Туші опускаються на дно, а коли через три-чотири дні спливають, здіймається ґвалт. Публіка на пляжі починає фотографувати мертву рибу та розповідати у соцмережах про її отруєння. Приїздить інспекція, бере проби води й нічого не знаходить, позаяк замор відбувся три дні тому. А про грозу, яка стала каталізатором загибелі риби, всі вже забули. Саме через такі явища й пов’язані замори риби весною та у першій половині літа.

У серпні розпочнеться сезон активного «цвітіння» води та заростання плаваючою рослинністю. Водорості та рослини вдень насичують воду киснем, а вночі різко знижують його концентрацію, що призводить до ранкових заморів риби. До того ж вода, нагріта до 30 градусів, може викликати тепловий шок у водних мешканців і загибель риби та безхребетних тварин (молюсків, раків тощо). Коли вони розкладаються, то кисню у воді стає ще менше, а заморів ще більше.

Нагадаємо, раніше Сергій Афанасьєв розповів «Вечірньому Києву» про екзотичних хижаків та дивних створінь у Дніпрі під Києвом.

Олександр ГАЛУХ, «Вечірній Київ»