Василь Осьмак та його архітектурна спадщина у Києві

За його проєктами у нашому місті були свого часу зведені школи та інші навчальні заклади, бібліотеки, лікарні, житлові будинки, будівля ТЮГ на Липках, стадіон «Динамо». Також, видатний зодчий є творцем знаменитої великої фізичної аудиторії КПІ, що має форму амфітеатру та здатна вмістити 350-400 студентів. Це одна із найбільших аудиторій в Україні.

Про біографію самого архітектора відомостей досить небагато, довгий час його ім’я, як і більшості зодчих царського періоду, було невідоме широкому загалу людей.

Василь Осьмак походив із старовинного козацького роду, його батько Олександр Мусійович працював помічником інспектора класів Володимирського кадетського корпусу. Після закінчення Другої Київської гімназії, майбутній зодчий спершу думав продовжити батьківську справу, поступивши на навчання до Університету Святого Володимира, але вже на 2 курсі змінює професію та їде на навчання до Петербурзького інституту цивільних інженерів, який успішно закінчив у 1895 році.

До речі, свого часу цей навчальний заклад подарував Києву цілу плеяду видатних зодчих кінця ХІХ початку ХХ сторіччя, серед яких: Георгій Шлейфер, Йосип Зекцер, Павло Альошин, Микола Гарденін, Володимир Безсмертний, Микола Яскевич, Павло Голандський, Євген Єрмаков, Микола Казанський, Олександр Кобелєв, Олександр Хойнацький та багато інших…

У період навчання відбуваються зміни і в родинному статусі зодчого: він одружується з дочкою директора кадетського корпусу Марією Алексєєвою. Подружжя мало трьох дітей: сина Володимира та доньок Ольгу та Наталю. Відомостей про те, як склалися їхні долі, на жаль, не збереглося.

У 1900 році Василь Осьмак з родиною повертається до Києва та починає викладати креслення та архітектурне проєктування на запрошення Директора КПІ. На цій посаді архітектор працював багато років, а з 1917 року здобув почесне звання професора.

Однією із перших робіт Осьмака у Києві стала будівля приватної жіночої гімназії Олександри Дучинської на вулиці М.Коцюбинського, 7. На думку істориків та краєзнавців ця будівля втілила усі тогочасні прогресивні рішення: багато світла та повітря у класах та просторові рекреаційні приміщення. Нині у цій будівлі розташовується Рахункова Палата України.

До раннього періоду творчості належить будівля Київського відділення столичного Ломбарду у Музичному провулку, 3. На жаль, ця споруда сильно постраждала у вересні 1941 року, і вже після війни була вбудована у будівлю Метробуду. Красу колишнього ломбарду можна побачити, зазирнувши в арку на Прорізній, 8. Цей прекрасний будинок та єдиний у спадщині архітектора взірець стилю модерн, прикрашений переплетенням жезлів Меркурія (кадуцеїв) та кітви — символів комерції, незважаючи на свій занедбаний стан, вражає своєю незвичною формою та красою. Сподіваємось, що після завершення повної реконструкції ми зможемо помилуватися також і оновленим історичним фасадом споруди.

Одним із найбільш грандіозних творінь архітектора вважається проєктування Клінічного містечка на Байковій горі, яке він здійснив на посаді Архітектора Університету Святого Володимира. Для втілення цього проєкту зодчий залишив викладацьку діяльність і навіть здійснив декілька закордонних подорожей до Європи для перейняття досвіду.

За проєктом Василя Осьмака передбачалось спорудження понад 40 будівель спеціального призначення, однак втілити у життя цей проєкт повністю не вдалося. У декількох будівлях, споруджених у період 1911-1913 років розміщуються зараз Інститут фтизіатрії та пульмонології імені Ф. Яновського та корпуси серцевої та судинної хірургії мені Амосова.

Окрасою вулиці Володимирської стало спорудження у стилі неокласицизм двох будівель, які прекрасно доповнили головну споруду Червоного корпусу. Нині в них діють Бібліотека імені Професора М. Максимовича КНУ імені Шевченка та один з корпусів Національної бібліотеки ім. Академіка В. Вернадського.

У 1911 році Осьмак розробляє проєкт приватної гімназії Аделаїди Жекуліної, збудованої у стилі неокласицизму. Нині, у цьому приміщенні розміщується київська школа №138. Цей шкільний проєкт став далеко не останнім у творчій спадщині видатного архітектора. Вже у радянські часи, архітектор стає одним з трьох зодчих старої формації, допущених до відкритих конкурсів у 1929 році, а у 1934 він розробляє типовий проєкт шкіл 101, за яким було реалізовано 4 школи у Києві та в інших містах України.

Радянський період приніс видатному архітектору чимало важких моментів. Колишній статський радник та активний діяч часів УНР він не користувався довірою у більшовиків, а у 1931 був заарештований за фальшивим звинуваченням у «Справі промпартії» та засуджений до 5 років концтаборів. Однак, покарання відбував не у в’язниці, а у «Шаражці» — так називалася установа, яка використовувала працю ув’язнених спеціалістів. Саме у цей період була спроєктована будівля на Липській, у якій нині розміщується Театр юного глядача, декілька будинків для співробітників НКВС, а також стає одним із співавторів стадіону «Динамо».

Однією із останніх робіт видатного зодчого стає будівництво набережної Дніпра від Подолу в напрямку Ланцюгового мосту, щоправда, із запланованих 4 кілометрів до війни вдалося завершити лише 1200 метрів.

7 січня 1942 року, під час німецької окупації, завершився земний шлях легендарного київського архітектора. Дружина Марія пережила чоловіка лише на пів року. Поховане подружжя на Солом’янському цвинтарі поруч з батьками Василя Осьмака, в наш час могила архітектора, на жаль, не збереглася.

Завдяки дослідженням відомого історика та краєзнавця Дмитра Малакова, який свого часу присвятив Василю Осьмаку свою книгу, ім’я архітектора не забуте у наш час, а його споруди продовжують відігравати надзвичайно важливу роль у сферах освіти, науки, культури та оздоровлення багатьох поколінь киян.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»