Маловідомий Київ: «скелі» на Троєщині та храм без назви

Фото: Вікторії Гребінь
Фото: Вікторії Гребінь

Разом зі столичним гідом досліджуємо маловідомі локації Троєщини — покинутий опіковий центр та «Карпати» Захара Беркута.

Київ — дуже багате на туристичні цікавинки місто. Тому радимо не обмежуватися лише традиційними локаціями, а прогулятися трохи далі від центру. Наприклад, поїхати на лівий берег, на Троєщину.

На перший погляд, здається, що тут нічого робити: сіра бетонна радянська архітектура, мало зелені, багато людей, які кудись поспішають… Проте, журналісти «Вечірнього Києва» зустрілися із відомим київським гідом, краєзнавцем та журналістом — Павлом Ковальовим, який допоміг нам побачити іншу Троєщину — мистецьку, культурну, з давньою історією, мальовничими лоціями та чудовою панорамою, яка відкривається з висоти багатоповерхівок. Тож, мерщій на прогулянку!

На фото: київський гід, краєзнавець та журналіст— Павло Ковальов

УСІ ДОРОГИ ВЕДУТЬ НА ТРОЄЩИНУ

«Сучасний житловий масив Троєщина знаходиться на території колишнього села Вигурівщина, — починає розповідь Павло Ковальов. — Це один з головних троєщинських парадоксів, але не єдиний. Тут по трасі так і не збудованого метрополітену курсує трамвай, який вважається швидкісним. Але насправді, він не дуже квапливо везе своїх троєщинських мешканців навколо гігантського району з населенням середнього обласного центру».

Зараз на Троєщині мешкає близько 300 тисяч людей. Тут можна побачити останній збудований за часів СРСР київський кінотеатр, а також останній за часом будівництва меморіал «Героям Чорнобиля». Тут також свого часу встановили надпис «Троєщина», який дуже схожий на напис «Hollywood» у Лос-Анджелесі.

Останній збудований за часів СРСР київський кінотеатр

«Прогулюючись вулицями Троєщини, можна раптово натрапити на дивні бетонні скульптури, сенс яких був зрозумілий тільки їх автору. А взагалі „Троєщин“ у Києві дві: житловий масив та напівпатріархальне село, що знаходиться поруч», — розповідає Павло Ковальов.

За словами краєзнавця, землі ці відомі ще з доби Київської Русі. Колись тут була місцевість під промовистою назвою «Рай» — князівська резиденція, вперше згадувана у 1026 році. У 1607 році пан Стефан Вигура заснував село — Вигурівщина на місці давнього поселення Милославичі. Село це невдовзі почало працювати на Михайлівський Золотоверхий монастир, а з кінця 1660-х згадується й сусіднє село Троєщина, приписане до Троїцького шпитального монастиря — окремого «підрозділу» Лаври.

«Завжди пов’язані з Києвом торгово-економічними зв’язками ці села наприкінці ХІХ сторіччя адміністративно опинилися у складі Чернігівської губернії. Тільки з початку 1920-х вони повернулися до складу Київщини, а у 1943 році були спалені німцями. Після повоєнного відновлення, поселення мали різну долю: Вигурівщина, проіснувавши ще близько 40 років та була знесена 1981 року. На її місці, та далі на північ, почалося будівництво кварталів, що їх ми вже тепер знаємо, як житловий масив «Троєщина», — пояснює Павло Ковальов.

З його слів, перші мешканці заселилися в будинки на початку проспекту Маяковського — центральної магістралі району — влітку 1983-го. Ще за три роки сюди почали переселяти мешканців з Чорнобильської зони — так на Троєщині-Вигурівщині утворилася найчисельніша «колонія» колишніх чорнобильців.

До речі, Троєщинський житловий масив, який мав бути найбільшим в Україні за площею та населенням, так і не добудували: після розпаду Радянського Союзу друга частина проєкту залишилась хіба що на макеті. Хоча до складу Києва село Троєщину включили у 1988-ому. Так воно досі й залишається патріархальним «присілком» до гігантського сусіда-житломасива.

МУРАЛ АВСТРАЛІЙСЬКОГО ХУДОЖНИКА

Мурал «Провідець», який створив австралійський художник Фінтан Меджі

Цікавою туристичною локацією є сімнадцятиповерхівка на вулиці Маяковського, 2/1. Сьогодні, її прикрашає величезний мурал «Провідець», який у 2016 році створив австралійський художник Фінтан Меджі (Fintan Magee). На панно зображена дівчина з квітами, яка за словами самого творця, є прототипом його подруги, австралійки Габріели. Цю локацію для муралу Фінтан Меджі обрав не випадково.

«Якомога далі від центру міста, аби люди й у повсякденному житті були ближчі до мистецтва», — коментує мурал наш гід Павло Ковальов.

ДИВНІ СКУЛЬПТУРИ

У 1980-х роках на Троєщині встановили декілька бетонних скульптур за проєктом скульптора монументаліста Ернеста Коткова. Наприклад, на вул. Миколи Закревського, 29 є скульптура «Водограй». Колись — недовго — це був фонтан.

Скульптура «Водограй»

«Це така свого роду ілюстрація епохи радянських 70-х та 80-х. У той час було типовим панельне домобудування, але при цьому архітектори та скульптори могли самовиражатися у контексті всіляких мозаїк, горельєфів або скульптур на кшталт цього „Водограю“. Вздовж вулиці були об’єкти соціальної інфраструктури, магазини. А для різноманітності чи не у кожному кварталі цієї частини Троєщини встановлювали скульптуру чи фонтани», — зазначає Павло Ковальов.

КІНОСТУДІЯ

Далі краєзнавець розповідає про те, що територія між вулицями Електротехнічною та Закревського — це територія місцевого кіно.

Кіностудія на Троєщині

«Наш київський „Голлівуд“: з одного боку вулиці Закревського ми бачимо кіностудію, а з боку вулиці Електротехнічної знаходиться „кіноселище“. Колись ця територія була дуже занедбаною. Приблизно 8 років тому її упорядкував „Film.ua“. На території проходять зйомки, збереглися навіть декорації з декількох вже відзнятих кінострічок. Наприклад, одна з найвідоміших — це ущелина Захара Беркута з однойменної екранізації історичної повісті Івана Франка», — розповідає співрозмовник.

До слова, команда «Захара Беркута» довго шукала гірську ущелину, де можна було б зняти такі масштабні сцени. Проте всі варіанти були важкодоступні, тому ущелину довелося у буквальному сенсі будувати на Троєщині.

Гірська ущелина «Захара Беркута» на Троещині

«Також, тут знімали деякі сцени із фільму „Сторожова застава“. А вздовж вулиці Електротехнічної тягнеться мистецький кінопаркан. Він прикрашений різними намальованими постерами з відомих фільмів», — показує Ковальов.

Мистецький кінопаркан на Троєщині

Він також згадав про те, що канадський режисер Гордон фон Штайнер зняв фільм про київський район Троєщина.

«Стрічку презентували на виставці „Troya“, у Нью-Йорку. У виробництві кінофільму залучили українську продакшн-компанію „Radioactive Film“. У цій кінокартині зобразили художній погляд режисера на молодь, яка мешкає на Троєщині», — розповідає Павло Ковальов.

НАЙБІЛЬШИЙ У КИЄВІ ДОВГОБУД

У 80-х на Троєщині почали будувати опіковий центр, але його так і не завершили. Цей опіковий центр мав функціонувати, як найбільший у Європі заклад такого типу. Нині ця територія — найбільша за площею недобудова Києва, яка ніби магнітом притягує творчих людей. Тут знімають кліпи, фільми, влаштовують фотосесії. Також ця локація має попит у київських екстремалів.

Покинутий опіковий центр

«Починаючи з кінця 80-х–90-х, комплекс будували досить швидкими темпами. В другій половині 90-х мали б вже завершити будівництво, проте сталося не так, як гадалося. На завершення не вистачило коштів, тож цей проєкт „заморозили“. Також на території опікового центру є й недобудований храм без назви — єдиний такий об’єкт в столиці», — розповідає краєзнавець.

ПЕРЕХРЕСТЯ БАЛЬЗАКА ТА ДРАЙЗЕРА

«Унікальне перехрестя у Києві, єдине таке, дві вулиці названі іменами іноземних письменників — американця Теодора Драйзера та француза Оноре де Бальзака, які жили у двох різних сторіччя, та, звісно ж, ніколи не могли перетинатись ні географічно, ні хронологічно, але ось перетнулись на Троєщині», — розповідає гід.

Під час прогулянки він також згадує, що під час забудови Троєщини виникла ідея увічнити якихось значущих діячів культури, на честь яких раніше не називали вулиці.

«Таким чином на Троєщині з’явилась, зокрема, вулиця Миколи Закревського — на честь київського історика XIX сторіччя, який народився та жив на Подолі й написав „Нариси з історії Києва“, — розповідає Ковальов. — Або ж вулиця архітектора італійського походження Вікентія Беретті, який був дотичний до побудови Володимирського собору. Тоді ж виникають ще дві вулиці, названі іменами письменників. Теодор Драйзер бував в Києві у грудні 1927 року під час свого візиту до СРСР, і взагалі вважався „прогресивним американським письменником“, тому вирішили на його честь назвати вулицю. Ну а Оноре де Бальзака довго мешкав в Україні, часто бував в Києві, та навіть взяв шлюб у Бердичіві. До слова, вулиця Бальзака на Троєщині — найширша».

Читайте також — Дивовижні пейзажі поблизу Києва

Вікторія ГРЕБІНЬ, «Вечірній Київ»