36 років тому в СРСР почалася тотальна війна з пияцтвом: як боролися із «зеленим змієм» у Києві

Вся країна вкрилася горілчаними чергами. Фото з відкритих джерел
Вся країна вкрилася горілчаними чергами. Фото з відкритих джерел

У Радянському Союзі 36 років тому розпочалася безпрецедентна та, як виявилося, повністю провальна кампанія боротьби з пияцтвом.

Горбачовська антиалкогольна кампанія стартувала 17 травня 1986 року з публікації у радянських газетах, зокрема «Вечірньому Києві» постанов ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подолання пияцтва та алкоголізму», а також указу Президії Верховної Ради СРСР «Про посилення боротьби з пияцтвом». Останній документ передбачав як адміністративне, так і кримінальне покарання за порушення правил торгівлі алкоголем, самогоноваріння, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і на роботі.

Самогонників обіцяли саджати за ґрати навіть без мети збуту своєї продукції. Для любителів «хильнути» на лавочці в парку, а потім тинятися вулицями напідпитку вводилися штрафи від 20 до 30 карбованців. Якщо правопорушника спіймають ще раз — до 50 карбованців. Ця сума у середині 1985 року дорівнювала 5 пляшкам горілки. А середньомісячна зарплата в СРСР становила у той час 190 карбованців.

Із серпня 1985-го сама дешева горілка стала коштувати 9 карбованців 10 копійок

З початком антиалкогольної кампанії різко підскочили ціни на оковиту. Популярна в народі «андропівка» із зеленою етикеткою та нехитрою назвою «Водка» за 4 карбованці 70 копійок зникла з прилавків. Із серпня 1985 року сама дешева горілка стала коштувати вже 9 карбованців 10 копійок. Утім, ані введення значних штрафів, ані високі ціни на горілку не змінили ставлення радянських людей до алкоголю. Хоча справедливості заради варто сказати, що війна із «зеленим змієм» у СРСР була оголошена небезпідставно.

Антиалкогольна кампанія, Горбачов, горілка, постанова ЦК КПРС, боротьба з пияцтвом
Антиалкогольна кампанія стартувала 17 травня 1985 року з публікації відповідної постанови ЦК КПРС

З кінця 1960-х крива пияцтва в країні різко пішла вгору. В часи правління Леоніда Брежнєва (1964 — 1982 рр.) вживання алкоголю з будь-якого приводу стало вважатися цілком природним серед простого люду та вищого партійного керівництва. Особливої популярності набула бенкетна форма святкування червоних дат календаря та інших мало-мальськи значущих приводів. Для таких колективних заходів для партноменклатури спеціально будувалися мисливські будиночки та сауни.

Не дарма «період застою» нерідко називали «періодом застілля». Фрази на кшталт «Хто не п’є, той або хворий, або падлюка», «Не плюй під стіл: там теж гості» можна було почути як від звичайних людей, так і від номенклатурних працівників. Саме тоді особливого колориту та конкретики набула крилата фраза: «Третім будеш?». Хоча традиція «міркувати на трьох» зародилася ще за часи керівництва партією та країною Никитою Хрущовим (1953 — 1964 рр.), коли заборонили торгувати спиртними напоями на розлив у більшості закладів громадського харчування. Отже, щоб «остограмитися», потрібно було купувати пляшку, грошей на яку, звісно, у простого люду не завжди вистачало. Тому доводилося кооперуватися з колегами, друзями, а то й просто з алкашами, що тинялися біля гастрономів.

У брежнєвські часи троє «стражденних» скидалися по карбованцю та купували пляшку «Московської» за 2 рублі 87 копійок. На решту 13 копійок могли дозволити собі закуску — близько 100 грамів ірисок. Якщо після ретельної перевірки кишень щастило нашкребти ще трохи дріб’язку, на закуску замість карамельок можна було купити 14-копійчаний плавлений сирок «Столовий» або взяти «по-багатому» «Дружбу» за 23 копійки.

Споживання алкоголю в Радянському Союзі не тільки вийшло за всі розумні межі, а й стало по-справжньому загрозливим і моторошним явищем. Статистика, яку озвучили на одному з засідань Політбюро, приголомшувала. Як записав у своєму щоденнику помічник генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова (1985-1991 рр.) Анатолій Черняєв, 1,5 мільйонів радянських людей проходили примусове лікування від алкоголізму. Щорічно до медвитверезників потрапляли понад 9 мільйонів громадян, серед них 107 тисяч комуністів і 370 тисяч комсомольців. Дві третини всіх злочинів у СРСР скоювалися «по п’янці». Через пияцтво стрімко скорочувалась тривалість життя чоловіків.

Антиалкогольна кампанія, Перець, карикатура
Журнал «Перець» підтримав антиалкогольну кампанію карикатурами

Отже, Михайлу Горбачову у спадок дісталася серйозна проблема і він спробував з нею впоратися. Однак методи боротьби з пияцтвом у СРСР межували з ідіотизмом, тож очікуваного результату вони не принесли, а навпаки лише погіршили ситуацію, ускладнивши й без того непросте життя радянських людей.

Постанова ЦК КПРС «Про заходи щодо подолання пияцтва та алкоголізму» наказувала: «Не допускати, щоб в театри, кіно, теле- і радіопередачі, художні твори проникали мотиви, що пропагують випивки, застілля…», «ширше висвітлювати досвід трудових колективів і сімей по профілактиці пияцтва, нові традиції, сучасні обряди, що виключають вживання алкоголю», «надати цій роботі справді масовий, всенародний характер».

Після цього радянські газети зарясніли бадьорими повідомленнями про одностайну підтримку народом рішення партії. Телебачення, пресу, кіно, радіо заповнили заклики до тверезого способу життя. «Трудящі Києва схвалюють і активно підтримують намічені партією та урядом заходи щодо подолання пияцтва та алкоголізму», «користі від п’яниць нуль, сама шкода», «хто випив, — викликаємо на засідання профкому, щоб при людях тримав відповідь» — публікував «листи трудящих» у 1985-му «Вечірній Київ». Гаслом цієї кампанії став лозунг «Тверезість — норма життя!»

Випуск і продаж алкогольних напоїв обмежили та заборонили їх продавати особам, які не досягли 21-річного віку. Під табу потрапили бенкети, пов’язані з захистом дисертацій. Відпускати горілку та вино в магазинах дозволили лише з 14.00 до 19.00 та не більше двох пляшок в одні руки. На нововведення дотепники відреагували частівкою: «В шесть утра поет петух, в восемь — Пугачева. Магазин закрыт до двух, ключ — у Горбачева». Спиртним на розлив могли торгувати тільки ресторани.

Антиалкогольна кампанія, магазин, Горбачов, горілка, постанова ЦК КПРС, боротьба з пияцтвом
Відпускати горілку та вино в магазинах дозволили лише з 14.00 до 19.00. Фото з відкритих джерел

«Найкмітливіші приносили горілку в пляшках з-під мінералки»

«Клієнтам дозволялося запропонувати лише 100 грамів горілки або коньяку чи, як варіант, не більше 150 грамів шампанського або вина, — згадує колишній офіціант легендарних у радянські часи ресторанів „Столичний“ і „Метро“ Іван Кобрін. — Однак люди часто приносили свою „півлітру“ та розливали під столом. Якщо це діло помічали, то клієнти йшли в туалет, випивали там і поверталися за столик — закушувати. Найкмітливіші приносили горілку в пляшках з-під мінеральної води. Ще можна було випити понад норми, заплативши певну суму буфетниці».

Водночас по ресторанах у пошуках порушень нишпорили вірні помічники партії — комсомольці з громадського контролю «Комсомольський прожектор». Після рейдів усіх п’яниць та їхніх посібників публічно шельмували на зборах трудових колективів і в газетах. Так, наприкінці травня 1985 року «прожектористи» наскочили у київський ресторан «Лісова пісня» об’єднання «Дубки», де, як повідомляв «Вечірній Київ», «трилітровими банками подавали до столу сивуху».

«Офіціант Орлова, яка з розмахом відзначала свої іменини у ресторанному залі для гостей, дуже дзвінко шарахнула об підлогу пляшку з недопитим самогоном. Мовляв, спробуйте тепер довести, яким напоям у „Лісовій пісні“ віддають перевагу», — писала «Вечірка». Далі газета повідомляла, що п’яні гості зачинилися у підсобці, тому комсомольцям довелося викликати міліцію. Заскоченим на роботі у п’яному вигляді працівникам загрожував штраф до 50 карбованців і дисциплінарні стягнення, а їхнім нетверезим керівникам — звільнення та навіть виключення з партії.

Антиалкогольна кампанія, Горбачов, горілка, боротьба з пияцтвом, Комсомольський прожектор, ресторан, Вечірній Київ, 1985
Ресторани перевіряв «Комсомольський прожектор». «Вечірній Київ», 1985 р.

«Одного разу я потрапив на шпальти газети „Комсомольское знамя“ (друкований орган ЦК ЛКСМУ, — ред.), — продовжує розповідь Іван Кобрін. — Я тоді перейшов працювати у ресторан на Центральному автовокзалі. Було літо і стояла шалена спека. Дівчата-кухарі працювали біля розпечених плит в халатах на голе тіло. Сказав їм: „Ви хоч застібніться, бо від роботи відвертаєте (сміється, — ред.)“. Ми працювали по 14 годин на добу. Відпочити та пообідати могли тільки з 17:00 до 18:00. Тож у 16.55 дуже стомлений персонал зачинив ресторан, аж раптом у двері почали стукати четверо молодих хлопців у джинсах, вимагаючи їх нагодувати та ще й налити. Цих відвідувачів ми не пустили. Але хлопці виявилися секретарями комітетів комсомолу. Вони привели з собою жінку з „прожектору“, яка влаштувала перевірку. Знайшли у мене виписані рахунки на 50 карбованців, а готівки — 150. У газеті написали, що офіціанти по 100 карбованців чайових отримують. Але ж по касі ці гроші пройшли, я просто не встиг виписати рахунки, які, до речі, потрібно було оформлювати в трьох екземплярах. І поки я буду це робити, людина може піти, не розрахувавшись. А у нас завжди було багато клієнтів, які поспішали на автобус».

«Гості під час „безалкогольного весілля“ вибігали з кафе випивати в сусідню лісопосадку»

Також радянські ЗМІ, виконуючи вказівки партії про «нові традиції та обряди», почали навперебій розповідати про комсомольські «безалкогольні весілля». Правда, на цих показових «тверезих» бенкетах часто бувало, що горілку розливали з самоварів, а коньяк — з кавників.

«Пам’ятаю, як був гостем на безалкогольному весіллі, — розповідав автору цих рядків другий секретар Дніпровського райкому Компартії в Києві (1984-1987 рр.), нині покійний Анатолій Мокроусов. — Моя колежанка, перший секретар райкому партії, видавала в столиці свою дочку заміж. Так от, гості під час бенкету вибігали з кафе в сусідню лісопосадку, випивали за молодих і поверталися до зали закушувати. Повний абсурд. Ми розуміли всю безглуздість такої антиалкогольної кампанії. Кожен по-своєму трактував, як потрібно боротися з пияцтвом. Досить часто влаштовувалися провокації проти керівників: в кабінет міг зайти колега і, поставивши на стіл пляшку, запропонувати „пропустити по маленькій“ на честь ювілею або іншого свята. В цей час „раптом“ заходив наряд міліції… Таким чином роботи позбулися багато професіоналів».

Антиалкогольна кампанія, Горбачов, горілка, безалкогольне весілля, комсомол, Вечірній Київ
Газети пропагували «безалкогольні весілля». «Вечірній Київ», 1985 р.

У розпал антиалкогольної кампанії ходив такий анекдот: «Шеф викликає секретарку до себе в кабінет і починає приставати. «Ой, Пал Палич, ви б хоч двері закрили!» — «Не можна, а то ще подумають, що ми тут горілку п’ємо».

Водночас із кінофільмів почали вирізати «алкогольні епізоди», а всенародно улюблена новорічна картина Ельдара Рязанова «Іронія долі, або з легкою парою», взагалі опинилися на полиці. Адже той факт, що причиною знайденого головними героями щастя стала, по суті, весела пиятика чотирьох друзів в лазні, ніяк не вписувався в контекст антиалкогольної кампанії. Тож перед новим 1986 роком радянські глядачі так і не побачили Женю Лукашина, який напився до нестями напередодні свята.

З програм вокальних концертів вилучили пісню «Як засядем, браття, коло чари»

Антиалкогольна кампанія все більше приймала маразматичні форми. «З програм вокальних концертів вилучалися твори на кшталт „Шотландської застільної“ Бетховена та народної „Як засядем, браття, коло чари“, — розповідав автору цих рядків відомий письменник, поет, журналіст, колишній головний редактор знаменитого журналу „Огонек“ Віталій Коротич. — У київському видавництві „Дніпро“ виходив мій роман, який починався з того, що я застудився у чужому місті та, щоб підлікуватися, бігаю по продуктових крамницях у пошуках горілки та солоного огірка на закуску. Редактор відполірував мій твір згідно з директивними вказівками. Пам’ятаю, як я був вражений, отримавши сигнальний примірник книги, яка починалася з того, що я чомусь мічуся по магазинах у пошуках огірків. Про горілку не залишилося ні слова… Кожен раз, коли влада втручалася в народні уявлення про здоров’я та випивку, те та інше відразу ставало гірше. Турбота про народне травлення та народну чарку, як правило, закінчувалася питвом гальмівної рідини та цирозом печінки. Останнього разу вийшло дуже наочно, тому що разом з горілчаною торгівлею впала й радянська влада».

Антиалкогольна кампанія, Горбачов, горілка, самогон, самогоноваріння, цукор
Через самогонників із магазинів зник цукор, дріжджі та цукерки. Фото з відкритих джерел

У відповідь на антиалкогольну кампанію народ налагодив небувале виробництво самогонних апаратів найнеймовірніших конструкцій. Величезні черги вишукувалися не тільки біля вино-горілчаних відділів, а й у магазинів… «Юний технік». Річ у тім, що там за 6 карбованців 80 копійок можна було купити набір для юних хіміків, до складу якого входив змійовик — головна деталь для самогонного апарату.

Масове виробництво самогону в СРСР спровокувало дефіцит сировини для домашньої горілки: спочатку дріжджів і цукру, а потім — дешевих цукерок, томатної пасти, гороху та круп. У країні розквітла спекуляція. Люди давилися у чергах, травилися сурогатами… Алкоголіки змели з полиць одеколони, лосьйони, склоочисники, клей БФ та навіть зубну пасту, до складу якої входив спирт.Народ відреагував частівкою: «Водку мы теперь не пьем и конфет не кушаем. Зубы чистим кирпичом. Перестройку слушаем».

Бездумна антиалкогольна кампанія заподіяла колосальну шкоду економіці СРСР у цілому та України зокрема. Знищення виноградників (під сокиру пустили колекційні, унікальні сорти винограду, а високоякісне вино стало сировиною для кормових дріжджів) завдало відчутного удару по виноробству. Висококласним фахівцям, які присвятили все життя виноградарству та виробництву вина, важко було прийняти це варварство. Деякі не змогли його пережити: вмирали від інфарктів або навіть накладали на себе руки. Дісталося і виробникам пива…

Антиалкогольна кампанія, Перець, карикатура
Ще одна карикатура «Перця» на алкоголічну тему

Невдоволення владою зростало. Малопитущим людям, щоб купити пляшку шампанського до Нового року, доводилося годинами стояти у довжелезних чергах. У деяких магазинах через натовпи у вино-горілчаних відділах неможливо було дістатися хлібного прилавка. А черга до жаданих пляшок була сувора й невмолима.

«Бувало, що й інвалідів поза чергою не пропускали, — розповідає колишній продавець, киянин Олег Прохоренко. — Часто траплялися бійки. Проте, коли один чоловік якось на виході впустив дві пляшки горілки, черга одразу змовкла та розступилася, щоб бідолашний зміг знову купити собі „гіркої“. Всі йому щиро співчували».

У 1988 році недолуга командно-адміністративна активність щодо боротьби з «зеленим змієм» поволі, але впевнено почала затухати. А у 1990-му антиалкогольну кампанію визнали помилковою. Пізніше в одному з інтерв’ю Михайло Горбачов сказав: «Вважаю, що антиалкогольна кампанія все-таки була помилкою у тому вигляді, як вона проводилася… Не треба було торгівлю закривати та провокувати самогоноваріння. Треба було все робити поступово, а не сокирою по голові».

Як-то кажуть, спасибі й на цьому.

Репортаж з рейду міліції по збору п’яниць з київських вулиць. «Вечірній Київ», 1985 р.

Олександр ГАЛУХ, «Вечірній Київ»