Чорнобиль та Київ: як столиця України пережила катастрофу на ЧАЕС

ЧАЕС 1986 р. Фото: ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного
ЧАЕС 1986 р. Фото: ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного

35 років тому, 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної станції пролунав вибух, який змінив хід історії України.

Напередодні 35 річниці катастрофи на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС Державний архів м. Києва презентував онлайн архів «Чорнобиль. Хроніка Києва», до якого увійшли документи період від 30 квітня 1986 року кінця вересня 1998 року і висвітлюють заходи міста із ліквідації наслідків аварії.

Переважна більшість документів були засекречені майже одразу, а роботу по їх розсекреченню було проведено протягом 1990-2000-х років. Через це багато фактів не були раніше доступні дослідникам історії Чорнобильської катастрофи та широкому загалу.

Олександр Панченко — директор державного архіву м Києва з 2018 року, але почав працювати системі одразу архіву після закінчення історичного факультету університету Шевченка ще в 1981 році.

Олександр Панченко

«Це моє перше і скоріш за все останнє місце роботи» — жартує він.

З паном Олександром ми поспілкувались про наслідки найбільшої техногенної катастрофи в історії України та її вплив на Київ, як місцева влада реагувала та інформувала киян того часу, а також про унікальні документи, які зберігаються в архіві.

— Аварію на ЧАЕС радянський уряд намагався приховати, при цьому часто ігноруючи навіть місцеву владу. На додачу в Києві навіть влаштували урочистості на 1 травня — через 4 дні після вибуху. Наскільки влада Києва змогла швидко зреагувати враховуючи тотальну секретність?

— Керівництво міста і Рада Міністрів УРСР та ЦК КПУ багато в чому відрізнялись. Якщо останні повністю залежали від директив та вказівок ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, то виконавчий комітет Київської міської ради народних депутатів міг більш оперативно вирішувати невідкладні завдання на місцевому рівні.

29 квітня 1986 року було створено оперативну групу бюро Київського міському КПУ, яку очолив голова виконавчого комітету Київради Валентин Згурський, а до її складу увійшли керівники департаментів та управлінь які відповідали за певні напрямки життєзабезпечення міста, це і транспорт, і комуналка, вода та ремонтно-будівельні роботи.

Засідання урядової комісії з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 17 вересня 1986 р. Фото: ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного

Протягом травня-червня засідання проводилися щоденно, зі зменшенням загрози і стабілізацією ситуації на Чорнобильській АЕС — раз на тиждень (липень-жовтень 1986 року). Спектр питань, який належав до її компетенції надзвичайно широкий — від питань життєзабезпечення столиці УРСР до наданням допомоги (матеріальної, фінансової та людськими ресурсами) для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Мені самому тоді було 27 років, можу зі свого досвіду сказати, що інформації було явно недостатньо, як в газетах, так і на телебаченні. А те що подавалось, було дуже дозованим. Чорнобильська катастрофа не тільки забруднила радіацією навколишнє середовище на багато десятків років, а й забрала тисячі людських життів та завдала непоправної шкоди здоров’ю населення. Замовчування масштабів катастрофи та відсутність у перші дні аварії дієвих заходів по захисту населення призвело різкого погіршення здоров’я киян, а особливо дітей.

1 травня 1986 р. на площі Жовтневої революції (Майдан Незалежності). Фото: ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного

У цей період моїй дочці було 6 місяців, коли дружина гуляла з коляскою, а ми жили на Оболоні, її зупиняли перехожі, які знали про реальний стан речей, і радили негайно йти додому і сховатися. Потім ми просто виїхали, на мою малу батьківщину — Сумщину.

Тут настрої були наче і не панічні, але дуже різні, бо на початковому етапі взагалі не було інформації, що саме відбулось, які масштаби, які сили треба. А потім уже трошки пізніше у населення почали зʼявлятись дозиметри, навіть у нас в архіві, влада почала давати інструкції, як себе вести та харчуватись.

— Перше повідомлення у ЗМІ зʼявилось лише через два дні після вибуху і містило мінімум інформації. В таких умовах звідки кияни брали інформацію, зокрема про суттєву небезпеку радіації?

— Мені важко казати за всіх, можу тільки за себе сказати. Ми самі, звичайно, десь щось читали до цього, радились з лікарями. У моєї дружини, наприклад, сестра лікар, ми від неї якусь інформацію отримували, щось від знайомих.

Багато людей переселяли до Києва, сестра дружини жила на Воскресенці і до них в будинок привезли евакуйованих людей. Там був і крик, і плач. Ці люди теж свої історії розповідали.

Усі боялись невидимого ворога — радіації. Ніхто не знав, як воно діє на дитину, на дорослого, тоді радіація не була вивченою і це жахало. І хлопців наших багато туди було направлено, пожежників, купа киян працювали на ліквідації. Вони приїжджали і теж дещо переповідали.

Учасники ХХХІХ-ї «Велогонки Миру» травень 1986 р. Фото: ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного

У Києві згодом був створений 30 липня 1986 року Центр радіаційної медицини, який займався реабілітацією постраждалих. Лікарні у Києві приймали «чорнобильців» і лікували їх. Місто створило в 1990-ті роки ряд закладів, які займались постраждалих від аварії…

— Медичні заклади почали не одразу ж 26 квітня створювати, до цього постраждалих привозили у звичайні лікарні, частину ще везли напряму в Москву…

— Перші постраждалі від променевої хвороби не пройшли через офіційну київську владу. У Києві були сконцентровані різні заклади, які мали різне підпорядкування. Звичайні поліклініки могли ж приймати лише тих людей, які тут прописані або стали на облік. Усі решта йшли в республіканські лікарні, які не підпорядковувались місту. Але питання лікування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та дітей завжди перебувало в пріоритеті діяльності Київради.

В цьому контексті було впроваджено низку заходів: споруджено новий завод дитячого харчування, закуплено обладнання та створено спеціальні відділення у медичних закладах, що діагностували та лікували дітей із захворюваннями щитоподібної залози.

Група ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС прямують на роботу. м. Прип’ять 1986 р. Фото: ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного

Також було введено безкоштовне харчування дітей у школах, забезпечено їх щорічний відпочинок у літніх таборах та санаторно-лікувальних закладах, щорічно виплачувалася матеріальна допомога сім’ям, діти яких мали захворювання отримані в результаті ураження радіацією та багато інших заходів.

Одночасно виділялися кошти для реконструкції лікувальних та санаторно-лікувальних закладів. Так були виділені техніка, обладнання та будівельні матеріали на облаштування та розширення санаторію «Лютіж», де відпочивали ліквідатори, які поверталися з робіт на Чорнобильській АЕС.

— Що робила тодішня влада міста для ліквідації наслідків катастрофи у Києві?

— Як тільки отримувалась інформація про радіаційне зараження певного регіону, звідти зразу заборонялось підвозити продукцію як із колгоспів та і з індивідуальних селянських господарств. Було заборонено стихійну торгівлю на вулицях міста, введено жорсткі карантинні умови та дозиметричний контроль на ринках, але їх скоро взагалі закрили.

Щоденно на в’їздах до міста кожен автомобіль проходив дозиметричний контроль, а також обов’язкову санітарну обробку, оскільки пил та бруд з автомобілів потрапляли до міста і радіаційний фон різко зростав. Відповідно до наданих рекомендацій вулиці, тротуари та будинки щоденно мились. Листя, траву скошували, все це ховали в селі Великі Дмитровичі на спеціальному полігоні, побудованому коштом міста.

Автомогильники в с. Іловниця Чорнобильського району 1993 р. Фото: ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного

Є величезні масиви інформацію про щоденні вимірювання радіаційного фону у Києві: гамма-фон, молока та молочних продуктів, води питної у міському водогоні та води в річках Дніпро і Десна, опадів та повітря. В перші місяці заміри робились двічі на день: о 6:00 і 18:00, а починаючи з липня місяця раз на день. Ця інформація тривалий час була засекречена.

Тоді також скасували усі туристичні екскурсії до Київської та сусідніх областей, окрім екскурсій Інтуриста (для іноземних туристів), відмінили республіканський зліт піонерів на травень-червень. Також постановляли обробляти іноземних громадян, які виїжджали з Києва.

Стосовно розміщення евакуйованих багато питань віршувались. Це було чітко розплановано, задіяно багато людей та структур. Була заборона вʼїзду до Києва транспорту з інші регіони, без перепусток в північні області вʼїхати було неможливо.

— Чи були проблеми з питною водою в місті?

— Питання води було достатньо гострим. З Прип’яті в Дніпро пішла величезна маса зараженої води. Це також період повеней, коли йдуть величезні маси води, це близько двох тисяч кубів в секунду. Фактично за 20 днів вся ця вода могла бути у Києві.

Ситуацію врятувало те, що вдалось стабілізувати обстановку поблизу станції. Але міська влада швидкими темпами організувала будівництво нових водозабірних споруд і плавучої насосної станції для подачі у міський водогін води із річки Десна. Новий водогін було прийнято в експлуатацію 19 червня 1986 року. Були пробурені або розконсервовані близько 50 артезіанських свердловин, закуповували фільтри для знезараження.

Будівництво укриття над четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС 1986-1987 рр. Фото: ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного

— Чи всі документи по Чорнобилю розсекречені і доступні?

— У 2018 році документальна спадщина Чорнобиля була визнана світовою спадщиною ЮНЕСКО. Відповідно ці документи потрібно досліджувати. Ми бачили, який хайп був навколо серіалу від HBO «Чорнобиль», але суть в тому, що у населення доволі хибні уявлення про ті події.

Тому публікація цих документів має подолати ті стереотипи, зокрема стосовно того, як діяла місцева влада, які механізми були подолання кризи. Всі бачили зруйнований реактор, але не знають, що відбувалось навколо.

Для прикладу, Київ забезпечив тисячі квартир ліквідатором та родинам, евакуйованим із зони Чорнобильської АЕС, що навіть по тим часам було колосальним ресурсом. Власне, ми взяли виключно місто Київ, як проєкт, щоб показати, як взаємодіяли всі служби по ліквідації наслідків.

Група ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Фото: ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного

У нас в Україні взагалі є багато архівів, які підпорядковані Державній архівній службі, у нас ще є галузеві архіви: Міноборони, СБУ, там свої документи, за які ми не можемо відповідати.

— На Чорнобильській АЕС і до 1986 року ставались аварії, чи впливало це якось на місто?

Тут треба сказати, що станція була на території області і при цьому в повному підпорядкуванні в Москві, профільною установою був Інститут атомної енергії ім. І. В. Курчатова, який здійснював нагляд за його діяльністю. Фактично українська влада була усунута від управління цим обʼєктом.

При цьому місто доклало зусиль до її будівництва, а київський будівельний комбінат Київміськбуд був відряджений, щоб побудувати місто для «атомщиків», які все ще мали обслуговувати ЧАЕС після вибуху — Славутич. Місто Прип’ять було вже було не придатним для життя.

Тому важко сказати, можливо якась інформація в документах партійних органів і була, але це питання дослідження.

— Яким був головний меседж від радянської влади киянам?

Через приблизно десять днів від влади були опубліковані замітки від імені міністра охорони здоров’я УРСР Романенка, у яких розповідали, як діяти і що робити. На жаль, радянська влада повністю провалила комунікацію із населенням. Вони десятками днів вирішували питання: чи потрібен людям йод, чи ні, і як це потім подати.

Київ напередодні святкування 69-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції04 листопада 1986 р. Фото: ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного

Як результат, коли вже почались ураження щитоподібної залози, ці рекомендації були непотрібні. В 1990-х року через це були цілеспрямовані кампанії по виявленню дітей з захворюваннями щитоподібної залози, будувались навіть відповідні заклади. Те, що не було зроблено в перші дні, потім вилилось в масові хвороби дітей та дорослих.

Тоді ж і питання було стосовно зонування, довго вирішувалось в яку зону включити Київ. Ну але це не міська влада цим питанням не займалась звичайно. Київ мав отримувати четверту зону, але кількість мешканців напевно цього не дозволила. Хоча всі навколишні місцевості її отримали.

Чорнобиль — це дійсно велика катастрофа, не тільки в масштабах всієї України, тому треба подякувати людям, які кинулись рятувати ситуацію, вони втратили своє здоровʼя, але допомогли вберегти Київ і навіть світ.

Будівельники підіймають прапор на честь завершення спорудження об’єкту «Укриття» над енергоблоком № 4. грудень 1986 р. Фото: ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного

— Які документи ви збираєтесь публікувати найближчим часом?

— Відповідно до доручення заступниці голови КМДА Марини Хонди планувалося зробити лише добірку архівних документів для документальної виставки до 35-річчя Чорнобильської катастрофи. Але зробивши первинне виявлення документів було прийнято рішення готувати онлайн-архів.

Для публікації в онлайн архіві відібрані документи з фонду Р-1, Київської міської Ради народних депутатів та виконавчого органу Київської міської Ради депутатів, фонду 1697, Київської міської ради та фонду 1689, Київської міської державної адміністрації. Загалом відібрано 504 документи. Проте це не всі документи, в інших фондах архіву є ще значна кількість цікавої та важливої для суспільства інформації.

— Ви збираєтесь всі документи оцифровувати?

— Так, поступово. У нас можливо будуть спільні проєкти, можливо залучимо музеї. Але точно документи будуть оприлюднюватись. Ми спочатку провели виявлення всіх документів, які стосуються Чорнобильської тематики, які є на зберіганні в нашому архіві.

Зробили перший етап онлайн-архіву — оцифрували рішення Київради, другий етап — це спуститись на рівень звичайних виконавців. Тобто ми маємо розпорядження вищої дії, потім міської і низинної влади. Це допоможе показати взаємозв’язок усього механізму, який ліквідовував загрозу у Чорнобилі.

Михайло ЗАГОРОДНІЙ, «Вечірній Київ»