У батальйоні Кульчицького між боями лунає пісня

Два роки війни на сході України зробили зі звичайних слюсарів, приватних підприємців і медиків справжніх воїнів. Нещодавно на Майдані Незалежності бійці батальйону імені генерала Кульчицького відзначили другу річницю створення підрозділу. 
На жаль, понад 30 їхніх побратимів так і не повернулися живими додому. 
– За два роки наші солдати навчилися добре воювати, – каже старший лейтенант Ярослав Черненко. – Новачкам є з кого брати приклад. Багато хто з хлопців готується до демобілізації, прийдуть нові… Більшість мають лише матеріальну мотивацію, то як з них виховати патріотів? Це велика проблема і для командування батальйону, і для управління з підбору кадрів Національної гвардії. 
Ярослав Черненко не надто охоче розповідає про бойові операції, визволення Слов’янська... Промовив, що на фронті, біля побратимів, спокійніше... Його підтримує інший мій співрозмовник – Володимир Пастушок з позивним «Пісня». 
– Чому такий позивний?– поцікавилися ми у Володимира. 
– Я ще до війни виконував повстанські пісні. Сам пишу тексти та музику. Це допомагає переконати бійців, що варто любити Україну... 
– Гітара завжди з вами? 
– Звісно, не завжди на передовій є час для пісень, але інколи співаю, щоб підняти бойовий дух... 
Володимир прийшов у батальйон одразу після Майдану. Був сотником. А з лютого 2014-го – на фронті. Каже – це диво, що залишився живий. 
– А може, це ангел-охоронець береже мене. Я між ротаціями навідуюся додому. Донька пише патріотичні вірші, передає їх мені, дружина розуміє... 
– Що далі? 
– Буду в батальйоні до перемоги. З постачанням нині значно краще, ніж було раніше, вже не потрібна волонтерська допомога. Головне – моральна підтримка. 
– Але ж війна не вічна... 
– Після перемоги займуся краєзнавчим військовим туризмом. Я з того краю, де народилися бійці Української повстанської армії…