Тетяна Пехньо: У роботі медика такі якості, як доброта і милосердя, я поставила б на перше місце

– Тетяно Василівно, яке ваше ставлення до перемоги в міському жіночому конкурсі та до нового звання? 
– Думаю, що це – не моя особиста заслуга. Не може жінка відбутися і досягнути успіху, якщо поряд із нею немає дружнього, злагодженого колективу. Не можна досягнути вершини у своїй професії, якщо немає підтримки в родині. 
– Ви очолюєте колектив пологового будинку, який називають закладом європейського рівня... 
– На базі нашого пологового будинку вже шостий рік діє кафедра акушерства і гінекології та медицини плода. Це перша кафедра в Україні, разом з якою пологовий будинок започаткував новий напрямок в акушерстві – це фетальна медицина... 
– Що це означає? 
– Це коли ми розглядаємо ще ненароджену дитину як пацієнта. Якщо пацієнт ще в утробі матері хворий, то він потребує допомоги, і ми можемо її надати, щоб дитина народилася здоровою. Однією з причин смертності серед немовлят є вади розвитку. Більшість із них ми можемо скорегувати ще в утробі матері. 
– Колись, напевне, це було фантастикою? 
– Крім того, наш пологовий будинок, одним із перших у Києві, пішов шляхом створення центру підтримки грудного вигодовування і шляхом партнерських пологів. У нашому закладі є 11 індивідуальних пологових зал, обстановка яких абсолютно наближена до... домашніх умов. Ми хочемо, щоб представники сильної статі допомагали нам, жінкам, народжувати, психологічно підтримувати як партнери. 
– Коли ви говорите про партнерські пологи, то маєте на увазі чоловіків чи не тільки? 
– Загалом 96–97 відсотків пологів у нас є партнерськими. В основному це чоловіки, але бувають і мами, і подруги, і навіть свекрухи. Крім того, наш заклад приймає родини учасників АТО. Минулого року в нас народили 217 жінок-переселенок. Це дуже непроста категорія людей, усі вони потребують додаткової психологічної підтримки. Але знаєте, коли у батьків, які постійно бачать сльози, смерть, народжується дитина, їхню радість неможливо передати словами. Чоловіки просто плачуть… 
– А бувають випадки, коли і ви плачете? 
– Бувають. Плачемо і від радості, і коли трапляються різні важкі ситуації. Сказати, що завжди все є лише позитивним, не можна. Адже є і втрати. У таких випадках важливо підтримати людей, в яких не стало дитини. Дуже шкода, що подружні пари, які планують народити маля, не обстежуються, а іноді й не лікуються перед вагітністю. 
– На вашу думку, в якому віці краще народжувати? 
– Останнім часом зростає кількість жінок, які спочатку намагаються «стати на ноги», щоб себе забезпечити, а потім, після 30 років, народжують. Я вважаю, що це світова тенденція і ставлюся до неї адекватно. 
– Наша газета, влаштувавши опитування серед киянок, поцікавилася, яку мить життя вони вважають найщасливішою. І більшість назвали народження дітей. А коли ви були найщасливішою? 
– Звичайно, я приєднуюся до цих жінок, бо народження дітей, а в мене їх двоє – донька і син, для мене теж є найкращим моментом мого життя. А до них ще додалося і народження трьох онуків. 
– Які ситуації у вашій практиці є найскладнішими, і як ви виходите із них? 
– Коли вночі викликають до операційної і потрібно швидко прийняти єдине правильне рішення. І ти не маєш права схибити. У нашій практиці бувають випадки кровотечі. Часто ми стоїмо перед вибором: вилучити орган, що простіше, чи спробувати зберегти його. Нині маємо досвід органозберігаючих операцій, і завдяки цьому є приклади, коли жінки народжували вдруге. Підказують досвід та інтуїція. Але за кожною такою операцією – безсонні ночі, адже ускладнення можуть бути і на пізньому етапі. Коли бувають важкі випадки, то дивлюся на куполи Покровського монастиря, які видно з мого вікна, і подумки звертаюся по допомогу до Всевишнього або ж іду до храму. 
– Звідки берете сили, щоб розв’язувати адміністративні проблеми, оперувати, приділяти увагу родині ще й гарно виглядати? 
– Дякую своїм батькам, які привчили мене працювати. Ми жили у приватному секторі, де було своє господарство – сад, город, виноградник. Мої діти також працювали, навіть під час навчання. Лікар не зможе оцінити роботу медичної сестри, якщо сам не був на цій посаді. Я теж починала з медичної сестри, навчаючись в університеті. Потім була лікарем, завідувачем відділення, заступником і згодом головним лікарем. 
– Пані Тетяно, що у вашій професії головне: професіоналізм чи милосердя, доброта? 
– Доброту і милосердя я поставила б на перше місце. А професіоналізм набувається з роками, якщо працювати у системі охорони здоров’я і постійно підвищувати свою кваліфікацію, незважаючи на спеціальність та посади. 
Фото Бориса КОРПУСЕНКА