Поїздка до Прип’яті разом із ліквідаторами ЧАЕС: спогади та сучасний вигляд міста

На фото: ліквідатори аварії на ЧАЕС — Микола Андрюк, Юрій Грищенко, Сергій Зорін, Валерій Кузнєцов, Олександр Мишолов, Володимир Резнік, Володимир Якович та гід Дмитро Шибалов / Фото: Олексій Самсонов
На фото: ліквідатори аварії на ЧАЕС — Микола Андрюк, Юрій Грищенко, Сергій Зорін, Валерій Кузнєцов, Олександр Мишолов, Володимир Резнік, Володимир Якович та гід Дмитро Шибалов / Фото: Олексій Самсонов

35 років тому сталася катастрофа на Чорнобильській АЕС. У місті атомників — Прип’яті — десятиліттями панує тиша. Напередодні річниці чорнобильської катастрофи «Вечірка» разом із ліквідаторами аварії відправилася до міста-привида, аби саме там вшанувати пам’ять всіх тих, хто врятував тоді світ від наслідків «мирного атома».

ДОРОГА

З Києва до Чорнобильської зони відчуження машиною можна доїхати за півтори-дві години. На цій ділянці знаходяться кілька сіл, а ближче до зони — тільки ліс.

На КПП «Дитятки» усіх зустрічають співробітники поліції та сонний пес. Тут свого роду межа — від КПП глибоко в поле йде паркан з колючим дротом. Полісмени звіряють паспортні дані зі списками, надісланими заздалегідь, до поїздки. Легально в зону можуть потрапити тільки місцеві працівники, родичі мешканців або туристи.

Цікаво, що у 2009 році за версією журналу Forbes Чорнобиль увійшов до списку 12 найбільш екзотичних туристичних напрямків нарівні з Антарктидою та Північною Кореєю.

Проїжджаючи повз залишені будинки, в автобусі постійно чулися суперечки ліквідаторів, які намагалися згадати, де саме був розміщений той чи інший підрозділ. Це непросто, бо за 35 років місцевість кардинально змінилася. Замість полів — хащі.

СПОГАДИ ЛІКВІДАТОРІВ

У 1986 році Володимир Якович закінчував фізичний факультет КПІ. За іронією долі вивчав якраз радіацію. Хто ж знав, що його професія стане такою затребуваною, а «мирний атом» відомий на весь світ. Співробітники військкомату вже 28 квітня направили його на ліквідацію аварії.

Володимир Якович

«З точки зору спеціаліста, який вивчав радіацію було не так цікаво, як страшно! Я їхав і знав, якого масштабу катастрофа, бо жив поруч із Чорнобилем, в селищі Іванків. Станом на 28 квітня мешканці тільки й говорили про аварію. Мало того, за день до мого відправлення до Іванкова привезли евакуйованих», — розповідає «Вечірці» Володимир Якович.

Перше, що він побачив прибувши до Прип’яті, згадує ліквідатор, окрім великого скупчення людей, яких евакуювали з міста та «розкидали» по автобусах, — це берег річки, всипаний мертвими раками. Майже весь.

«Пам’ятаю, як я ходив там, та розумів, наскільки велика доза радіації», — каже ліквідатор.

Упродовж двох тижнів пан Володимир був сусідом отим мертвим ракам: військова палатка, у якій їх поселили, була розташована саме на березі річки Прип’ять.

Він вантажив мішки зі піском та свинець до гелікоптерів. Після чого транспорт направлявся до реактора… І так два тижні поспіль: з ранку до вечора. Хлопцям не платили, бо вони були строковики.

«Ближче до вечора гелікоптер у небі світився. А у день привозили бутерброди із чорною ікрою. Дотепер пам’ятаю їх смак», — додає чоловік.

Серед страшних і моторошних спогадів, які розповідали ліквідатори, була історія про спухле від радіації порося, якого дзьобали кури на якомусь залишеному подвір’ї…

У ніч аварії до пожежника Володимира Рєзніка прийшли військові та міліція, які наказали негайно збиратися до Чорнобиля.

Володимир Рєзнік

«Оголосили воєнний стан та за одну ніч сформували наш 731 батальйон. Солдати Зону не покидали взагалі. 24 години на добу без будь-яких засобів індивідуального захисту. Перша „помивка“ була через 7 днів», — згадує ліквідатор.

У цей батальйон тоді призвали цивільних, військовозобов’язаних чоловіків: з дому, з гуртожитків, з навчання, — і кинули в пекло, на ліквідацію Чорнобильської катастрофи. Хлопці змушені були працювали у 4 зоні небезпеки, там де відмовляла техніка. На час призову чоловікам було від 28 до 40 років.

За словами учасників, після аварії на ЧАЕС вони цілодобово були біля реактора без жодних засобів захисту: допомагали гасити пожежу, збирали графіт. Усі отримали високі дози опромінення.

«Єдине, як могли захистити щитоподібну залозу — це прийняти певну дозу йодиду калію. Що ми й робили», —коментує ліквідатор.

За словами голови громадської організації Володимира Рєзніка, батальйон із 750-ти працівників після ліквідації техногенної катастрофи був одразу ж виведений з АЕС, і влада забула про нього. Він повідомив, що на сьогодні з 750 осіб в живих залишились близько 100, всі вони — інваліди.

Але на той час уряд, навпаки, заспокоював ліквідаторів та підбадьорював жартами. Наприклад, генерал армії Іван Герасимов казав:

«Выше доза — лучше стул!»

Розважали солдатів не тільки подібним сумнівним гумором, а й американської комедією «Няня». Робилося це для того, аби ліквідатори йшли в боротьбу з невидимим злом без страху. Але так вважали тільки головнокомандувачі…

Влітку 1986 року Сергій Мирний, нині еколог, а тоді ліквідатор аварії на ЧАЕС, їздив по Зоні майже за тими ж маршрутами, що й теперішні відвідувачі зони. Тільки тоді ці маршрути називалися маршрутами розвідки. А засобом пересування був не автобус чи машина, а бронік (броньована розвідувальна дозорна машина БРДМ-2рх).

Сергій Мирний

У травні 1986 року 35 діб провів у Чорнобильській зоні, де був командиром взводу радіаційної розвідки. У 2008 році він заснував екскурсійну компанію «Чорнобиль-Тур», а також пише сценарії та книжки про Чорнобиль.

«Рівні радіації в центрі зони були в 1000 разів більшими від норми. Вибухнув реактор 4-го енергоблоку. У травні 1986 року весь світ щодня заглядав в газети й телевізор, намагаючись дізнатися, що відбувається… А в цей час десятки тисяч чоловіків в спецівках і військових робах цілодобово товклися довкола Чорнобиля, аби локалізувати аварію. А тисячі сімей, що жили тут поколіннями, покидали цей край назавжди…», — згадує Сергій Мирний.

Свої проєкти в «Чорнобиль-ТУР» Сергій розглядає як логічне продовження зусиль з ліквідації наслідків Чорнобильського вибуху, розпочатих радіаційними розвідками 1986 року.

«Тільки тоді ми боролися з фізичним, радіаційним забрудненням, а тепер ліквідуємо інформаційне — в мізках людей. В Зоні радіаційне забруднення значною мірою переможене: локалізоване, зменшене в тисячу разів. Аби зробити радіаційну дезактивацію перших років аварії по-справжньому ефективною, її необхідно доповнювати дезактивацією інформаційною. Кожного разу, коли я повертаюся із екскурсійною групою із Зони, то відчуваю щось схоже на те, що відчував, виїжджаючи відтіля із колоною бронемашин розвідки в 1986 році: внаслідок моєї роботи ще якась кількість людей буде жити безпечніше, а світ в цілому стане трохи чистішим і кращим», — розповідає ліквідатор Сергій Мирний.

«Загалом-то, про Чорнобиль говорили багато та по-різному: із пафосом, з презирством, зі злістю. З гумором, напевно, теж, але поки що стикатися з успішними результатами гумористичного викладу теми не доводилося», — додає Мирний.

ПРО ТУРИСТИЧНУ ГАЛУЗЬ

Гід розповідає, що навіть карантин не сильно вплинув на попит на тури. А на питання, про те, як серіал від HBO посприяв тутешній туристичній галузі, він відповідає, що вдячний хлопцям за таку круту рекламу.

Шестеро ліквідаторів аварії на ЧАЕС з легендарного 371-го спецбатальйону — Микола Андрюк, Юрій Грищенко, Сергій Зорін, Валерій Кузнєцов, Олександр Мишолов та Володимир Резнік та гід Дмитро Шибалов.

«Людям завжди цікава зона відчуження. Але першим сильним поштовхом була комп’ютерна гра «S.T.A.L.K.E.R.», — ділиться гід Дмитро.

Про подібних «сталкерів», які незаконно проникають до Чорнобиля говорили також. Вони є завжди. Хоч за подібне проникнення накладається й штраф — їм байдуже. Можливо через те, що грошове покарання — від 20 до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340-510 грн) з конфіскацією знарядь вчинення правопорушення. На посадових осіб — від 25 до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (425-510 грн) з конфіскацією знарядь вчинення правопорушення.

«Іноді „сталкери“ самі повідомляють поліцію, що вони нелегально проникли на територію задля того, аби їх відвезли додому. Не всі готові до подібного кілометражу», — додає гід.

Наслідки аварії на Чорнобильській АЕС могли бути ще більшими, якби не героїзм і самовідданість людей, які ліквідовували катастрофу і заплатили за це власним життям та здоров’ям. А це понад пів мільйона людей, які пройшли Чорнобиль.

Учасників ліквідації аварії вшановують 14 грудня, бо саме у цей день 1986 року закінчили будівництво саркофагу над зруйнованим четвертим енергоблоком.

Читайте також: Свідки аварії в Чорнобилі розповіли, як люди непритомніли і помирали у стражданнях

Даша ГРИШИНА, «Вечірній Київ»