Історичні будинки: прихована краса київських парадних
Київ цікавий для туристів не тільки своєю архітектурою, мостами, затишними вулицями та романтичними парками. Є приховані «перлини», які звичайному туристу просто так не помітити. Мова піде про таємничий світ київських під’їздів. Або ж точніше кажучи парадних — бо саме так звикли називати кияни під’їзди своїх будинків.
Журналісти «Вечірнього Києва» покажуть вам місця сповнені шарму та розкоші минулого, які «ховаються» за кодовим замком. Проте, майте на увазі, для того аби потрапити всередину потрібно запастися терпінням…
Розпочнемо наш пошук «перлин» з будинку, який знаходиться на вулиці Саксаганського, 99.
Колишній прибутковий будинок лікаря-терапевта Бєлаковського. Семиповерховий будинок вважається одним із найяскравіших зразків добірки прибуткової забудови Києва початку 20 століття. Побудований він на замовлення лікаря-терапевта Якова Бєлаковського. До речі, у газеті «Кіевлянинъ» у випуску за 26 червня 1911 р. говориться про те, що цей будинок належить до переліку 51 споруди з реєстру «будівельних катастроф» того часу. Це вказує на те, що під час його будівництва сталося чимало трагічних випадків.
Перший поверх будинку призначався для магазинів, усі решта — для квартир. Фасад будинку — у стилі пізнього модерну. Його вдало прикрашають пластичні деталі: волюти, у вигляді закручених ніг з людським обличчям на стопах.
До речі, якщо придивитися, то можна помітити, що одна волюта з чоловіком старшим за віком, який має вуса, а інша з молодим. Проте, все ж таки головну роль у декоративній складовій будинку взяли на себе дві жіночі постаті.
Гостей будинку зустрічають дві масивні колони з напівкруглим вікном вестибюля.
Усередині будинку збережено оздоблення вестибюлю та мармурові сходи, що ведуть на другий поверх.
Крім того, у під’їзді є арка, яка відокремлює вестибюль від сходової клітини.
На стінах будинку, «мешкають» 6 барельєфів, на кожному з яких знаходяться сюжетні композиції з античними мотивами.
Стеля, теж заслуговує особливої уваги, адже вона оздоблена рослинними вензелями у стилі ренесанс.
Сходи мають металеве огородження з орнаментом, в основу якого покладено мотив кола та пелюстки рослин. Піднімаючись сходами, орнамент кола у вигляді вінків та трошки античних елементів супроводжуватимуть вас до останнього поверху.
Підлога ж оздоблена чорно-білою метлаською плиткою (білі восьмикутники та набагато менші за розміром чорні квадрати).
А на даху знаходиться світловий ліхтар.
Тріщини, якими укрито всі стіни та стелю додають неабиякого шарму та вишуканості багатовіковому інтер’єру. Плитка теж заслуговує особливої уваги, адже вона поєднується з усім решта, як і кольоровою гаммою, так і візерунком. На плитці зображено лілії. На сходовій клітині використано метлаську плитку.
Будинок на вулиці Саксаганського, 112А
Цей будинок побудовано у 1900 році на замовлення австрійського підданого Й. Голуба. Архітектор цього творіння — Микола Гарденін. Потрапивши всередину, може скластись враження, що Гарденін подбав про кожний сантиметр під’їзду в цьому будинку.
Рясно оформивши стіни рослинними композиціями та стелю ліпниною. Завершує композицію плафон на останньому поверсі. Впадає в око й кольорова гамма. Всі поверхи пофарбовані в жовтий, і лише останній — в зелений.
Мабуть, сусіди не змогли зійтися на одному відтінку.
І на завершення радимо завітати до будинку на вулиці Січових Стрільців, 33А
Прибутковий будинок 1913 року, архітектором, якого є Абрам Трахтенберг, зовні є не дуже цікавим. Проте усередині приховує вишуканий та водночас стриманий дизайн у стилі модерн.
Білі стіни та стеля з ліпнинними вінками та різними орнаментами — в ідеальному стані.
Побудований будинок на замовлення штаб-ротмістра А. Павлова-Сільванського, якому до речі належав і кам’яний флігель у дворі.
На кожному з поверхів було по дві квартири для оренди з однаковою кількістю кімнат й історичною обробкою. Зараз у будинку також розташовуються житлові квартири.
Також, з 1925 по 1929 роки у цьому будинку мешкав видатний живописець, яскравий представник авангарду — В. Пальмов. До слова, його колекції творів зберігаються у Національному художньому музеї України.
Вікторія ГРЕБІНЬ, «Вечірній Київ»