Київські шедеври Олександра Беретті

Київ у часи Олександра Беретті. Фото з відкритих джерел.
Київ у часи Олександра Беретті. Фото з відкритих джерел.

27 квітня 1816 року у Петербурзі в родині видатного архітектора Вікентія Беретті народився син Олександр, якому судилося не лише продовжити справу свого батька, але і залишити вагомий внесок в історії нашого міста.

Олександр Беретті досить рано виявив хист до архітектури, і вже в 11 річному віці стає студентом Імператорської Художньої академії. За роки навчання був відзначений однією малою та двома великими срібними медалями, за проєкт реставрації Зимового Палацу здобув золоту медаль, а у віці 24 років здобув почесне звання Академіка архітектури за проєкт Кадетського корпусу на 100 осіб.

Олександр Беретті у молоді роки. Фото з відкритих джерел.

У січні 1842 року Олександр Беретті одружується з донькою Карла Бухгольца Олександрою у Костелі Святої Катерини у Петербурзі та заради коханої змінює католицьку релігію на лютеранство. У подружжя народилося двоє синів: Олександр та Микола, обидва стали статськими радниками та не продовжили родинної справи видатних зодчих.

Олександра Карлівна Бухгольц — дружина О.Беретті. Фото з родинного архіву.

Наприкінці серпня того ж року молоде подружжя одержало з Києва трагічну звістку — у віці 63 років раптово помер батько Олександра, який у 1839 році переїхав з Петербургу до нашого міста для будівництва 3 грандіозних будівель: Університету Святого Володимира, Астрономічної Обсерваторії та Інституту Шляхетних Панянок. Для завершення справи, успішно розпочатої Беретті-батьком, Олександр переїздить до Києва, де йому судилося прожити усе своє подальше життя.

Київський університет у 1840-х зображений на акварелі Михайла Сажина. Фото з відкритих джерел.

Спочатку архітектор оселяється у будинку батька, викупивши долі спадку своїх численних братів та сестер, він стає одноосібним власником маєтку, який займав значну частину території на схилі вулиці Інститутської. У наступні кілька років Беретті-молодший побудував декілька будинків, які здавав в оренду та трактир, де свого часу збиралося чимало відомих людей. Існує версія, що свого часу там бував навіть Тарас Шевченко…

На жаль, будинок архітектора Беретті було знищено під час пожежі на Хрещатику у вересні 1941 року…

Олександр Беретті у зрілі роки. Фото з архіву П.Альошина

На відміну від батька, Олександр мав досить складний та запальний характер: час від часу сварився зі своїми орендарями. Серед особистого архіву зодчого збереглися документи, що Беретті-молодший притягався до відповідальності за побиття дітей дворянина Тустановського та інші дрібні конфлікти.

Перша гімназія, нині Жовтий кортус Університету. Фото з відкритих джерел.

У 1840-50-х роках починається справжній розквіт таланту Беретті-молодшого, який не лише з великим успіхом завершує проєкти батька, але і реалізує чимало власних, зокрема будівлі Першої (нині Жовтий корпус Університету Т. Шевченка) та Другої Київської Гімназії (також, на бульварі Шевченка), Готель Європа на Хрещатику (знесений наприкінці 1970-х для будівництва Українського Дому), Анатомічний театр (нині Музей медицини), Пансіон Левашової (нині Будинок Академії наук на Володимирській), будівля Реального Училища (нині Дипломатична Академія) та власний маєток на Володимирській (нині Приймальня Служби безпеки України). Усього за проєктами Олександра Беретті було побудовано 23 будівлі, які є яскравими прикладами стилю пізнього класицизму.

Будівля Дипломатичної академії на Софіївській площі. Фото з відкритих джерел.
Маєток Олександра Беретті на Володимирській. Фото з відкритих джерел.

З 1843 по 1861 роки Олександр Беретті працює на посаді професора архітектури Університету Святого Володимира.

Наступні роки стали для Олександра Беретті важким випробуванням. Однією з перших невдач видатного зодчого стала реставрація фресок Кирилівської церкви, яка спричинила істотне пошкодження стародавнього живопису. Керування цього важливого проєкту згодом доручили професору Адріану Прахову.

Важливим завданням для Олександра Беретті стало будівництво Володимирського Собору, над проєктом якого вже працювали його два колеги — Іван Штром та Павло Спарро. Їх пропозиції не були схвально сприйняті Київським митрополитом, якого дуже зацікавив проєкт Олександра Беретті, що запропонував майже вдвічі збільшити споруду, надавши їй більшої величі та монументальності, не виходячи за межі кошторису, запропонованого попередниками.

Володимирський собор, будівництво якого підірвало психічне здоров’я відомого архітектора. Фото з відкритих джерел.

Помпезне будівництво закінчилося для Академіка архітектури справжньою катастрофою у 1862 році, коли споруду майже добудували до куполів, у стінах почали з’являтися великі тріщини. Згодом з Петербургу навіть приїхала експертна комісія, однак зарадити цій ситуації ніяк не змогли: недобудований собор продовжував руйнуватися. З 1866 року будівництво храму повністю зупинилося, Олександра Беретті відсторонили від будівництва, вказавши на істотні помилки у проєктуванні споруди.

Володимирський Собор на старовинній листівці. Фото з відкритих джерел.

Творіння архітектора Беретті залишалося недобудованим майже десятиліття, поки за наказом царя Олександра Другого, який відвідав Київ у 1875 році, стіни храму укріпили експерт з Петербургу Рудольф Бернгардт та київський зодчий Володимир Ніколаєв, який керував фінальним етапом будівництва святині.

Невдача з Володимирським собором стала для Олександра Беретті важким ударом, який відобразився на його психічному здоров’ї. Тривалий час він проводить у божевільні. Згодом багато подорожує, проте залишає улюблену справу назавжди. Доля відвела йому ще довгі 30 років життя, наприкінці якого він стане свідком освячення Володимирського собору та початку першої хвилі будівельної лихоманки, яка охопила Київ у 1890-х роках…

Олександр Вікентійович Беретті залишив цей світ у червні 1895 року у віці 79 років, похований поруч з батьком на Байковому Кладовищі. Після смерті з ім’ям відомого архітектора було пов’язано декілька легенд та містичних історій, подейкували, навіть, що його привид можна зустріти в Анатомічному театрі…

Творчість архітектора і зараз має чимало прихильників, а кілька років тому краєзнавці нашого міста розробили квест-екскурсію «Код Архітектора Беретті», присвячений відомим архітектурним шедеврам видатного київського зодчого, пов’язаних з таємницями його біографії.

Анатомічний театр, нині Музей Медицини, де за легендами живе привид О.Беретті. Фото з відкритих джерел.

Палким прихильником творчості зодчих Беретті був інший відомий київський архітектор Павло Альошин, який свого часу детально вивчав архітектурну спадщину талановитої родини та переписувався з її нащадками, які свого часу передали Павлу Федотовичу чимало цікавих документів та фотографій з особистого архіву. До речі, завдяки кресленням Беретті — батька, Павло Альошин зумів відновити первісний вигляд Університету, який сильно постраждав під час Другої світової війни.

Микола Беретті, який свого часу передав Павлу Альошину документи та світлини своєї родини. Фото з архіву П.Альошина.

Київському спадку родини Беретті Павло Альошин присвятив декілька публікацій в часописах «Радянська Архітектура», де написав такі слова: «Наш обов’язок — віддати належне і батькові, і синові Беретті. Ними створена певна архітектурна культура, яка дійшла до нас, яка з’єднує нас з кращими традиціями в архітектурі. Наш обов’язок — зберегти їх твори, які нам потрібні, в кращому вигляді, підтримуючи їх, а ті будинки, які в силу поступального руху історії повинні поступитися місцем новим, ми зобов’язані обміряти, вивчити і весь матеріал про них зберігати, як елементи архітектурної спадщини минулого. Без критичного вивчення і освоєння культури минулого ми не мислимо собі створення світлої, радісної культури сучасного».

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»