Що писали столичні газети про аварію на Чорнобильській АЕС: архівні фото

Майже два роки тому Чорнобильська катастрофа несподівано знову стала обговорюваною та цікавою світовій спільноті. Виною тому стали кліматичні зміни, актуальність захисту екології та…серіал від HBO «Чорнобиль». Головний герой серіалу — професор Валерій Легасов, якого зіграв актор Джарред Гарріс, на самому початку записуючи власні думки алегорично запитував глядача: «Яка ціна брехні?».

Це насправді дуже влучне риторичне запитання до підсумків катастрофи. І якщо для західного глядача таке питання стало новим, то для українців, які на власному досвіді знають, що таке радянська влада — стало лише сумним нагадуванням. При всьому жахітті Чорнобиля, це лише одна із великих трагедій, які спіткали Україну за часів СРСР, і яку намагались приховати.

Єдина відмінність — Чорнобиль став останньою краплею, доленосний вибух на четвертому енергоблоці 26 квітня 1986 року змінив хід історії, на фоні найбільшої техногенної катастрофи народилась незалежна Україна, а СРСР назавжди залишився у минулому, заплативши ту саму «ціну брехні».

За допомогою архівних газет «Вечірнього Києва» ми простежили висвітлення катастрофи в найпопулярнішому виданні столиці тих часів.

«Гласність», Горбачов та будівництво

На початку 1985 року до влади прийшов, за радянськими мірками, «молодий та перспективний» 54-річний Михайло Горбачов, який майже одразу проголосив курс на запізнілі реформи — так звану «перебудову», яка закінчилась закономірним розпадом СРСР.

Утім, на той час, такий сценарій ще не виглядав реалістичним. Навпаки, обіцянка демократизувати образ життя стала ковтком свіжого повітря та надією. Особливо на теренах України, де це питання, завдяки зусиллям українських дисидентів, постійно піднімалось.

У цьому контексті основним зрушенням мала стати гласність — відкритість державних установ та свобода слова в ЗМІ, зняття цензури та дозвіл раніше заборонених творів та фільмів. Поступки й справді були, в першу чергу дозволили друкувати заборонені та критичні до радянського устрою твори, на кшталт «Собачого серця» Булгакова, який у 1988 році отримав екранізацію.

Ситуація виявилась набагато складнішою з відкритістю та правдивістю ЗМІ. Через рік після приходу Горбачова до влади ти проголошеного курсу на перебудову сталась Чорнобильська катастрофа, яка швидко показала, що «гласність» була лише лозунгом, який по-справжньому ніхто виконувати не збирався.

Чорнобильська АЕС, яку почали споруджувати в травні 1970 року, майже одразу була проблемною. Контроль за вибором місця та будівництвом з самого початку здійснювався з Москви, УРСР фактично було усунута від прийняття рішень. Вже на перших етапах роботи велись зі значними порушеннями, причини яких достатньо класичні для СРСР — неякісні матеріали та невиправданий поспіх, щоб здати в експлуатацію перший енергоблок до чергового з“їзду КПРС. Не поодинокими були випадки і розкрадання будматеріалів.

«На окремих ділянках другого блоку Чорнобильської атомної електростанції зафіксовано факти відходу від проєктів і порушення технології ведення будівельних і монтажних робіт, що може призвести до аварій та нещасних випадків», — зі звіту КДБ від 17 січня 1979 року.

Перші аварії на станції почали ставатись ще за 8 років до катастрофи, після запуску першого енергоблоку. Тричі на станції ставались витоки радіації у 1982, 1983, 1984 роках. Всі ці випадки старанно приховувалась КДБ та ніколи не доносилась до широкої громадськості.

«Радянські реактори не вибухають» та цензура

Коли 26 квітня 1986 року вибухнув четвертий енергоблок АЕС, першим прагненням радянського керівництва було якомога швидше приховати сам факт аварії та, за можливості, непомітно ліквідувати наслідки. Однак усвідомлення того, що поблизу Києва сталась справжня техногенна катастрофа, прийшло не одразу.

Радянські номенклатурники слабко уявляли собі загрози, які несе радіаційний викид. 28 квітня перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький отримав доповідь від КДБ, що рівень радіації на 3-му та 4-му енергоблоках становив 1000-2600 мікрорентген на секунду, на окремих ділянках Припʼяті — 30-160. На документі навпроти цих даних він поставив свою знамениту примітку з запитанням: «Що це означає?».

Повідомили киян про аварію на ЧАЕС лише 28-29 квітня — це невеличка замітка на останній сторінці газети «Вечірній Київ», яке аж ніяк не відображала масштаби катастрофи.

Порушити мовчання радянському керівництву буквально довелось, адже різке зростання радіаційного фону помітили у Швеції та Данії, а згодом і ще у ряді країн. Радянський уряд буквально завалили зверненнями та вимогами пояснити ситуацію.

У тогочасних газетах ситуацію у Чорнобилі подавали як аварію, яка не загрожує населенню, нерідко ці повідомлення «викривали брехню» західних держав, які відкрито почали звинувачувати СРСР у приховуванні радіаційної катастрофи.

Майже одразу радянський уряд постав перед складною дилемою: відзначити з пропагандистською помпою травневі свята, або ж розпочати інформаційну кампанію серед населення. Для номенклатури вибір був очевидний, хоча у столиці України вже 29 квітня було створено оперативну групу, яка ліквідовувала наслідки аварії в місті.

Містяни, однак, все одно отримували тривожну інформацію, в першу чергу від ліквідаторів та переселенців із Припʼяті, Чорнобиля та навколишніх сіл.

Перші реальні медичні поради від влади почали зʼявлятись лише після відзначення 9 травня. Більше як тиждень зволікань обернуться згодом численними проблемами зі здоровʼям для тисяч киян.

Впродовж року увага до Чорнобильської АЕС невпинно зростатиме, тема катастрофи на наступний рік в газеті «Вечірній Київ» висвітлювалась майже щодня і на першій шпальті.

Восени будуть опубліковані перші знімки ЧАЕС, звичайно ж з правильного ракурсу. Систематичне замовчування масштабів катастрофи звело нанівець горбачовську «гласність», навіть більше, катастрофа стала вироком усій радянській державі, своєрідною кульмінацією, після якої настав неминучий кінець «Країни Рад»

Дамоклів меч над Києвом

Попри страшні наслідки Чорнобильської катастрофи сама станція майже не припиняла роботу, на сторінках «Вечірки» вже в грудні 1986 року зʼявилось перше повідомлення про відновлення роботи, що аж ніяк не покращило відношення громадськості.

В усіх регіонах України регулярно відбувались мітинги та протести з вимогою припинити роботу станції. 26 квітня 1988 року в Києві відбулася перша несанкціонована демонстрація під гаслами — «Геть АЕС з України», «УКК — за без’ядерну Україну», «Не хочемо мертвих зон», «АЕС — на референдум», «Промисловість, землю, воду — під екологічний контроль», «Кожному — персональний дозиметр».

Зовсім незабаром СРСР піде в історію, однак ЧАЕС продовжить працювати і в незалежній Україні, навіть більше, зовсім скоро кияни знову почують страшну звістку, ввечері 11 жовтня 1991 року сталась пожежа внаслідок чергової аварії. Станцію на цей раз почали називати не інакше як Дамокловим мечем над столицею — непередбачуваною загрозою, яка може в будь-який моменти перетворити Київ на «велику Припʼять».

Закриття АЕС після останньої пожежі стало неминучим, однак постійно відтягувалось, для молодої української держави питання енергетики було критичним, в 90-ті як раз розпочинаються газові війни Росії проти України.

Спочатку кінцевий термін був встановлений в 1995 році, згодом остаточна дата постійно переносилась. ЧАЕС припинила роботу 15 грудня 2000 року, втім навіть таке рішення не оминули критикою, адже АЕС припинила роботу в розпал опалювального сезону.

Завершальним етапом Чорнобильської історії став саркофаг «Арка», встановлений на заміну радянському залізобетонному «Укриттю», спорудженому в 1986 році і розрахованого на мінімум 20 років. У 2016 році четвертий енергоблок огорнули у найбільшу рухому конструкцію, яка убезпечить світ від радіоактивних нутрощів зруйнованого ректора ще на 100 років.

Михайло ЗАГОРОДНІЙ, «Вечірній Київ»