Хрещатик: як мисливські угіддя стали головною вулицею країни

Сучасний Хрещатик. Фото Бориса Корпусенка
Сучасний Хрещатик. Фото Бориса Корпусенка

Відомо, що за часів Київської Русі долина, на якій нині знаходиться головна вулиця столиці — Хрещатик, була мисливськими угіддями й називалася Перевесище — від слова «перевага» (мисливська межа). По Перевесищу протікав струмок Хрещатий. Вулиця Хрещатик у цій місцевості з’явилася лише близько 200 років тому.

Нагадаємо: в давнину Київ мав три складові в межах нинішньої території — Поділ, або Києво-Поділ (нижнє місто), верхнє місто на Старокиївській горі та Печерськ. Головною вулицею в перші десятиліття XIX століття була Московська на Печерську. Там знаходилися кращі магазини, жили заможні люди. Проте, коли настала потреба будувати величезну «Київську фортецю» з найбільшими у Європі земляними валами, людей почали виселяти з Печерська без компенсації збитків. Заможні пани почали освоювати землю у місцевості, яку нині знаємо як вулицю Хрещатик.

Готуючись разом з киянами та гостями столиці відсвяткувати День Києва, «Вечірній Київ» розпитав дослідника київської старовини, автора багатьох книг про будівлі та людей дореволюційного Києва, Аркадія Третьякова про те, як утворилася та жила вулиця Хрещатик.

Аркадій Третьяков

-Говорять, що перші будинки на Хрещатику споруджували за «типовими проєктами». Чи зберігся хоч один і якщо ні, то коли був знесений останній?

— Перші будинки на Хрещатику з’явилися в 1797 році, — розповідає Аркадій Третьяков. — Спочатку Хрещатик забудовувався так званими «зразковими будинками», тобто виконаними за певними зразками, або ж типовими — одно-двоповерховими дерев’яними будинками. Вони відрізнялися кількістю вікон на фасаді: 3, 5 і 7. Пізніше було прийнято рішення будувати на Хрещатику тільки кам’яні споруди. До сьогодні жодна з перших дерев’яних будівель не збереглася. В ті часи забудовники брали ділянки на Хрещатику під власні садиби. Влада давали їм два роки на те, щоб побудуватися. Якщо людина не вкладалася в цей строк, ділянку забирали, а гроші не повертали.

— Чи можна назвати Хрещатик вулицею дорогих й престижних магазинів та ресторанів?

-Так. Хоча Хрещатик за сучасними канонами — не дуже велика вулиця і має всього 1200 метрів довжини. Проте, вона швидко набрала популярності й забудовувалася, в основному, як діловий і торговий центр. Були банки, комерційні контори, готелі, досить дорогі магазини, кафе, ресторани і кінотеатри. І на Хрещатику не зводили церков. Існувало багато контор різних комерційних установ. Ну і знаменита на ті часи київська біржа.

Такими були рекламні оголошення київських підприємців. Підбірка з колекції Аркадія Третьякова

Тут мешкали видатні люди. Наприклад, представник знаменитого роду українських шляхтичів Григорій Галаган, багаті підприємці, купці першої гільдії. Михайло Дегтерьов мав на Хрещатику три будинки й заповів їх місту.

А от великі торговельні заклади тоді називали депо. Наприклад: «депо дамських нарядів» «депо музичних інструментів»… На Хрещатику можна було купити наймодніший одяг і взуття з європейських столиць. Значну конкуренцію їм становив одяг від київських кравців. Одним з найбільш успішних з них був Яків Каплер. Тим, хто замовляв у нього формений одяг, в тому числі студентський, пропонувалися значні знижки. Саме його син Олексій став кінорежисером. У 1940-ві роки через роман з донькою Йосипа Сталіна Світланою, Олексія Каплера заарештували й засудили до п’яти років таборів «за антирадянські висловлювання».

Кондитерські Хрещатика славилися з 1880-х років, коли кондитер Бернард-Оттон Семадені відкрив там свій перший заклад, а потім ресторан. Телефонами, які були встановлені на кожному столі, відвідувачі замовляли собі їжу на кухні. Фірмовим блюдом в закладах був торт-морозиво «Семадені».

Здобули слави й кондитерські братів Балабухів з їх знаменитим київським сухим варенням. Це, як ми знаємо, тоненькі скибочки фруктів, багаторазово уварені в цукровому сиропі, підсушені та обкатані в подрібненому цукрі або цукровій пудрі.

До слова, в іменному покажчику моєї книги «Старий Хрещатик і його домовласники» міститься 550 прізвищ людей, які були пов’язані з Хрещатиком, а також 440 ілюстрацій, більшість з яких опубліковані вперше.

— Які ж дореволюційні будинки збереглися на Хрещатику до нині?

Найдавнішою вцілілою спорудою є житловий будинок №12, збудований у 1850 роках архітектором О. Беретті. Попри революції та війни збереглися також: будинок № 6 торгової контори цукрозаводчика Іллі Закса, побудований у 1911-12 роках за проєктом архітектора Й. Зекцера. А ще архітектор Л. Бенуа спроєктував поряд будівлю банку. Це будинок № 8. Поряд, Хрещатик, 10 — також будівля банку. Вона з’явилася у 1912- 13 роках за проєктом архітектора П. Андрєєва. Крім того, банк розміщувався у споруді на Хрещатику, 32 (1911-13 рр., арх. Ф. Лідваль).

Поштівки з видами Хрещатика. З колекції Аркадія Третьякова

Житлові та прибуткові будинки тієї епохи також ще існують на головній вулиці країни. Маленьких квартир в дореволюційні часи там не було — тільки чотирикімнатні та п’ятикімнатні. Вартість їх оренди — в кілька разів вище, ніж рівноцінного житла на околиці. У будинках на Хрещатику в першу чергу проводили електрику, водопровід, каналізацію. З того, що збереглося: № 40 житловий будинок (1873-74 рр. арх. В. Ніколаєв), № 42 житловий будинок (1895-96 рр. арх. О. Кривошеєв), № 44 житловий будинок (1883 р. арх. Г. Шлейфер), № 46 прибутковий будинок (1872-74 рр., арх. О.Шіле), № 48 прибутковий будинок (1880 р), № 50 прибутковий будинок (1880-82 рр, арх. О. Хойнацький), № 52 житловий будинок (1875-78 рр. арх. А. Гросс і В. Ніколаєв). На лівій стороні збереглося значно менше старовинних будівель: №15 (Пасаж, 1913-14 рр., Арх. П. Андрєєв), № 27а (флігелі 1899 р. арх. В. Ніколаєв).

-Відомо, що першим будинком «хмарочосом» була споруда Франса де Мезера…

-Саме так. Вона мала чотири поверхи й здавалася людям хмарочосом. Її власником був художник і фотограф Франц де Мезер. Уточню: будинок Гінзбурга мав 12 поверхів та 500 квартир, але він побудований в 1910-1912 роках.

Спочатку де Мезер відкрив фотоательє на розі Хрещатика і вулиці Прорізної в будинку генерала Крилова. Воно стало одним з найпопулярніших в місті. Франц добре заробляв і зміг в 1872 році купити ділянку землі на Хрещатику та побудувати за проєктом італійських архітекторів розкішний чотириповерховий «хмарочос», що став на той час найбільшим житловим будинком в Києві. Але через брак власних коштів фотографу довелося брати кредити, які він не зміг виплатити. І будівлю продали за борги. На жаль, у 1941 році, перед здачею Києва гітлерівцям, червоноармійці підірвали будинок разом з іншими. Тоді пожежу не могли приборкати кілька діб. Було знищено і «хмарочос» де Мезера. Крім того, вогонь знищив кілька найбагатших бібліотек. У консерваторії згоріло понад 200 роялів. Зараз на місці дому де Мезера знаходиться будинок номер 27, на перших двох поверхах якого розміщені магазини.

-А що сталося з будинком Крилова?

-Двоповерховий будинок генерала Крилова, споруджений в 1860-і роки інженером Бенземаном на розі Хрещатик і Прорізної вулиці, був реконструйований у 1903 році архітектором Городецьким. Після чого у споруди з’явилася власна назва — «Лицарський будинок». У 1941 р. будинок підірвали. У 1956-58 рр. на його місці побудували адміністративну будівлю, де нині розміщується Держкомітет телебачення і радіомовлення.

-Чи вдалим був проєкт міської Думи?

-Дума споруджена в 1874-76 рр. архітектором О.Шіле. Сучасники, як годиться, критикували споруду у газетах: «Зовнішній вигляд міського будинку настільки потворний і не гармонує з іншими будівлями в місті, що залишати його в такому стані неможливо і тому ми пропонуємо фасад обштукатурити та поставити ліпні прикраси». Бокові корпуси думи було надбудовано в 1901 році архітектором О. Кривошеєвим. У 1941 році будівлю Думи підірвали.

— Відомо, що частину старих будинків на Хрещатику, які пережили війну, знесли в 1970-1980-х роках…

 — Дійсно, тільки тоді не «зносили», а «розбирали». «Розібрали», наприклад, будинок номер чотири, пов’язаний з видатним київським ювеліром Йосипом Маршаком, який переміг в конкурентній боротьбі самого Карла Фаберже. Подарунки для монархів і інших високопоставлених осіб імперії, які приїжджали до Києва, місцева влада замовляла у Маршака — він був кращим. Фаберже, між іншим, відкрив на Хрещатику крамницю, а потім змушений був закрити через конкуренцію з Маршаком, свій заклад. До слова, меморіальна дошка Фаберже на Хрещатику є, а Маршаку — немає. Маршак, у свій час, викупив будинок №4, в якому жив. Ця будівля вціліла під час Другої світової війни, в ньому у повоєнні роки розмістили українське відділення всесоюзного агентства друку «Новини», а потім знесли, щоб побудувати нову, де тепер розміщується інформагентство УНІАН.

-Ваша нова книга «Киевские купцы» — найповніше зібрання відомостей про дореволюційних купців. У яких були найяскравіші та незвичайні біографії?

-Книга містить відомості про 4400 київських купців, що жили й працювали у Києві в період з 1816 по 1917 роки і розповідає про види їх діяльності, нерухомість, склад сімей та інше. У книзі вміщено близько 1000 ілюстрацій: портрети, документи, рекламні оголошення, частина яких публікується вперше. Я обстежив й всі старі кладовища Києва, де виявив багато не відомих або забутих нащадками поховань купців.

Київські купці були й благодійниками, вони вносили десятки, а то й сотні тисяч рублів на будівництво та організацію в Києві клінік, лікарень, притулків для немічних, сиріт, шкіл, дитячих садочків, музеїв, бібліотек та ін. Досить згадати лише деякі імена, пов’язані з довгостроковими благодійними проєктами: родина Терещенків, Михайло Дегтерьов, Лазар і Лев Бродські, Григорій Гладинюк, Соломон Коген, Семен Могилевцев, Яків Бернер, Микола Оглоблин, Лев Гінзбург, Гальперін, Зайцеви, Попови та багато інших.

Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»