Намисто чи оберіг: київська письменниця створює особливі прикраси

Роксолана Сьома і її намиста
Роксолана Сьома і її намиста

Обираючи прикраси із каміння чимало жінок кажуть, що відчувають енергетику автора. «І це правда!», — підтверджує журналістка та письменниця, фіналістка Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова -2020» Роксолана Сьома. Вона уже десять років створює намиста. Про те, як хобі перетворюється в одну із іпостасей творчої людини вона розповіла «Вечірньому Києву».

— Ви журналістка і письменниця, яке місце у вашому житті займає створення прикрас?

У журналістиці я — двадцять чотири роки. В літературі, можна сказати, — все свідоме життя, бо з дитинства писала як не вірші, то прозу. А от створенням прикрас захопилася лише десять років тому з легкої руки подруги, що подарувала мені квиток на майстерклас із виготовлення вовняних прикрас. Власне, почалося все з валяння вовни, поступово з’являлися інші матеріали й техніки, та в якийсь момент я безповоротно залюбилася в каміння. Переконана, що натуральні камені — живі, вони мають душу, здатну резонувати з людською душею.

У моєму житті були періоди, коли, з певних причин, ладна була відмовитися чи від літератури, чи від створення прикрас, — благо, із журналістикою таких дилем ніколи не поставало, — і щастя, що цього не сталося. Бо нині ці три іпостасі, вибачте за таке пишне слово, вживаються в мені цілком гармонійно, більше того, наповнюють життя сенсами. Кожна — по-своєму. Я — пропаща трудоголічка, полежати на дивані, нічого не роблячи, для мене — злочин проти людства, тому ці діяльності чудово оптимізують моє дозвілля. Коли стомлююся від писання — сідаю складати намиста. Це — і розрядка, і відпочинок.

Кожне намисто Роксолани — особливе
Роксолана Сьома у власному намисті
Сучасне намисто пасує до старовинної сорочки

— Назва вашої майстерні «Прикраси із перцем/серцем». Про серце — зрозуміло, а яка роль перцю?

У назві головне слово — «серце». Вже й не пригадаю, як до мене прийшла ця ідея, та, думаю, спрацювала уява, «картинка». Бо слова «серцем» і «перцем» — співзвучні, різняться лише першими літерами. Власне, якщо у слові «перцем» букву «п» виправити на «с», то отримаємо «серцем», чи навпаки. Я досі не маю професійного логотипу, який візуалізував би цей задум, але прийом використовую на титульному фото фейсбук-сторінки своїх прикрас, а також на листівках, які підписую вручну і вкладаю в коробочки з прикрасами. Слово «перець» можна трактувати, як певну особливість, родзинку виробів, зрештою, як авторську ідею.

Зараз чимало різних майстерень, що працюють у етностилі зі прикрасами і камінням. Що вам більше до душі — відтворення автентичних намист чи створення авторських?

Справді, майстерень, майстрів і майстринь нині — чимало, і в кожного — своя філософія. Активне навернення до автентики, за моїми спостереженнями, відбулося після Революції Гідності. І це цілком виправдано й логічно. Бо після тих буремних подій українцям, українкам стало надважливо ідентифікувати себе як етнос за допомогою усіх можливих ресурсів, зокрема й декоративних засобів, як-от нагрудні прикраси.

Мені ніколи не йшлося про копіювання старовинних зразків. Бо навіщо? Репліки можна створювати хіба що для музейних експозицій. А якщо виготовляєш прикраси для вжитку — вони, крім прив’язки до народних традицій, мають відповідати й духові сьогодення. Адже все змінюється, з плином часу зовнішніх впливів зазнає як окрема людина, так і народ зі своєю культурою. І традиції прикрашання також змінюються. Зрештою, мої роботи — витвір моєї уяви, переосмислення досвіду попередніх поколінь, тому навіть у на позір традиційному кораловому намисті зі зґардами буде дрібка від мене: моє уявлення про стиль, естетику та гармонію композиції. Крім того, я відстежую сучасні тенденції, стежу за майстрами з інших країн і часом у свої вироби додаю щось від їхньої культури. Це — цікаві експерименти, і я щоразу тішуся, коли їхні результати знаходять відгук у серцях інших жінок. Власне, не раз доводилося чути, що мої роботи впізнавані, отже, можу зробити висновок, що вже напрацювала свій «почерк».

Намисто «Дихаю тобою»
Намисто «Зі світом наодинці»

Кожне ваше намисто має «ім’я», яке увиразнює його. Чи не вичерпується натхнення для назв?

Справді, так. Зазвичай намиста «самоназиваються» ще у процесі складання. В певний момент в уяві виникає образ і з’являються влучні слова. Думаю, то залежить і від матеріалів, і від дизайну, і від мого настрою на момент творення. Загалом, проблем із називанням не виникає, бо я таки маю схильність до мислення художніми образами, аналогіями й порівняннями. І люди часто роблять компліменти не лишень прикрасам, а і їхнім назвам, кажучи, що вони — дуже влучні та поетичні.

У вас є серія прикрас із «літературними» назвами. Звідки виникла ідея?

Це мало статися рано чи пізно. Бо як інакше? Власне, ідея поєднати дві мої пристрасті: прикраси і книжки виникла нещодавно. Я зробила колекцію сережок і браслетів, так би мовити, малих прикрасних форм, і сфотографувала їх на книжках. Книжки, до слова, виявилися чудовим фотофоном! І знаєте, і назви книг, і їхній дизайн, як не дивно, дуже точно перегукнулися із самим прикрасами. Їх навіть не довелося називати, бо їх назвали книги! Вийшла така собі магія співтворення, і результат мені дуже сподобався. Думаю, колись іще повторю цей експеримент.

Намисто «Наворожи мені себе»

Ваші прикраси носять політикині, артистки, громадські діячки. Який фідбек ви від них отримуєте?

Так, є таке, але статус чи становище жінки в суспільстві не має якогось особливого значення, бо всі «мої» жінки — прекрасні, без виключення! Зайдіть на мою фб-сторінку і знайдіть альбом «Жінки і прикраси». І гляньте на ті просвітлені обличчя, їхні щирі очі. Кожна — красива по-своєму. І передовсім, — душею. А те, що в них є прикраси мого авторства, означає лиш одне: ми резонуємо, ми — посестри у світобаченні й уявленні про красу. І відгук кожної з таких жінок для мене — надважливий. Більше того, саме їхнє щире захоплення додає мені наснаги й розуміння, що роблю вартісну справу.

У створенні намист багато значить фурнітура — власне камені, підвіски, «перемикачі». Як із цим на українському ринку? Чи захопив цей ринок Китай?

На українському ринку й справді — засилля китайської фурнітури, в наших магазинах її — переважна більшість. Хоча подекуди можна знайти італійську чи південнокорейську. Але та сама італійська, наприклад «Мілано Люкс», також виробляється на китайських підприємствах. Тож не варто аж так лякатися слова «китайський», бо там можна знайти й цілком пристойні за якістю вироби. Українського (авторського) виробництва таку фурнітуру, як обіймачі, розділювачі, перехідники знайти нереально. Тобто можна, деякі майстерні виливають такі деталі в сріблі чи латуні, але дизайн — однак китайський. Його просто копіюють. Зрозуміло, що це — найпростіший шлях, але про ексклюзивність у такому випадку не йдеться.

Значно кращі справи в нас із декоративними намистинами і дармовисами. Як я вже казала, після подій на Майдані, крім майстрів, що складають намиста, з’явилося чимало мосяжних майстерень, де відливають зґарди, дукачі, лунниці, пугвиці й шелести як за автентичними зразками, так і авторські. Є в Україні і справжні ювеліри, чиї витвори заслуговують музейних експозицій. Із превеликим задоволенням купую декоративні елементи таких майстрів для створення своїх прикрас. Щодо каменів, то тут є альтернатива — через інтернет можна знайти камені й у виробників з інших країн, крім того, щоразу, як буваю за кордоном, то неодмінно шукаю крамнички з намистинами і щось цікаве чи особливе тягну додому.

Чи є у вас якийсь улюблений камінь з яким особливо приємно працювати?

Так, з ніжністю ставлюся до так званої «африканської бірюзи», це — різновид яшми. На скільки знаю, єдине родовище цього каменю розташоване на африканському континенті, звідти й назва. Чому люблю саме цей камінь? Через тактильні відчуття. На дотик він — як оксамит! Крім того, африканська бірюза дуже швидко перебирає людське тепло, «зріднюється» з тілом. Також люблю агати, найбільше, мабуть, «цвіт вишні». Бо кожна намистина — унікальний мікрокосм. Це саме можна сказати і про океанічну яшму. Узагалі більше люблю «складні» камені, в яких поєднуються включення різних мінералів, бо такі намистини неповторні у своїй природній красі.

Намисто «Небесна криниця»
Намисто «Прихильне небо»

Коли намисто стає для власниці оберегом?

Як на мене, завжди! Щойно вдягаєш нагрудну прикрасу, як опиняєшся під захистом, ніби під щитом. Погодьтеся, перше, на що звертаємо увагу, при наближенні до іншої людини, то на декоративні елементи в її образі, що самі собою впадають у вічі, й лишень по тому, погляд відшуковує обличчя, очі. І якщо раптом той погляд виявиться негативним, чи як у нас кажуть «чорним», то перший удар на себе візьме прикраса. Чим не захист? Колись вважали, та й зараз дехто вірить, що прикраси рвуться, коли накопичують надлишок такої негативної енергетики. А позбутися її можна, просто перенизавши намисто.

Яке б намисто ніколи не порадили купити?

Я — не забобонна. Але багато хто остерігається купувати давні прикраси, які свого часу належали невідомим, незнайомим людям. Начебто в них — чужа енергетика, що може зашкодити новій власниці. Можу підтвердити, що камені зі стародавніх намист справді мають таку силу, яку можна відчути пальцями. Мені неодноразово доводилося складати намиста з баламутів, і щоразу я «слухала» їхні «історії». Може, в мене занадто бурхлива уява, але в таких каменях нашаровується і зберігається наша історія і культура, що може промовляти до нас через віки, і я ці «промови» чую. І жодного разу не відчувала якогось негативу. Навпаки, одягаючи таку прикрасу, ти ніби здобуваєш внутрішнє опертя, закорінюєшся в рідний ґрунт, що додає сили й наснаги. Крім того, в будь-який момент камені можна «очистити»: помити намистини в соляному розчині, або закопати на ніч у землю.

Чи є якесь намисто, яке не змогли «відпустити» — продати?

В моїх скриньках є безліч намист, і не лишень мого авторства. Власне «моїх», створених мною для мене, — з десяток. І це завжди «проект» під певний образ, під мій гардероб, тож із ними я нізащо не розлучуся.

Фото надані Роксоланою Сьомою

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»