Код нації: писанки Тетяни Коновал від окупованого міста на Луганщині до Києва

— Чи дійсно на Луганщині ніколи не було писанкарства? З чого ж для вас все почалося?

— Я стала занурюватися у мистецтво писанкарства у 22 роки. Ми з чоловіком обидва викладачі образотворчого мистецтва, — розповідає майстриня Тетяна Коновал. — Коли нашій дитині було 2 роки, й вона пробувала «малювати», чоловік запропонував перед Великоднем розписати яєчка — для забави, для сімейного дозвілля. Він почав вчитися сам і навчав мене, і навіть нашого малюка. Тоді у містечку Свердловськ (нині Довжанськ) на Луганщині, де ми мешкали, не було жодної літератури, жодного прикладу для наслідування, у кого б можна було перейняти техніку розпису. Мій чоловік родом з західних регіонів України, в дитинстві бачив писанки, щось запам’ятав і намагався згадати, шукав інформацію, пробував, створив саморобні інструменти. Мені так це було до душі, що згодом стало творчим життям. Спочатку потроху використовували харчові барвники, лушпиння цибулі. Пізніше я познайомилася з майстрами з різних куточків України, вони ділилися досвідом, розповідали про матеріали й інструменти, рослинні відвари для фарб.

— Так склалося, що на Луганщині проживає багато переселенців з різних куточків колишнього СРСР, — пояснила пані Тетяна. — От моя бабуся, наприклад, з Корсунь-Шевченківського району Черкащини, після війни переселилася на схід України, народила мою маму. І всі люди, що переселялися, принесли в регіон якісь фрагменти своїх культур. До того ж, в радянські часи переслідували за релігійні обряди та традиції. Крашанка — завжди використовувалася для швидкого вжитку й не несла нікои в собі нічого сакрального. Писанка ж — навпаки. Вона зберігає таємний код нації, містить багато символів і знаків з глибокої давнини. І от ми з чоловіком вирішили, що на Луганщині також буде писанкарство. Ми навчилися самі і навчили всіх охочих цьому стародавньому виду народної творчості. Проте те, чого ми навчили людей, не може претендувати на назву «луганський стиль писанкарства».

— Чи можливе писанкарство в окупації, чи там, як в часи СРСР, знову все під забороною?

— У 2001 році я заснувала у нашому місті студію писанкарства. Працювали багато років, постійно було повно і дітей, і дорослих — виросло ціле покоління людей, які тепер знають і вміють це робити. З початком окупації студія була два роки зачинена, але мої послідовники відкрили її знову, вона працює! Окупаційна влада тому не перешкоджає. А мені колишні учні надсилають фото і звісточки. От вони днями провели конкурс писанкарства і поділилися зі мною світлинами.

— Скільки ж за ці десятиліття ви створили писанок?

— Ще до війни якось рахувала: вийшло приблизно 20 тисяч, а потім й перестала. Адже мова йде не про непорушну колекцію. Роботи дарую, продаю, десь виставляю, щось ними прикрашаю…Нині під рукою є більше 600 писанок, які зберігаю у простих лотках з під яєць. Я у Києві працюю у Центрі дитячої та юнацької творчості Деснянського району. Раніше казали «Луганщина — світанок України», тому й студію, де навчається більше 100 дітей у 6 групах, теж назвала «Світанок України». За такою назвою створили сторінку у Фейсбук, є розділ на ютуб-каналі. Через коронавірус, обмеження, локдауни ми періодично переходимо в онлайн: проводимо заняття, маємо зворотній зв’язок один з одним. Але всі ці коронавірусні катаклізми показали мені нові безмежні можливості у спілкуванні зі світом, з українською діаспорою. Тепер, маючи базу з фото-, відеоматеріалів, записую відеоуроки по писанкарству, веду свій ютуб канал «Tetiana KONOVAL Pysanky UA». Завдяки Інтернет проводжу уроки, майстер-класи для всіх, і тих хто закордоном також. От днями був урок для українців Сан-Франциско.

Роздивитися більше витворів мистецтва Тетяни Коновал можна тут.

— А як же книжки? Ви більше не пишете?

— У мене всього одна книжка. Ще у 2007 році за підтримки президента Віктора Андрійовича Ющенка було видано мою книгу «Писанкова абетка». Я також мала три персональні виставки у секретаріаті президента. У довоєнні роки мої роботи експонувалися на виставках у Києві, Івано-Франківську, Коломиї, Хмельницькому, Кам’нець-Подільському, інших містах. А в останній період — в Естонії.

Справа в тому, що нині ефективніше працювати через Інтернет. З частиною тиражу «Писанкової абетки» сталося так, що за сім років окупації намагалася якось вивезти книги на підконтрольну територію. Бо там залишилося ще 2 тисячі примірників. Але то дуже не проста справа. За 7 років я сама, і мої рідні, друзі і партизани вивезти приблизно 300 книг. Вони важкі, один примірник — майже кілограм, тому що це яскраве видання, на якісному папері. От днями був сюрприз: передали «звідти» ще 20 примірників. Цю передачу сепаратисти перерили, намагалися конфіскувати. Проте, минулося…Я розумію як складно тягати книжки через окупантів. Останнім часом друзі перевозили їх через блок-пости в Станиці Луганській. А раз було подружка вивезла через блокпост донецьких сепаратистів. На блок-постах там стоять звичайні грабіжники, бандити. Зрозуміло, що їм мої книжки не потрібні. Але для них не існує законів, просто гроші вимагають.

— Авторська писанка — яка її тематика?

— Це художні твори. Через авторську писанку намагаюся передати любов до рідної країни, тому в роботах є чимало символів держави. Думаю, що у мене теж є своя зброя — розписами і символами програмую захист і мир для України. У мене мама залишилася в окупації. Ми страшенно сумуємо одна за одною. Зв’язок та побачення — все дуже і дуже складно. Вона у мене пише вірші про Україну, і часто — наче від мого імені. От недавно передала мені такий:

Хай Воскресіння України

На Луганщині засяє!

І від Сяну та до Дону

Ніхто лиха не зазнає.

Напишу на писанці

Свою Україну:

Нескорену, нездоланну, хліборобну, милу!

— Які окремі знаки і символи складаються в орнамент?

— Народне традиційне мистецтво писанкарства — наше таємне письмо. Воно складається зі знаків та символів, що мають зміст, значення, які нам про щось розповідають. Треба вчитися писати і читати, думати, що ти малюєш і складаєшь на яєчку.

Символи можна поділити на групи. Є велика група солярних знаків. Це сонце, зірки, сварги, тригери, інші — символи чоловічої енергії, чоловічого початку.

Є символи жіночої енергії — безкінечність, символи води.

Дуже розповсюджена і всім зрозуміла група символів — рослини, гілочки, квіти, листочки, зернятка, плоди.

Є тваринні символи, коли малюють цілу тваринку, або частинки: пташки (добра звістка), рибка (символ здоров’я). Є писанки з зображенням частинок тварин, які складаються в орнамент: наприклад, «лисячий хвостик», «вовчі зуби» (символ захисту), «заячі вушка», «ластівчиний хвостик», «гребінці», «курячі, качині, гусячі лапки». Такі орнаменти створюють для захисту домашніх тварин, або ж для того, щоб надати людині, яку обдаровують такою писанкою, якихось характерних рис тих звіряток.

Є на писанках група християнських символів: хрестики символізують Воскресіння Христове, Великдень. Є геометрична група — ромби, трикутники, прямокутники — це символи землі, яка зорана, засіяна, родюча.

— Яка кольорова гамма використовувалася раніше і чи різниться вона по регіонах?

— Гамма кольорів більш-менш різна, бо в старовину використовувалися тільки природні барвники, здебільшого рослинні, а рослини в кожному регіоні різні. Нині використовують сучасні барвники, вони більш насичені, яскраві, палітра різноманітна. Схема фарбування теж різна, і їх безліч. Найчастіше використовується така: перший колір — жовтий, другий — червоний, третій — чорний.

— Чи можна викидати писанку на смітник?

— Ні. Вона має оберігати господаря рік — до наступного Великодня. Одразу зауважу: писанку, на відміну від крашанки, яку потім з’їдають, робили завжди на повному, свіжому, не вареному яйці — на живому! Це головний символ — Живе яйце! На пустому й видутому ні в якому разі не робили. Справжню писанку завжди виконують на передодні Великодня як оберіг, тоді їй надавали магічної сили і змісту. Наступного року треба робити нову писанку — оберіг, а старими прикрасити або ж образи, або кімнату, або сад. Це залежить від того, як яйце збереглося. Часто серединка яєчка висихає й стає брязкальцем. Якщо через клімат яйце псується, то його або видувають і миють для розвішування у саду, або закопують під деревами також у саду або городі — на врожай. Ще роблять зі старих видутих писанок голубів: додають голівку з тіста, з витинанок — крильця та хвостик і підвішують у кімнаті. Тоді голуби «літають».

Нагадаємо, 26 квітня 1840 року світ побачила перша друкована збірка поезій Тараса Шевченка — «Кобзар». На честь цієї події кінокомпанія «Магіка-фільм» виклала у безкоштовний доступ анімаційний фільм Андрія Щербака «Причинна», створений за мотивами однойменної балади Шевченка.

Всі фото надані Тетяною Коновал

Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»