Тетяна Пехньо: У роботі медика такі якості, як доброта і милосердя, я поставила б на перше місце

Тетяна Пехньо: У роботі медика такі якості, як доброта і милосердя, я поставила б на перше місце

Головний лікар пологового будинку №2 і водночас його берегиня, Тетяна Пехньо, понад 40 років працює в медичній галузі й 10 років очолює медичний заклад європейського рівня, в якому за останній рік народилося більше 5,5 тисячі київських малят. Нещодавно, перемігши у номінації «За внесок жінки в охорону здоров'я», заслуженого лікаря України було відзначено ще і важливим для неї званням – «Киянка року». 

– Тетяно Василівно, яке ваше ставлення до перемоги в міському жіночому конкурсі та до нового звання? 
Думаю, що це – не моя особиста заслуга. Не може жінка відбутися і досягнути успіху, якщо поряд із нею немає дружнього, злагодженого колективу. Не можна досягнути вершини у своїй професії, якщо немає підтримки в родині. 
– Ви очолюєте колектив пологового будинку, який називають закладом європейського рівня... 
– На базі нашого пологового будинку вже шостий рік діє кафедра акушерства і гінекології та медицини плода. Це перша кафедра в Україні, разом з якою пологовий будинок започаткував новий напрямок в акушерстві – це фетальна медицина... 
– Що це означає? 
Це коли ми розглядаємо ще ненароджену дитину як пацієнта. Якщо пацієнт ще в утробі матері хворий, то він потребує допомоги, і ми можемо її надати, щоб дитина народилася здоровою. Однією з причин смертності серед немовлят є вади розвитку. Більшість із них ми можемо скорегувати ще в утробі матері. 
– Колись, напевне, це було фантастикою? 
Крім того, наш пологовий будинок, одним із перших у Києві, пішов шляхом створення центру підтримки грудного вигодовування і шляхом партнерських пологів. У нашому закладі є 11 індивідуальних пологових зал, обстановка яких абсолютно наближена до... домашніх умов. Ми хочемо, щоб представники сильної статі допомагали нам, жінкам, народжувати, психологічно підтримувати як партнери. 
Коли ви говорите про партнерські пологи, то маєте на увазі чоловіків чи не тільки? 
Загалом 96–97 відсотків пологів у нас є партнерськими. В основному це чоловіки, але бувають і мами, і подруги, і навіть свекрухи. Крім того, наш заклад приймає родини учасників АТО. Минулого року в нас народили 217 жінок-переселенок. Це дуже непроста категорія людей, усі вони потребують додаткової психологічної підтримки. Але знаєте, коли у батьків, які постійно бачать сльози, смерть, народжується дитина, їхню радість неможливо передати словами. Чоловіки просто плачуть… 
А бувають випадки, коли і ви плачете? 
Бувають. Плачемо і від радості, і коли трапляються різні важкі ситуації. Сказати, що завжди все є лише позитивним, не можна. Адже є і втрати. У таких випадках важливо підтримати людей, в яких не стало дитини. Дуже шкода, що подружні пари, які планують народити маля, не обстежуються, а іноді й не лікуються перед вагітністю. 
На вашу думку, в якому віці краще народжувати? 
– Останнім часом зростає кількість жінок, які спочатку намагаються «стати на ноги», щоб себе забезпечити, а потім, після 30 років, народжують. Я вважаю, що це світова тенденція і ставлюся до неї адекватно. 
– Наша газета, влаштувавши опитування серед киянок, поцікавилася, яку мить життя вони вважають найщасливішою. І більшість назвали народження дітей. А коли ви були найщасливішою? 
– Звичайно, я приєднуюся до цих жінок, бо народження дітей, а в мене їх двоє – донька і син, для мене теж є найкращим моментом мого життя. А до них ще додалося і народження трьох онуків. 
– Які ситуації у вашій практиці є найскладнішими, і як ви виходите із них? 
– Коли вночі викликають до операційної і потрібно швидко прийняти єдине правильне рішення. І ти не маєш права схибити. У нашій практиці бувають випадки кровотечі. Часто ми стоїмо перед вибором: вилучити орган, що простіше, чи спробувати зберегти його. Нині маємо досвід органозберігаючих операцій, і завдяки цьому є приклади, коли жінки народжували вдруге. Підказують досвід та інтуїція. Але за кожною такою операцією – безсонні ночі, адже ускладнення можуть бути і на пізньому етапі. Коли бувають важкі випадки, то дивлюся на куполи Покровського монастиря, які видно з мого вікна, і подумки звертаюся по допомогу до Всевишнього або ж іду до храму
– Звідки берете сили, щоб розв’язувати адміністративні проблеми, оперувати, приділяти увагу родині ще й гарно виглядати? 
Дякую своїм батькам, які привчили мене працювати. Ми жили у приватному секторі, де було своє господарство – сад, город, виноградник. Мої діти також працювали, навіть під час навчання. Лікар не зможе оцінити роботу медичної сестри, якщо сам не був на цій посаді. Я теж починала з медичної сестри, навчаючись в університеті. Потім була лікарем, завідувачем відділення, заступником і згодом головним лікарем. 
– Пані Тетяно, що у вашій професії головне: професіоналізм чи милосердя, доброта? 
– Доброту і милосердя я поставила б на перше місце. А професіоналізм набувається з роками, якщо працювати у системі охорони здоров’я і постійно підвищувати свою кваліфікацію, незважаючи на спеціальність та посади. 
Фото Бориса КОРПУСЕНКА