Інваліди не повинні боятися сходів на Пейзажці
До науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури, містобудування й дизайну КНУ будівництва та архітектури надходять пропозиції, як краще реконструювати зазначені сходи. На це виділять кошти з бюджету. Та спершу ситуацію мають вивчити у КП «Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт».
Поки триватиме проектно-паперова робота, ми вирішили з’ясувати думку містян, чи вбачають вони потребу в тому, щоб зробити ці стрімкі східці доступними не тільки для туристів у кедах, а й, скажімо, для незрячих, тих, хто пересувається на інвалідних візках, а також для людей похилого віку.
– Усе можливо. Головне – залучити до розроблення проекту не лише фахівців, а й представників інвалідів. Архітектурно виважене рішення завжди знайдеться, було б бажання, – впевнена Ілона Слуговіна, п’ятиразова чемпіонка світу з танців на візках. – Я багато їжджу світом і часом дивуюся деяким рішенням доступної інфраструктури. Якось в Італії потрапила до одного з храмів, старовинного, неймовірно красивого. До входу в собор вело близько 60 сходинок. Ми навіть не одразу збагнули, що ті сходи облямовує не декорація, а пандус – настільки органічно він уписувався в композицію. У Японії ж створили не інфраструктуру, а просто казку для людей на візках. Для незрячих там передбачені окремі доріжки. Усе продумано: й естетика, і зручність. Ти вільно пересуваєшся, не заважаючи натовпу.
У Києві тема доступності порушується вкрай рідко. Що казати про Поділ чи Андріївський узвіз, де інваліди-візочники потребують допомоги для прогулянки, якщо навіть рівним Хрещатиком не всі з них можуть спокійно проїхати, бо немає елементарних з’їздів. А от на Троєщині торік відкрили галерею мистецтв з нормальним пандусом на вході.
- У столиці взагалі складно забезпечити доступність усім категоріям водночас: і людям на інвалідних візках, і незрячим, і матусям з дитячими візочками, і велосипедистам, – твердить Маргарита Куприненко, архітектор, учасниця громадського руху «Баг чи фіча». – Ще й при цьому зберегти функціональність і красу. Хіба що місто виділило б достатньо коштів і вони б у повному обсязі дійшли до об’єктів. Згідно з Державними будівельними нормами, пандус має бути з нахилом до 14 градусів. Рідко бачу в місті пандуси, що відповідають цим нормам. Тут, на Пейзажці, варто зробити не східці з пандусом, а дорогу-серпантин. Однак тоді доведеться вирубати частину чудових зелених насаджень...
А організатор екскурсійного бюро «Дива країни» Олена Медвєдєва-Звєздовська підтримує ідею, щоб архітектори під час розроблення проекту сходів на Пейзажці звернули увагу на доступність сюди інвалідів:
- Вони теж хочуть бачити красу таких затишних місць. У всьому цивілізованому світі для людей з особливими потребами продумують доступ до різних місць. Естетика цих сходів не надто постраждає, якщо в проекті буде передбачений доступ для вільного пересування інвалідів. У нас, наприклад, був запит на екскурсію для туриста-візочника. Нічого складного в тому, щоб організувати таку екскурсію, немає, тільки треба замовити автобус зі спеціально облаштованим для візка місцем. А взагалі, такі пандуси, як на мене, поліпшуватимуть імідж України в очах іноземних туристів.
Місто потрібно зробити насамперед зручним і лояльним до його мешканців з усіма їхніми потребами, зокрема й особливими. У гонитві за естетикою про це забувають. Олексій Борсук, керівник громадської ініціативи «Чистий стовп», так схарактеризував ситуацію з доступністю в Києві: «Вам «шашечки» чи їхати? У нас обирають «шашечки». Надбудувати три поверхи на історичній будівлі – погано. Зробити пандус для візочників, пожертвувавши частиною архітектурного образу, де це можна застосувати, – добре.
Анна РОДІЧКІНА